Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.12.2018 року у справі №813/3211/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2019 року

Київ

справа №813/3211/16

адміністративне провадження №К/9901/22144/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої - Блажівської Н. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

секретар судового засідання - Хлуд Т. Ю.,

за участі:

представника відповідача - Сахмана П. В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року (суддя Гулик А. Г. )

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року (головуючий суддя Матковська З. М., судді: Бруновська Н. В., Затолочний В. С. )

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий Дар"

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

28 вересня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий Дар" (далі також - позивач, ТОВ "Яблуневий дар") звернулось до суду із позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі також - відповідач, Офіс), в якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби від 21 вересня 2016 року №0000092200/12375.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в акті документальної позапланової виїзної перевірки від 12 січня 2015 року №1/28-06-45/32475074 відповідач дійшов помилкових висновків про порушення позивачем податкового законодавства, зокрема, про порушення граничних строків повернення валютної виручки. Позивач зазначає, що він не отримував валютної виручки в розумінні Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", оскільки здійснював передоплату на адресу компанії-нерезидента за майбутню поставку товарів. Тому до нього безпідставно застосовано штрафні санкції, визначені Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Також відповідач не врахував, що пеня, нарахована за порушення строків повернення валютної виручки, зупиняється з моменту звернення підприємства до суду. Крім того, позивач вважає, що до оскарженого податкового повідомлення-рішення відповідач не додав оформлений належним чином розрахунок визначених в ньому сум.

11 грудня 2017 року позивач подав до суду заяву про зміну підстав позову. У вказаній заяві позивач посилався на те, що під час передачі документів ТОВ "Яблуневий дар" від одного виконавчого директора до іншого виявлені прості векселі, передані компанією-нерезидентом PETERGROW LTD, що підтверджують виконання вказаною компанією-нерезидентом своїх зобов'язань перед позивачем ще до настання граничних строків повернення валютної виручки.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби від 21 вересня 2016 року №0000092200/12375.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що наданими позивачем під час розгляду справи цінними паперами, отриманими у 2014 році, підтверджується вчасне (до настання граничних строків повернення валютної виручки) здійснення розрахунків у вексельній формі між ТОВ "Яблуневий Дар" та його контрагентом-нерезидентом PETERGROW LTD на підставі договорів поставки товару, а тому застосування штрафних санкцій за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності є протиправним.

Крім того, суди врахували лист виконавчого директора ТОВ "Яблуневий Дар" Марківа Р. В. від 12 жовтня 2017 року, адресованого представнику компанії "Francoso Corporation Limited", в якому зазначено, що ним, після призначення на посаду, при прийнятті фінансово-господарських документів товариства, виявлені оригінали векселів, виданих від імені компанії "Francoso Corporation Limited" на користь компанії PETERGROW LTD. У зв'язку з цим, виконавчий директор ТОВ "Яблуневий Дар" Марків Р. В. просив повідомити його про необхідність повернення векселів компанії "Francoso Corporation Limited".

Також судами при прийнятті рішень взято до уваги лист від представника "Francoso Corporation Limited" яким підтверджено, що вказана компанія має заборгованість перед позивачем в сумі 70650000 євро, а також дійсність векселів та право останнього пред'явити їх до виконання.

Водночас, задовольняючи позов, суди вказали, що відповідно до постанови Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року №К/800/9148/16 при розгляді справи обставини щодо наявності векселів та можливості використання їх для розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності судом не досліджувались та оцінка таким обставинам не надавались у зв'язку з тим, що відповідні векселі виявлено позивачем лише після 10 жовтня 2017 року, тобто після завершення розгляду справи.

Крім того, суди відхилили посилання відповідача на те, що під час розгляду справ в Господарському суді Львівської області: №914/1274/14 (рішення від 7 жовтня 2014 року), №914/1575/14 (рішення від 10 березня 2015 року), №914/1424/14 (від 3 грудня 2014 року), №914/1423/14 (рішення від 22 грудня 2014 року), №914/1301/14 (рішення від 7 жовтня 2014 року) за позовами ТОВ "Яблуневий Дар" до PETERGROW LTD про стягнення боргу сторони не посилались на наявність векселів. Також вказали, що визнання представником PETERGROW LTD заборгованості перед позивачем під час розгляду справ щодо стягнення заборгованості в порядку господарського судочинства, з врахуванням правил оцінки доказів, визначених статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, само по собі не спростовує факту наявності векселів та виявлення їх після 10 жовтня 2017 року.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзиву на касаційну скаргу позивачем не надано.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Яблуневий Дар" з питань дотримання вимог валютного законодавства по взаєморозрахунках з контрагентами PROEKO Mikolaj Marciniak, GATEBORG SOLUTIONS та PETERGROW LTD контролюючим органом складено акт від 12 січня 2015 року №1/28-06-45/32475074, яким встановлено порушення позивачем статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" №15-93 від 19 лютого 1993 року.

На підставі вказаного вище акта перевірки контролюючим органом 27 лютого 2015 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000024500/2877, яким позивачу визначено позивачу суму грошового зобов'язання за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в розмірі 40422734,39 грн.

Вважаючи таке рішення контролюючого органу протиправним, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року у справі №813/3911/15, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2017 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий Дар" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними дій щодо винесення податкового повідомлення рішення від 27 лютого 2015 року №0000024500/2877 та його скасування задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 27 лютого 2015 року №0000024500/2877 в частині визначення суми грошового зобов'язання в розмірі 40415025,21 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції у справі №813/3911/15, дійшов висновку, що позивач не лише виконав усі вимоги іноземних контрактів, але і вжив усіх можливих заходів, спрямованих на попередження та уникнення правопорушення при здійсненні розрахунків в іноземній валюті, що свідчить про відсутність вини у його діях та підстав для нарахування пені в сумі 40415025,21 грн.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року №К/800/9148/16 скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2017 року у справі №813/3911/15 в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 27 лютого 2015 року №0000024500/2877 про визначення суми грошового зобов'язання в розмірі 22714235,75 грн. В цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Під час судового розгляду справи №813/3911/15 встановлено, що між ТОВ "Яблуневий Дар" та компанією-нерезидентом PETERGROW LTD (Великобританія) укладено договори поставки товару від 12 лютого 2013 року №12/02/13, від 9 жовтня 2012 року №09/10/12, від 14 лютого 2013 року №14/02/12, від 27 червня 2013 року №27/06/13, на підставі яких здійснено передоплату за товар.

У зв'язку із неотриманням товару, ТОВ "Яблуневий Дар" звернулось до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з позовами про стягнення сум передоплати, однак відповідним судом рішень про стягнення боргу прийнято не було, оскільки позивач відкликав позовні заяви.

Суд вказав, що відповідно до положень частини 4 статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" підставою для несплати пені за порушення відповідних строків є рішення суду про задоволення позову, однак сам факт звернення позивача за захистом до вказаного суду, за позицією Вищого адміністративного суду України, не є підставою для зупинення нарахування пені за порушення строків повернення валютної виручки. А тому, Вищий адміністративний суд України, відмовляючи у задоволенні позову в частині визначення суми грошового зобов'язання в розмірі 22714235,75 грн., визнав правильними висновки контролюючого органу про порушення позивачем строків повернення валютної виручки за договорами з компанією-нерезидентом PETERGROW LTD лише за період між закінченням граничних строків поставки товару або повернення валютної виручки та зверненням позивача до Господарського суду Львівської області про стягнення коштів, яким позовні вимоги задоволено.

На виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року відповідачем складено податкове повідомлення-рішення від 21 вересня 2016 року №0000092200/1375, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, а саме штрафні фінансові санкції за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 22714235,75 грн.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції протиправно відстрочено сплату судового збору позивачу, оскільки у наданих ним листах з банків зазначається про наявність коштів на рахунках. Крім того, позивач не є тим суб'єктом, на якого розповсюджується дія законодавства, зокрема, щодо відстрочення сплати судового збору.

Щодо податкового повідомлення-рішення зазначає таке: - судами безпідставно не взято до уваги (відповідно до пункту 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України) постанову Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року №К/800/9148/16, якою встановлено правомірність нарахування позивачу спірних штрафних санкцій у розмірі 22714235,75 грн. і вказане судове рішення не переглядалося за нововиявленими обставинами; - суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, всупереч статтям 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України, долучив до матеріалів справи нові докази, на підставі яких позивач посилався на те, що під час передачі документів від одного виконавчого директора до іншого виявлені документи від компанії-нерезидента PETERGROW LTD, а саме прості векселі, які підтверджують виконання ним грошових зобов'язань до закінчення граничних строків повернення валютної виручки; - судами не враховано, що на момент проведення перевірки у позивача обліковувалась прострочена дебіторська заборгованість перед нерезидентом PETERGROW LTD. Водночас відповідачем разом із відзивом на заяву про зміну підстав позову надавались рішення Господарського суду Львівської області про стягнення заборгованості перед зазначеним вище нерезидентом і останній, в той же час, позови визнав, однак грошові кошти на територію України не повернуто; - судами попередніх інстанцій залишено поза увагою долучений до матеріалів справи баланс (звіт про фінансовий стан підприємства) за 3 квартал 2017 року (поданий 9 листопада 2017 року та 31 січня 2018 року), відповідно до якого у графі 1120 "Одержані векселі" відсутні дані щодо наявності у підприємства будь-яких векселів; - також скаржник зазначає, що суди неправильно застосували норми Закону України "Про обіг векселів в Україні", оскільки відповідно до положень Закону України "Про обіг векселів в Україні" видавати переказні та прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Крім того, умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. Водночас позивачем здійснено попередню оплату за договором, а вексель не може оформлюватися на попередню оплату, під час судового розгляду справи позивачем жодних договорів щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів не надано.

У судовому засіданні представник відповідача вимоги касаційної скарги підтримав та просив їх задовольнити.

3.2. Доводи позивача

Позивач, який про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився та відзиву на касаційну скаргу не подав.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

За змістом підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

З урахуванням строків давності, визначених підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (пункт 56.18 статті 56 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 60.1.5 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Такі положення кореспондуються і з приписами, закріпленими в Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 28 грудня 2015 року №1204 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за №124/28254 (далі також - Порядок).

Так, підпунктом 4 пункту 1 розділу V Порядку передбачено, що податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, сума зменшення (збільшення) податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафної (фінансової) санкції (штрафу) та пені за порушення норм іншого законодавства, що визначені у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу.

Пунктом 5 розділу ІІ Порядку визначено, що якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафна (фінансова) санкція (штраф) та пеня за порушення норм іншого законодавства, зазначені у податковому повідомленні-рішенні, зменшуються, то шляхом опрацювання інформації підрозділів правової роботи щодо прийнятих рішень за результатами розгляду скарг в адміністративному та/або судовому порядку складається податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, зменшену суму зменшення (збільшення) податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафної (фінансової) санкції (штрафу) та пені за порушення норм іншого законодавства.

Також пунктом 3 розділу V Порядку встановлено, що у випадках, визначених підпунктами 2 і 4 пункту 1 цього розділу, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня отримання платником податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 7 розділу II Порядку податкові повідомлення-рішення згідно з пунктами 4-6 цього розділу складаються контролюючим органом, який склав попереднє податкове повідомлення-рішення, протягом 3 робочих днів з дня, що настає за днем отримання таким контролюючим органом рішення за результатами адміністративного, судового оскарження або іншого рішення про скасування раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Зміст вказаних вище правових норм вказує на те, що податкове повідомлення-рішення є формою реалізації податковим органом владних управлінських функцій щодо повідомлення платника податків про обов'язок сплати грошового зобов'язання. Водночас суб'єкт владних повноважень одночасно з прийняттям податкових повідомлень-рішень не завжди визначає нові грошові зобов'язання. Така ситуація виникає, зокрема, в разі прийняття податкового повідомлення-рішення на підставі судового рішення про часткове скасування збільшених грошових зобов'язань, яке набрало законної сили.

Відтак, у разі якщо податкове повідомлення-рішення контролюючого органу про визначення грошового зобов'язання оскаржено в судовому порядку, то таке зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили, а у разі якщо за результатами судового оскарження грошове зобов'язання, визначене платнику податків оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, зменшується, то до платника податків направляється окреме, податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання протягом 3 робочих днів з дня, що настає за днем отримання таким органом рішення за результатами адміністративного або судового оскарження.

Вказаний висновок кореспондує правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 4 грудня 2019 року у справі №360/4447/18.

У цьому контексті Верховний Суд вважає за необхідне також зазначити про те, що прийняття податковим органом похідних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку зі зміною/скасуванням за наслідками оскарження основного податкового повідомлення-рішення, має формальний характер та здійснюється з метою доведення до відома платника податків нових термінів сплати первинно визначеного податкового зобов'язання.

Вищий адміністративний суд України постановою від 31 серпня 2016 року у справі №813/3911/15, яка набрала законної сили 31 серпня 2016 року, у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 27 лютого 2015 року №0000024500/2877 в частині визначення суми грошового зобов'язання в розмірі 22714235,75 грн. відмовив, скасувавши водночас в цій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції про задоволення позову.

В частині відмови у задоволенні позову рішення Вищого адміністративного суду мотивовано тим, що висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушення позивачем строків повернення валютної виручки за договорами поставки з компанією-нерезидентом PETERGROW LTD є необґрунтованими, а тому підстави для скасування податкового повідомлення-рішення від 27 лютого 2015 року №0000024500/2877 в частині штрафних санкцій в розмірі 22714235,75 грн. відсутні.

На виконання пункту 7 розділу II Порядку контролюючим органом було складено нове податкове повідомлення-рішення від 21 вересня 2016 року №0000092200/1375 на суму санкцій (22714235,75 грн. ), у задоволенні позову про скасування яких відмовлено відповідно до постанови Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року у справі №813/3911/15.

Отже, враховуючи зміст наведеного вище правового регулювання, Верховний Суд звертає увагу на те, що контролюючим органом в межах перевірки, за результатами якої складено акт від 12 січня 2015 року №1/28-06-45/32475074, після часткового скасування в судовому порядку податкового повідомлення-рішення від 27 лютого 2015 року №0000024500/2877 нові штрафні санкції позивачу за одне і те ж правопорушення не нараховувалися.

Так, норми адміністративного судочинства не встановлюють обмежень щодо можливості повторного звернення із позовом до тієї ж самої сторони, про той самий предмет, однак з інших підстав. Водночас під час розгляду таких спорів, зокрема податкових, не можна залишати поза увагою вимоги податкового законодавства, якими регулюються спірні правовідносини.

Статтею 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (пункт 44.1). Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого Статтею 44 Податкового кодексу України граничного терміну подання такої звітності (пункт 44.3).

Абзацом першим пункту 44.6 цієї статті визначено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності (абзац другий пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до частини 1 пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Цьому обов'язку кореспондує право контролюючого органу при проведенні перевірок отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Таке право закріплене нормою пункт 85.4 статті 85 Податкового кодексу України.

Отже, надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов'язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу відповідає компетенції контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 6 серпня 2019 року у справі №160/8441/18.

Як підтверджується матеріалами справи, суди попередніх інстанцій послалися на те, що під час перегляду Вищим адміністративним судом України справи №813/3911/15, обставини наявності у позивача векселів для цілей розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності з компанією-нерезидентом PETERGROW LTD не встановлювалися та не перевірялися, оскільки в позивач на такі обставини не посилався.

Водночас, суди попередніх інстанцій не врахували вимог передбачених як процесуальним законодавством так і нормами Податкового кодексу України, та під час розгляду справи фактично вдалися до повторного встановлення обставин на підставі доказів, яким не надавалась оцінка відповідачем під час контрольного заходу через їх відсутність у позивача.

Таким чином, судами не було дотримано вимог статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час ухвалення судових рішень), частиною першою якої передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вищим адміністративним судом України у постанові від 31 серпня 2016 року у справі №813/3911/15 встановлено, що відповідач правильно дійшов висновку про порушення позивачем граничних строків повернення валютної виручки та нарахував йому штрафні фінансові санкції за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму штрафних санкцій у розмірі 22714235,75
грн., нарахування яких здійснено на підставі висновків акта перевірки від 12 січня 2015 року №1/28-06-45/32475074.

Водночас судами попередніх інстанцій фактично в обхід процесуальних норм здійснено в межах розгляду цієї справи перегляд обставин встановлених у вищенаведеній постанові Вищого адміністративного суду України, що набрала законної сили.

Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є помилковим та не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

За наведеного, решта доводів скаржника не викликає необхідності для надання оцінки оскаржуваним судовим рішенням, оскільки вказані вище мотиви виключають потребу перевіряти оскаржувані рішення на предмет правильності застосування судами норм права щодо вексельної форми розрахунків між позивачем та його контрагентом.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 1 -3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи відповідача є обґрунтованими.

Пункт 3 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Положеннями Пункт 3 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Так, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення) та порушення норм процесуального права, що призвело до необґрунтованого задоволення позовних вимог.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у справі підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року у справі №813/3211/16 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби від 21 вересня 2016 року №0000092200/12375 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Н. Є. Блажівська

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх

Повний текст постанови складено 13 грудня 2019 року.