Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.04.2018 року у справі №808/1593/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 жовтня 2018 року

Київ

справа №808/1593/17

адміністративне провадження №К/9901/48159/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.10.2017 (суддя Стрельнікова Н.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018 (головуючий Шлай А.В., судді: Круговий О.О., Прокопчук Т.С.)

у справі №808/1593/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Імпекс» до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Імпекс» (далі - ТОВ «ВКФ «Імпекс») звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - ГУ ДФС у Запорізькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.10.2017, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ГУ ДФС у Запорізькій області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган посилається на порушення позивачем Податкового кодексу України. Відповідач вказує, що проведеною перевіркою встановлено заниження податку на прибуток підприємства, який підлягає сплаті до бюджету за 3 квартали 2016 року на суму 174 829 грн. та завищення податкового кредиту, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 194 254 грн., в тому числі за липень 2016 року у сумі 144 416 грн. та серпень 2016 року у сумі 49 838 грн. Зазначені порушення виникли внаслідок укладення між позивачем та ТОВ «Ледеон» договору поставки запасних частин, обладнання та матеріалів. Вказує, що до перевірки не надано документів, що підтверджують транспортування товару. Крім того, посилається на відсутність достатньої кількості трудових ресурсів, оскільки в липні 2016 року на ТОВ «Ледеон» працювала 1 особа. Також, за результатом аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних встановлено реалізацію ТОВ «Ледеон» товарів, відмінних від тих, що придбавалися.

Відповідач не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вважає, що висновки, викладені в них не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

У касаційній скарзі ГУ ДФС у Запорізькій області просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.10.2017, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Натомість, позивач у запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про фактичне виконання договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Ледеон», яке підтверджується наданими суду належними та допустимими доказами, договір між сторонами не містить ознак фіктивності. ТОВ «ВКФ «Імпекс» звертає увагу на те, що нібито неможливість дослідження наявності у контрагента трудових ресурсів та наявності основних фондів не може слугувати доказом відсутності у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності та факту постачання товару. Крім того, позивач вказує, законодавство не містить норм щодо відповідальності за дії контрагентів, у тому числі за порушення третіми особами податкового законодавства.

Відтак, ТОВ «ВКФ «Імпекс» вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесені з дотриманням вимог чинного законодавства України, а тому підстав для їх скасування не вбачається.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанови суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, посадовими особами відповідача було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «ВКФ «Імпекс» з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 по податку на додану вартість та по податку на прибуток за 3 квартали 2016 року під час взаємовідносин з ТОВ «Ледеон».

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 28.12.2016 №142/08291401/22152101, згідно із висновками якого встановлено порушення позивачем вимог:

пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства, який підлягає сплаті до бюджету за 3 квартали 2016 року на суму 174 829 грн.;

підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а саме: завищено податковий кредит, в результаті чого завищено податковий кредит, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 194 254 грн., в тому числі за: липень 2016 року на 144 416 грн., серпень 2016 року на 49 838 грн.

На підставі акту ГУ ДФС у Запорізькій області 15.02.2017 прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0001381407 про збільшення ТОВ «ВКФ «Імпекс» суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість; у розмірі 291 381 грн., в тому числі за основним платежем на 194 254 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 91 127 грн.;

№0001371407 про збільшення ТОВ «ВКФ «Імпекс» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 218 536,25 грн., в тому числі за основним платежем на 174 829 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 43 707,25 грн.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що підставою для невизнання сум податкового кредиту й визначення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток став висновок контролюючого органу про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Ледеон».

За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, рішенням ДФС України від 19.05.2017 №10676/6/99-99-11-01-01-25 скаргу позивача залишено без задоволення, податкові повідомлення-рішення без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки позивач у відповідності до норм Податкового кодексу України правомірно включив до складу податкового кредиту суму витрат по господарських операціях з ТОВ «Леон», реальність яких підтверджена відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до вимог пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.8 статті 208 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Водночас, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Як встановлено судами попередніх інстанцій між позивачем (покупець) і ТОВ «Ледеон» (постачальник) укладено договір від 10.05.2016 №3/2016, за умовами якого постачальник передає у власність покупцю запасні частини, обладнання, матеріали, комплектуючі (товар), а покупець зобов'язується приймати та оплатити товар. Асортимент, кількість, ціна товару узгоджуються сторонами додатково для кожної партії та відповідають виставленим рахункам та видатковим накладним. Загальна сума договору складає 6000000 грн., в тому числі ПДВ 20%. Умови поставки: ЕХW склад постачальника. За домовленістю сторін можлива поставка товару на умовах СРТ склад покупця (Інкотермс 2000). Поставка кожної партії товару повинна супроводжуватися документами: видаткова накладна, рахунок, податкова накладна. Оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 35 банківських днів з дня поставки.

На виконання умов укладеного договору сторонами за договором складено рахунки-фактура, видаткові накладні та податкові накладні. Оплату за поставлений товар здійснено згідно з платіжними дорученнями. Перевезення придбаного товару здійснювалося ТОВ «ВКФ «Імпекс» самостійно.

На підтвердження факту перевезення товару позивачем до матеріалів справи надано договір оренди транспортного засобу від 04.01.2016 №1, укладений між ОСОБА_3 та позивачем, предмет оренди - транспортний засіб КАМАЗ 53208, акт приймання-передачі до договору оренди транспортного засобу від 04.01.2016 №1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, подорожні листи. Використання придбаного товару підтверджено договорами та документами, складеними на їх виконання (договори підряду, а також актами списання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичне виконання вказаного договору підтверджується належними та допустимими доказами, договір між позивачем та ТОВ «Ледеон» не містить ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами).

Окрім того, судом першої інстанції сформовано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Ледеон», з якого встановлено, що до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено записів про перебування вказаної юридичної особи в стані припинення чи то про відсутність за місцезнаходженням. Серед видів діяльності ТОВ «Ледеон» значиться, в тому числі й, « 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи», « 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням». Основним же видом діяльності Товариства є « 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, зокрема, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою використання їх в господарській діяльності.

Судами зазначено, що усі придбані товари відповідають напрямку господарської діяльності позивача, надані докази підтверджують використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є необґрунтованим, що виключає наявність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Дослідивши надані позивачем на підтвердження реального здійснення господарських операцій із ТОВ «Ледеон» документи, копії яких містяться у матеріалах справи, суди дійшли правомірного висновку, що вони повністю відображають зміст та обсяги господарських операцій, складені і підписані сторонами у відповідності із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Щодо посилань контролюючого органу на те, що в ході Єдиного реєстру податкових накладних контролюючим органом встановлено, що ТОВ «Ледеон» не придбавало товарів, які були поставлені в адресу позивача, суд зазначає. Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Суд касаційної інстанції зазначає, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право особи на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент порушив податкове законодавство, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому дані порушення не можуть бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. зміст господарських зобов'язань що виникають з укладеного договору не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують об'єкт і базу оподаткування ПДВ, що не заперечується відповідачем.

Крім того, порушення, встановлені податковим органом в діяльності контрагентів платника податків, не можуть бути самостійною підставою для визнання недійсними господарських відносин з поставки товару (робіт та послуг) на адресу позивача, яку з боку позивача в повному обсязі підтверджено наданими первинними документами.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні угоди та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, у справі не встановлено.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Наявними в матеріалах справи наданими позивачем документами у повній мірі підтверджуються обставини реального руху активів у процесі здійснення господарських операцій із згаданим контрагентом.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 КАС України.

Частиною першою-другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Верховний Суд приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27.10.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду