Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.12.2019 року у справі №823/338/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2019 року

м. Київ

справа №823/338/16

касаційне провадження №К/9901/28689/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т. М.,

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.05.2016 (суддя Рідзель О. А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від
14.09.2016 (головуючий суддя - Земляна Г. В., судді: Межевич М. В., Сорочко Є. О.) у справі № 823/338/16 за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Добробут" до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне сільськогосподарське підприємство "Добробут" звернулось до адміністративного суду з позовом до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.12.2015 № 0001312210, від 23.12.2015 № 0001302210, від 23.12.2015 № 0001322210, від
23.12.2015 № 0001332210.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 23.05.2016 адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 23.12.2015 № 0001312210 у повному обсязі та від 23.12.2015 № 0001302210 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 13109,10 грн., у тому числі 10487,28
грн. за основним платежем та 2621,82 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14.09.2016 постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.05.2016 залишив без змін.

Уманська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Черкаській області звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.05.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від
14.09.2016 та прийняти нове рішення, яким касаційну скаргу задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 50, 189 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 11, 72, 163 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного сільськогосподарського підприємства "Добробут" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 30.09.2015, за результатами якої складено акт від 11.11.2015 № 1048/23-05-22/32506746.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог пункту 50.2 статті 50, пункту 189.9 статті 189, підпункту 209.15.2 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з: неправомірним включенням суми податку на додану вартість у розмірі 23317,44 грн. за взаємовідносинами з Державним підприємством "Іваньківський цукровий завод" за податковою накладною від 24.11.2014 № 99/2 до складу податкових зобов'язання податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2014 року (спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства); безпідставним врахуванням у складі податкових зобов'язань у деклараціях з податку на додану вартість (спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства) сум податку на додану вартість, сформованих за наслідками взаємовідносин із Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, за грудень 2012 року в розмірі 15040,00 грн., за грудень 2013 року в розмірі 7687,00 грн., за листопад 2014 року в розмірі 3926,00 грн., за грудень 2014 року в розмірі 3460,00 грн. ; незаконним визначенням податкових зобов'язань із постачання основних засобів на загальну суму 28038,00 грн. за наслідками прийняття самостійного рішення про їх ліквідацію з підстави непредставлення під час здійснення контрольного заходу необхідної підтверджуючої документації; заниженням бази оподаткування з орендної плати з юридичних осіб, що знаходиться за межами населеного пункту Тинівської сільської ради, за 2013 рік на суму 10487,28 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки та з огляду на вказані порушення контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.12.2015 № 0001312210, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 68547,00 грн. за основним платежем та 17137,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також від 23.12.2015 № 0001302210, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 10487,28 грн. за основним платежем та 2621,82 за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до пункту 209.1 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.

За правилами пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Підпунктом 209.15.2 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що діяльністю у сфері сільського господарства є виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощування фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація; виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах, а також їх обробка, переробка та/або консервація; надання послуг іншим сільгосптоваровиробникам (юридичним особам) та/або фізичним особам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг).

Відповідно до пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1-24, товарних позиціях 4101,4102,4103,4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку-суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку-їх виробником.

Підпунктом 209.17.14 пункту 209.17 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при цьому передбачено, що дія спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства поширюється на надання послуг із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що між позивачем (замовник) та Державним підприємством "Іваньківський цукровий завод" (виконавець) укладено договір від 24.10.2014 № 104 на переробку давальницької сировини - цукрових буряків урожаю 2014 року власного виробництва, пунктом 1.1 якого передбачено, що Приватне сільськогосподарське підприємство "Добробут" зобов'язується в порядку та на умовах визначених договором здійснити поставку сировини на переробне підприємство.

На виконання умов цього правочину позивачем надано Державному підприємству "Іваньківський цукровий завод" послуги з перевезення власного цукрового буряка та включено суму податку на додану вартість у розмірі 23317,41 грн. за податковою накладною від 24.11.2014 № 99/2, виписаною на адресу контрагента, до складу податкових зобов'язань податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2014 року (спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства).

Вимоги частин 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

В порушення наведених процесуальних приписів попередні судові інстанції достеменно не з'ясували, який персонал підприємства залучався до перевезення продукції та чи залучався взагалі, а також із застосуванням якого транспорту здійснювалось перевезення позивачем власного цукрового буряка на адресу контрагента та чи є цей транспорт сільськогосподарською технікою, на надання послуг із застосуванням якої згідно з підпунктом 209.17.14 пункту 209.17 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) поширюється дія спеціального режиму оподаткування.

Крім того, судами попередніх інстанцій з'ясовано, що 02.10.2012 між позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір поставки продукції, на виконання якого продавцем передано у власність Приватного сільськогосподарського підприємства "Добробут" сільськогосподарську продукцію - олію соняшникову.

В подальшому позивачем за наслідками реалізації цієї продукції відображались податкові зобов'язання з податку на додану вартість у деклараціях з податку на додану вартість (спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства).

Проте, розв'язуючи спір у цій частині, попередні судові інстанції не перевірили, чи придбавався сільськогосподарським підприємством цей товар для його використання у виробництві сільськогосподарської продукції, в якій декларації позивачем відображено податковий кредит з податку на додану вартість за наслідками придбання активу, а також як само цей товар використано платником у господарській діяльності.

Крім того, судами встановлено, що в період з 01.10.2012 по 30.06.2015 Приватним сільськогосподарським підприємством "Добробут" за самостійним рішенням здійснено ліквідацію основних засобів за залишковою (балансовою) вартістю на загальну суму 140190,00 грн.

За правилами пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

На підтвердження законності визначення податкових зобов'язань з постачання основних засобів на загальну суму 28038,00 грн. платником долучено до матеріалів справи копії журналів обліку основних засобів за 2013 та 2014 роки, що відповідають даним Головної книги по обліку основних засобів за 2012-2014 роки, а також реєстру реалізації та списання основних засобів за 2013-2014 роки.

Суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано прийняли вказані документи до уваги, надали їм належну правову оцінку та відхилили посилання податкового органу на надання на перевірку представлених копій документів неналежної якості, як на підставу для висновку про обґрунтованість здійсненого донарахування за цим епізодом.

Адже, положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

При цьому суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків органу доходів і зборів та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Вирішуючи питання про правомірність податкового повідомлення-рішення від
23.12.2015 № 0001302210 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб у розмірі 10487,28 грн. за основним платежем та 2621,82 за штрафними (фінансовими) санкціями, слід враховувати, що згідно з пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Відповідно до пункту 50.2 статті 50 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Встановлене наведеною нормою податкового законодавства обмеження стосується виключно подання уточнюючого розрахунку та виключно в період здійснення контрольного заходу.

За правилами пункту 50.3 статті 50 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

У справі, що розглядається, судами з'ясовано, що уточнюючу податкову декларацію з орендної плати за землю за 2013 рік подано позивачем до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області
13.11.2015, тобто після проведення документальної перевірки, оформленої актом від 11.11.2015 № 1048/23-05-22/32506746, і до прийняття за наслідками цієї перевірки розглядуваного податкового повідомлення-рішення.

Утім, судами не з'ясовано, чи виконано підприємством за наслідками обрання способу виправлення помилки через подання уточнюючого розрахунку відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обов'язок щодо сплати до подання такого розрахунку суми недоплати та штрафу в розмірі трьох відсотків від виправленої суми заниженого податкового зобов'язання.

Суд касаційної інстанції, в свою чергу, відповідно до частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині задоволення позову, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість зазначеної частини позовних вимог, крім встановленого за наслідками здійсненого контрольного заходу порушення позивачем вимог пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), збільшення суми грошового зобов'язання за яким судом визнане безпідставним, з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.05.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016 у справі № 823/338/16 скасувати в частині задоволення позову.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Черкаського окружного адміністративного суду від
23.05.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від
14.09.2016 у справі № 823/338/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т. М. Шипуліна

Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк