Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.11.2020 року у справі №440/413/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 440/413/20

адміністративне провадження № К/9901/30149/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М. В.,

суддів Губської О. А., Калашнікової О. В.,

розглянув у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року (у складі головуючого судді Бойка С. С. )

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді Калиновського В. А., суддів: Кононенко З. О., Сіренко О. І.)

у справі №440/413/20

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Полтавській області

про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

I. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 23 грудня 2019 року №4154/к "Про звільнення";

- поновити на посаді заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Полтавській області;

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

3. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані рішення та задовольнити позовні вимоги.

4. Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Міністерства юстиції України від 25 травня 2015 року №1683/к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Полтавській області із збереженням 9 рангу державного службовця, у порядку переведення.

6. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2019 року №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" (далі - постанова №870) ліквідовано Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області. На час постановлення оскаржуваного рішення управління знаходилось у стадії припинення.

7. Міністерством юстиції України видано наказ "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" від 16 жовтня 2019 року №3173/5, згідно з яким розпочато процес ліквідації Головного територіального управління юстиції у Полтавській області.

8.23 жовтня 2019 року позивачку було ознайомлено з попередженням про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, та про звільнення із займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження. Позивачка незгоди та своїх заперечень у зв'язку з цим не висловила.

9. Наказом Міністерства юстиції України від 23 грудня 2019 року №4154/к "Про звільнення" ОСОБА_1 звільнено з посади 24 грудня 2019 року відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, з припиненням державної служби. Наказом Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 24 грудня 2019 року №1794/к "Про звільнення ОСОБА_1" оголошено наказ Міністерства юстиції України від 23 грудня 2019 року № 4154/к.

10. Також у день звільнення з позивачкою проведено кінцевий розрахунок та видано трудову книжку, у якій зроблено запис за №22 про звільнення відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, з припиненням державної служби.

11. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

12. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірний наказ про звільнення відповідає вимогам статті 22 Закону України "Про державну службу". Зазначений наказ не порушує вимог частини 2 статті 40, частин 2 , 3 статті 492 КЗпП України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в силу приписів частини 5 статті 40 КЗпП України та статей 3, 5 Закону України "Про державну службу". При цьому відповідачем дотримано вимоги частини 1 статті 492 КЗпП України щодо належного персонального попередження не пізніше ніж за два місяці про наступне вивільнення.

13. Також суди дійшли висновку, що в спірних правовідносинах відбулась саме ліквідація Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, а не його реорганізація.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не погоджується з оскаржуваними рішеннями, вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

15. Зазначає, що в розглядуваному випадку відбулась не ліквідація юридичної особи публічного права - Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, а саме його реорганізація з переходом майна, прав та обов'язків до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), а Міністерство юстиції України в порушення вимог статей 40, 492 КЗпП України не запропонувало їй вакантну посаду у новоствореній установі. На користь висновку про те, що відбулась реорганізація, а не ліквідація свідчить і той факт, що Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.

Суми) є правонаступником, зокрема, Головного територіального управління юстиції у Полтавській області.

16. Позивач вважає, що до спірних правовідносин застосовуються положення трудового законодавства відповідно до частин 2 та 3 статті 5 Закону України "Про державну службу", оскільки на час звільнення порядок звільнення державних службовців у зв'язку з ліквідацією та реорганізацією державного органу не був урегульований.

17. У касаційній скарзі позивач посилається на практику вирішення аналогічних спорів, яка в судах першої та апеляційної інстанцій, є різною.

18. У відзиві на касаційну скаргу відповідач уважає висновки судів правильними, тому просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення залишити без змін.

19. Зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальний закон - Закон України "Про державну службу", наводить порівняння законодавчих норм до та після внесених змін та звертає увагу, що з Закон України "Про державну службу" виключено приписи про те, що на припинення державної служби поширюється законодавство про працю та про те, що звільнення у випадку скорочення, реорганізації чи ліквідації допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

20. Також відповідач наполягає, що у розглядуваному випадку відбулась саме ліквідація державного органу, а не його реорганізація, про що свідчать відповідні нормативні положення.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

22. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України, відповідно до якого, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

23. Звертаючись до суду з касаційною скаргою з підстави, про яку йшлось у попередньому пункті цієї постанови, позивачка зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

24. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу звільнення позивачки із займаної посади, у зв'язку з ліквідацією (реорганізацією) органу державної влади, а також відсутності/наявності обов'язку у відповідача запропонувати всі наявні посади.

25. Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про державну службу" (далі Закон № 889-VIII) частини 1 статті 3 Закону України "Про державну службу" (далі Закон № 889-VIII регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

26. частини 1 статті 3 Закону України "Про державну службу" (далі Закон № 889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення.

27. Згідно з ~law32~ підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу.

28. Вирішуючи питання, що мало місце ліквідація чи реорганізація юридичної особи публічного права - Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2021 року (справа №440/395/20) зазначив, зокрема, таке:

28.1. Ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.

28.2. Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

28.3. Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади.

28.4. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

28.5. Таким чином, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема, на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.

28.6. Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу.

28.7. Відповідно до пункту 1 постанови №870 вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1.

28.8. Згідно з пунктом 2 постанови №870 вирішено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2.

28.9. Відповідно до пункту 3 постанови №870 територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції; здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції; міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема: Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Суми) - Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, Головного територіального управління юстиції у Сумській області, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області.

28.10. Згідно з приписами пункту 3 Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2011 року № 1707/5, основними завданнями Головного територіального управління юстиції є: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації; забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); внесення на розгляд Мін'юсту пропозицій щодо формування та реалізації політики у зазначених сферах; забезпечення роботи нотаріату; експертне забезпечення правосуддя; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (щодо нотаріусів, адвокатів, адвокатських бюро та об'єднань, суб'єктів господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових відносин)); здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва.

28.11. Наказом Міністерства юстиції України від 23 жовтня 2019 року №3228/5 "Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України" внесено зміни до наказу Міністерства юстиції України від 23 вересня 2011 року №1707/5 та затверджено зміни до Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом №1707/5 від 23 вересня 2011 року.

Згідно зазначених змін, серед іншого, у тексті Положення слова "Головне територіальне управління юстиції" в усіх відмінках і числах замінено словами "Міжрегіональне управління" у відповідних відмінках і числах.

28.12. Пунктом 3 Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2011 року № 1707/5, визначено, що основними завданнями міжрегіонального управління є: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації; забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); внесення на розгляд Мін'юсту пропозицій щодо формування та реалізації політики у зазначених сферах; забезпечення роботи нотаріату; експертне забезпечення правосуддя; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (щодо нотаріусів, адвокатів, адвокатських бюро та об'єднань, суб'єктів господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових відносин)); здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва.

28.13. У справі №440/395/20 судами встановлено, що наказом Міністерства юстиції України №4359/5 від 28 грудня 2019 року "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій" вирішено погодитись із пропозицією Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) щодо можливості забезпечення здійснення ним повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 року за №759/1949, та іншими нормативно-правовими актами, з 28 грудня 2019 року. У зв'язку з цим Головному територіальному управлінню юстиції у Полтавській області, Головному територіальному управлінню юстиції у Сумській області, Головному територіальному управлінню юстиції у Чернігівській області припинити з 28 грудня 2019 року здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах.

28.14. Аналізуючи наведені нормативні положення, Верховний Суд зробив висновок, що Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Суми) має аналогічний правовий статус, що й, зокрема, Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області, продовжило виконання його функцій та є його правонаступником.

28.15. При цьому, незважаючи на те, що компетенція новоствореного органу розповсюджується на територію кількох областей, на відміну від Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, завдання та функції, які виконує новостворений орган та які виконувало Головне територіальне управління юстиції, є аналогічними та визначені Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №1707/5 від 23 червня 2011 року.

28.16. Ураховуючи це, Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій у справі №440/395/20 що мала місце саме реорганізація, а не ліквідація юридичної особи публічного права.

29. Таку ж позицію висловив Верховний Суд і в інших справах щодо вирішення аналогічних правовідносин, зокрема, у справі №240/455/20 (постанова від 17 червня 2021 року), № 260/261/20 (постанова від 26 травня 2021 року), № 140/90/20 (постанова від 26 травня 2021 року), № 400/144/20 (постанова від 28 травня 2021 року).

30. Оскільки підстав для відступу від зазначеного висновку немає, аналогічним чином у розглядуваній справі варто констатувати, що суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про ліквідацію Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, оскільки цей державний орган був саме реорганізований, про що слушно зауважила позивачка в касаційній скарзі.

31. Не погоджується колегія суддів і з висновками судів попередніх інстанцій щодо дотримання порядку звільнення позивача у спірній ситуації.

32. Приписами ~law33~ відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються ~law34~, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих ~law35~.

33. Усталеною є також судова практика застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір.

34. Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов'язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.

35. ~law36~ статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень статтю 40 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус".

36. У свою чергу ретроспективний аналіз положень ~law37~ дає підстави для висновку, що ~law38~ до набрання чинності ~law39~ (до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

37. Після внесених ~law40~ змін до ~law41~ підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п'ята).

38. Верховний Суд у справах № 140/90/20 та № 260/261/20 зазначав, що аналіз ~law42~ дає підстави для висновку про відсутність будь-яких застережень стосовно процедури припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, в тому числі і у разі ліквідації державного органу. Отже, відповідні питання щодо особливостей вивільнення працівників у разі реорганізації, ліквідації державного органу нормами спеціального закону не врегульовано, що свідчить про необхідність застосування положень законодавства про працю.

39. При цьому Верховний Суд у вищезазначених справах також зазначав, що виключення зі ~law43~ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі ~law44~ та неврегульованість ~law45~ відповідних правовідносин.

40. Приписи частини 5 статті 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.

41. Також Верховний Суд у справах № 260/261/20 та № 240/455/20 зазначав, що додатковим підтвердженням аргументованості застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, що виникли у період дії ~law46~ у редакції ~law47~, є наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із Законами України від 14 січня 2020 року № 440-ІХ та від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі ~law48~, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

42. У своєю чергу, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також терміновий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим їм органом у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників.

43. Таким чином ліквідація відноситься до терміну "змін в організації виробництва і праці", що свідчить про поширення на спірні правовідносини положення частини 3 статті 49-2 КЗпП України, відповідно до якої одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

44. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи. організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

45. Отже, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.

46. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

47. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).

48. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що такий обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

49. Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14 та від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16.

50. За змістом ~law50~ працевлаштування державного службовця у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу передбачає його переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу.

Переведення у такому випадку відбувається за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

51. Як установлено судами попередніх інстанцій 23 жовтня 2019 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням про припинення державної служби на підставі ~law51~ у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області. Водночас роботодавцем не було запропоновано ОСОБА_1 всіх наявних вакантних посад, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, як на час попередження про наступне вивільнення, так і на час звільнення.

52. Згідно з частинами 1 та 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

53. Оскільки питання збереження попереднього місця роботи ОСОБА_1, поновлення її на попередньому місці роботи не досліджувалось судами попередніх інстанцій, як і не досліджувалось питання можливості поновлення взагалі, а Верховний Суд не має процесуальних повноважень установлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України), то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

54. Також поза увагою судів залишилось питання виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

55. Відповідно до частини 2 та 3 статті 242 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

56. З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій неповно встановили фактичні обставини справи щодо обставин звільнення позивача, неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

57. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

58. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

59. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року в справі №440/413/20 скасувати, а справу №440/413/20 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіМ. В. Білак О. А. Губська О. В. Калашнікова