Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №807/2384/15

провадження №К/9901/10752/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 807/2384/15

за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Закарпатської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою прокуратури Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Гебеш С.А., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Мікули О.І., суддів: Курильця А.Р., Кушнерика М.Н.,

в с т а н о в и в :

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до прокуратури Закарпатської області, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ прокуратури Закарпатської області від 02.11.2015 за №988к «Про звільнення з посади та органів прокуратури Закарпатської області»; поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Закарпатської області; стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.11.2015 року по день фактичного поновлення на посаді.

В мотивування позову зазначає, що він працював в органах прокуратури України з 12.09.2008 року на різних посадах, а з 09.03.2015 року на посаді старшого прокурора відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Закарпатської області. Наказом Генеральної прокуратури України 15 липня 2015 року за №43ш було затверджено нову структуру та штатний розпис прокуратури Закарпатської області та ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Закарпатської області, зокрема: відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту та утворено нові структурні підрозділи прокуратури Закарпатської області. У зв'язку з ліквідацією та утворенням нових структурних підрозділів апарату прокуратури Закарпатської області загальна штатна чисельність зменшилась на 24 працівники, а прийом на роботу в період з 15.07.2015 року, в новостворені відділи, проводився заново. 02.09.2015 року ОСОБА_1 отримав попередження про наступне вивільнення у зв'язку з тим, що посаду, яку він обіймав скорочено, а вакантних посад у штаті прокуратури області немає. Наказом прокуратури Закарпатської області за № 988к від 02.11.2015 року позивача звільнено з посади старшого прокурора відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Закарпатської області та з органів прокуратури Закарпатської області у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури з 03.11.2015 року.

Вважає що прокуратурою Закарпатської області при прийнятті незаконних наказів та під час звільнення грубо порушено вимоги статей 40, 42 Кодексу законів про працю України не було враховано його переважного права на залишення на роботі і на 74 вакантні посади в апараті прокуратури Закарпатської області призначено осіб серед яких є особи з меншою кваліфікацією ніж у нього та без переваг у залишені на роботі у вигляді: тривалого безперервного стажу роботи, сімейного стану, також не враховано, що в його сім'ї немає інших працівників з самостійним заробітком.

Вважаючи дії відповідача незаконними, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувся до суду з вимогою про скасування наказу щодо його звільнення.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року, позовні вимоги задоволені.

Визнаний протиправним та скасований наказ прокуратури Закарпатської області від 02.11.2015 року № 988к «Про звільнення з посади та органів прокуратури Закарпатської області».

Поновлено ОСОБА_1 на займаній посаді старшого прокурора відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Закарпатської області днем 03.11.2015 року.

Стягнуто з прокуратури Закарпатської області на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 03 листопада 2015 року по 19 квітня 2016 року в розмірі 23382 грн. із утриманням із цієї суми обов'язкових податків та зборів до Державного бюджету України.

Постанова в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 6545,07 грн. із утриманням із цієї суми обов'язкових податків та зборів до Державного бюджету України підлягає до негайного виконання.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 грудня 2016 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою прокуратури Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі прокуратура Закарпатської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Свою касаційну скаргу відповідач мотивує тим що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасних висновків про недотримання прокуратурою області процедури, передбаченої ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки останні зроблені без врахування положень ст. 42 КЗпП України.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури Закарпатської області з 12 вересня 2008 року (наказ № 569 к від 11 вересня 2008 року), у березні 2015 року переведений на посаду старшого прокурора відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Закарпатської області.

Наказом Генерального прокурора України від 15 липня 2015 року № 43ш у структурі та штатному розписі прокуратури Закарпатської області ліквідовано ряд управлінь, відділів та посад, зокрема відділ нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту, в якому працював позивач, їх загальну штатну чисельність 98 одиниць зараховано до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати, та утворений ряд нових управлінь, відділів та посад, зокрема: управління нагляду у кримінальному провадженні (28 одиниць) у складі відділів нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення, процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення, нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності та міжнародно-правових доручень, нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби, нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби, приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації; управління представництва інтересів громадян та держави в суді (15 одиниць) у складі відділів представництва інтересів громадян і держави в судах, організації позовної роботи, представництва при виконанні судових рішень; відділ нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією (6 одиниць); відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих прокуратури області (5 одиниць), відділ підтримання державного обвинувачення (3 одиниці); відділ нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру (3 одиниці), відділ ювенальної юстиції (3 одиниці), відділ організаційного та правового забезпечення (3 одиниці); відділ організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи (3 одиниці), відділ організації прийому громадян, розгляду звернень, запитів та зв'язків з громадськістю (3 одиниці); відділ інформаційних технологій (3 одиниці); посаду головного спеціаліста у відділі роботи з кадрами (1 одиниця).

Всього по структурі прокуратури 153,5 одиниць за штатним розписом станом на 01 лютого 2015 року, за новим штатним розписом 123,5 одиниць станом 16 грудня 2015 року. Інших штатних розписів не існує.

02 вересня 2015 року ОСОБА_1 відповідно до ст.49-2 КЗпП України попереджений про наступне звільнення із займаної посади у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п.9 ч.1 ст.51 Закону «Про прокуратуру») з 02 листопада 2015 року, в порядку визначеному ст. 60 Закону України «Про прокуратуру» та Кодексом законів про працю України. Вакантні посади відсутні.

Позивачу 13 жовтня 2015 року запропоновано переведення на умовах строкового трудового договору терміном дії до 14 грудня 2015 року на заміщення вакантних тимчасово вільних посад на період довготривалих відпусток працівників в органах прокуратури Закарпатської області станом на 13 жовтня 2015 року, а саме посад: прокурора прокуратури Тячівського району; старшого прокурора Берегівської міжрайонної прокуратури на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника; прокурора прокуратури Іршавського району на період мобілізації основного працівника; прокурора прокуратури Міжгірського району на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника; спеціаліста 1 категорії Берегівської міжрайонної прокуратури. Від запропонованих посад позивач відмовився, що підтверджується його особистим підписом.

Наказом Прокуратури Закарпатської області від 02 листопада 2015 року №988к позивача звільнено з посади старшого прокурора відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Закарпатської області та з органів прокуратури Закарпатської області у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру») з 03 листопада 2015 року. Підставою для звільнення зазначено наказ Генерального прокурора України від 15.07.2015 року за №43ш та відмову позивача від запропонованих посад.

Наказом прокурора Закарпатської області від 21 грудня 2015 року №1250к внесено зміни до наказу від 30 листопада 2015 року № 1256к, викладено абзац перший цього наказу в іншій редакції, згідно з якою доповнено перелік підстав звільнення пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача проведено неправомірно, з порушенням вимог, встановлених статтями 40, 42, 49-2 Кодексу законів про працю України, позаяк йому не пропонувались всі наявні вакантні посади за його кваліфікацією та не з'ясовувалось питання щодо наявності в нього переважного права на залишення на роботі.

Згідно з п. 9 ч. 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю України у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В силу приписів ч.1 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Згідно з ч.2 ст.49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідно до ч.3 ст.49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Виходячи з наведеного у випадку скорочення чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець вправі проводити звільнення працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, однак таке звільнення повинно проводитись з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главами ІІІ та ІІІ-А Кодексу законів про працю України, зокрема, статтями 42, 49-2 цього Кодексу.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судами встановлено, що у зв'язку з ліквідацією та утворенням нових структурних підрозділів апарату прокуратури Закарпатської області загальна штатна чисельність зменшувалася на 24 одиниці. Вакантні посади в апараті прокуратури Закарпатської області, наявні на момент надходження наказу Генерального прокурора України №43ш від 15 липня 2015 року (всього 3 посади), були виключені із штатного розпису.

Вакансії у новостворених управліннях та відділах прокуратури Закарпатської області заповнювались одразу після прийняття до виконання наказу Генерального прокурора України від 15 липня 2015 року №43ш.

Починаючи з кінця липня 2015 року вільні посади в новостворених управліннях та відділах прокуратури Закарпатської області існували та поступово заповнювалися, натомість доказів як б підтверджували неможливість запропонувати позивачу вакантну посаду відповідач суду не надав та не підтвердив як неможливість переведення позивача за його згодою на одну із цих посад.

В період між попередженням позивача про звільнення із займаної ним посади - 02 вересня 2015 року до звільнення - 03 листопада 2015 року, в прокуратурі Закарпатської області існували вакантні посади та проводився добір працівників для їх зайняття.

Судом також встановлено, що 13 жовтня 2015 року позивачу запропоновано укласти строковий трудовий договір, з терміном дії до 14 грудня 2015 року, разом з тим від запропонованих посад позивач відмовився, позаяк вони не рівнозначні тій посаді, яку він займав перед звільненням та передбачали укладення тільки строкового трудового договору на півтора місяці з подальшим звільненням.

Станом на 02 вересня 2015 року (на день попередження позивача про майбутнє вивільнення) вакантних посад в апараті прокуратури Закарпатської області не було, однак такі з'явилися пізніше, проте не пропонувалися позивачу, оскільки від керівників структурних підрозділів не надходило пропозицій щодо його призначення; на ці посади були призначенні працівники з меншим стажем роботи та без переваг визначених ст.42 КЗпП України.

Разом з тим, в розумінні ч.3 ст. 49-3 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику всі вакансії, які відповідають освіті, кваліфікації та досвіду працівника і які існують на даному підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.

Прокуратурою Закарпатської області не було одночасно з попередженням запропоновано ОСОБА_1 всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент звільнення позивача з роботи діяв штатний розпис прокуратури Закарпатської області з штатною чисельністю 153.5 штатних одиниць. Новий штатний розпис, який розроблявся на виконання вимог наказу Генерального прокурора України від 15 липня 2015 року № 43ш, згідно з яким штатна чисельність працівників прокуратури Закарпатської області скорочувалась до 123.5 штатних одиниць, був затверджений першим заступником Генерального прокурора України після звільнення позивача з роботи (станом на 16 грудня 2015 року).

Таким чином, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій, що оскільки на момент звільнення позивача з роботи в прокуратурі Закарпатської області не відбулось змін в організації виробництва і праці, отже не було правових підстав для звільнення позивача з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Судами встановлено, що позивач єдиний годувальник сім'ї та мав переважне право на залишенні на роботі з підстав передбачених ст.42 Кодексу законів про працю України.

Отже, оскільки існувала можливість для працевлаштування позивача на нову посаду, яку роботодавець (відповідач) всупереч частини третьої статті 49-2 КЗпП України не реалізував, вимоги статті 42 КЗпП України щодо преважного права на залишення на роботі не врахував, колегія суддів вважає вірним висновки судів першої та апеляційної інстанції про порушення роботодавцем вимог чинного трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 із займаної посади.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про протиправність Наказу прокуратури Закарпатської області № 988к від 02 листопада 2015 року «Про звільнення з посади та органів прокуратури Закарпатської області», а тому належним способом захисту порушеного права позивача є поновлення його з 03 листопада 2015 року на посаді старшого прокурора відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Закарпатської області.

Судами першої та апеляційної інстанції здійснено правильний розрахунок суми середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу позивача з 03 листопада 2015 року по 19 квітня 2016 року в розмірі 23382 грн. із утриманням із цієї суми обов'язкових податків та зборів до Державного бюджету України.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу від 02 листопада 2016 року № 988к щодо звільнення позивача на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України „Про прокуратуру".

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу прокуратури Закарпатської області залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 квітня грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець