Історія справи

Постанова КАС ВП від 16.12.2025 року у справі №120/5273/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2025 року

м. Київ

справа №120/5273/24

адміністративне провадження № К/990/34262/25

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЛЯХ-БУД-МОНТАЖ» до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Вінницькій області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 (головуючий суддя - Мацький Є.М., судді: Залімський І.Г., Сушко О.О.) у справі №120/5273/24.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ШЛЯХ-БУД-МОНТАЖ» (далі - ТОВ «ШЛЯХ-БУД-МОНТАЖ») звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області) від 26.02.2024 №0067250701 та №0067240701.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.03.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.03.2025 скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.

Головне управління ДПС у Вінницькій області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 та залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.03.2025.

У поданій касаційній скарзі відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про реальність господарських операцій по даній справі на підставі документів, оформлених між позивачем та його контрагентами; суд не дослідив та не надав оцінку доказам, наданим відповідачем, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.

Верховний Суд, переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ГУ ДПС у Вінницькій області проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «ШЛЯХ-БУД-МОНТАЖ», з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2017 по 30.06.2021, валютного законодавства за період з 01.03.2017 по 30.06.2021, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.03.2017 по 30.06.2021, іншого законодавства за період з 01.03.2017 по 30.06.2021.

За наслідками проведеної перевірки складено акт від 26.01.2024 №3813/02-32-07-01-/41183902, в якому відображено висновки про порушення ТОВ «ШЛЯХ-БУД-МОНТАЖ»:

пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового Кодексу України, статей 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІУ (із змінами та доповненнями), Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» Положення (стандарт) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва», в результаті чого занижено податок на прибуток, у періоді, що перевірявся, на загальну суму 8 449 662 грн.;

пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 192.1, 192.3 статті 192 Податкового Кодексу України, пункту 5 розділу VI Порядку №21, затвердженого Наказом Міністерства Міністерства фінансів України від 28.01.2016, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, всього в сумі 6 620 658 грн.

В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на відсутність факту здійснення реального виконання господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей позивачем у ТОВ «ЛІНЕК ЮКРЕЙН», ТОВ «Альмінда Прайм», ТОВ «АЛАДАР ЛЮКС», ТОВ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ АРНЕЖ». При проведенні аналізу діяльності підприємств встановлено, що операції вказаних підприємств з контрагентами - постачальниками та контрагентами-покупцями по ланцюгу постачання за весь період дослідження неможливо підтвердити стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності. Також встановлено факти підміни (зміни) номенклатури товарних груп по ланцюгу постачання.

За доводами відповідача специфіка даного виду операцій характеризується властивостями, які потребують значно більшого обсягу трудовитрат, значно більшої кількості персоналу (навантажувально-розвантажувальні роботи, зберігання, облік, відпуск товарів, надання різноманітних послуг) та не співвідносні з наявними трудовими ресурсами.

За результатами проведеного аналізу даних, наявних в базах ІС «Податковий блок», «Архів електронної звітності», встановлено ознаки ризикового ведення господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання. Крім того, ТОВ «АЛАДАР ЛЮКС» та ТОВ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ АРНЕЖ» є фігурантами кримінальних проваджень, зареєстрованих в ЄДР за ознаками кримінального правопорушення частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, що вказує на необачність позивача при виборі контрагентів.

До перевірки не надавались сертифікати якості виробника, сертифікати/паспорти походження та технічні специфікації товару, хоча наявність таких обумовлена договорами поставки. Тож, в ході перевірки не можливо установити ні походження товару, ні його виробника.

Також відсутня достовірна інформація щодо перевізників, вантажовідправників, вантажоотримувачів, відомостей про маршрут, посередників у транспортуванні ТМЦ, зокрема, щодо доставки товару контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями та інше. Найбільшими замовниками перевезень були юридичні особи, у яких транспортні засоби відсутні, а кредит сформовано за рахунок придбання продовольчої групи товарів. Згідно з ТТН окремими автоперевізниками зазначені фізичні особи підприємці, проте обов`язкові реквізити, зокрема коди, їх адреси не вказано. Отже немає можливості підтвердити придбання послуг перевезень у фізичних осіб - підприємців.

Відтак, на думку відповідача, транспортування товару за наслідками спірних господарських операцій, позбавляють можливості ідентифікувати його поставку як таку, що відбулася за відображеним у договірних умовах змістом.

За результатами розгляду заперечень на акт перевірки, рішенням ГУ ДПС у Вінницькій області від 21.02.2024 висновки, наведені в акті від 26.01.2024 №3813/02-32-07-01-/41183902 залишено без змін, а заперечення ТОВ «ШЛЯХ-БУД МОНТАЖ» - без задоволення.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем 26.02.2024 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

№0067240701, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 8449662грн та застосовано штрафну санкцію у розмірі 717 534 грн.;

№0067250701, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 6620658грн та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1655165 грн. (а.с. 189-190 т.1).

Приймаючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції виходив з того, що фактично ТОВ «ШЛЯХ-БУД-МОНТАЖ» здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей у спірних контрагентів. За висновком суду, враховуючи обставини, встановлені під час проведення перевірки, щодо характеру діяльності контрагентів, стверджувати, що позивач проявив належну обачність при виборі своїх контрагентів неможливо.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що враховуючи умови договорів поставки, права та обов`язки сторін, контролюючий орган, на порушення вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні в контрагентів позивача трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення тощо, були недостатніми для проведення господарської діяльності із придбання товарно-матеріальних цінностей, їх подальше перевезення та використання у господарській діяльності.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Пункт 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципах, зокрема, повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні даних податкового обліку, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено проведення господарсько-фінансових взаємовідносин ТОВ «ШЛЯХ-БУД МОНТАЖ» з контрагентами ТОВ «ЛІНЕК ЮКРЕЙН», ТОВ «Альмінда Прайм», ТОВ «АЛАДАР ЛЮКС», ТОВ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ АРНЕЖ».

Зокрема, ТОВ «ШЛЯХ-БУД МОНТАЖ» у ТОВ «ЛІНЕК ЮКРЕЙН» придбавало мазут паливний 100 зольний малосірчистий, мінеральний порошок, олива гідравлічна МГЕ/ОливаАМТ-300, соляна кислота 12 %, стабілізуюча добавка iFiber С структуруюча енергозберігаюча на суму з ПДВ 40469074,37грн.; у ТОВ «Альмінда Прайм» - Полімерна добавка SuperFlex, Стабілізуюча добавка iFiber С на суму з ПДВ 4 430 580,12грн; у ТОВ «АЛАДАР ЛЮКС» - Бітумний емульгатор Redicote-11 на суму з ПДВ 1 434 888грн; у ТОВ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ АРНЕЖ» - Адгезійна добавка IDop-PH на суму з ПДВ 608 016грн.

Як з`ясовано судом апеляційної інстанції, надані первинні документи на підтвердження факту здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей між позивачем та його контрагентами відображають зміст господарських операцій, їх вартісні та кількісні показники.

Відповідачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ «ШЛЯХ-БУД-МОНТАЖ» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації щодо контрагентів, а не з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, як правильно враховано судом апеляційної інстанції, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Доводи податкового органу щодо відсутності/дефектності товарно-транспортних накладних обґрунтовано відхилено судом апеляційної інстанції, оскільки складання товарно-транспортної накладної не за встановленою формою чи з помилками може свідчити про порушення правил перевезення вантажу, а не про нездійснення господарської операції, оскільки Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні встановлюють права та обов`язки, відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).

До того ж, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому. Поряд з цим враховано, що позивач був замовником послуг перевезення, а не виконавцем, а витрати по транспортуванню були включені в вартість товару.

Щодо посилань відповідача на недоліки при заповненні первинних документів, то колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанцій, що певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, у тому числі видаткових та товарно-транспортних накладних, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичне здійснення таких операцій.

На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції також правомірно відхилив доводи відповідача про нереальність господарських операцій позивача та його контрагентів з огляду лише на податкову інформацію щодо його контрагентів оскільки відомості, наявні в інформаційно-аналітичних базах як відносно контрагентів позивача, так і за ланцюгами постачання ТМЦ (виконання робіт, надання послуг), носять виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган, з урахуванням того, що надані платником податку документи це спростовують.

Крім того, твердження відповідача про те, що постачальники позивача не мали необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності не підтверджено належними та допустимими доказами, ґрунтується виключно на припущеннях, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення перевірки контрагентів позивача та дослідження первинних документів.

Також судами з`ясовано, що придбаний у вказаних вище контрагентів товар було використано при виготовлені асфальтобетонних сумішей, органно - мінеральних сумішей, бітумної емульсії та в подальшому реалізовано іншому суб`єкту господарювання, що підтверджується відповідними документами, наданими до суду, а саме ТОВ «СУАП «ІНТЕРВІАС УКРАЇНА», якому було поставлено готову продукцію для виготовлення асфальту, що поставлялась на різні кілометри автошляху М-12.

Відповідач не довів, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення його контрагентів, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання податкової вигоди, як то вказує відповідач.

Судом апеляційної інстанції враховано, що постановою слідчого відділу слідчого управління ГУНП у Вінницькій області кримінальне провадження № 62019000000000690 від 21.05.2019 закрито за відсутності складу кримінального правопорушення.

Верховними Судом сформована стала та послідовна практика щодо застосування наведених вище норм права. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, вказала наступне.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У справі, що розглядається, контролюючий орган на порушення вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо можливої протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними, що встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішення судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків про їх невідповідність нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судами обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Тобто, фактично відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення про задоволення позову є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області - залишити без задоволення.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №120/5273/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова