ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2019 року

Київ

справа №826/24487/15

адміністративне провадження №К/9901/18716/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Твердохліб В.А., Костюк Л.О., Троян Н.М. від 03 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. (далі - Уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», відповідач), третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, третя особа), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про нікчемність договору № 006-09511-270215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США від 27 лютого 2015 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_3 та застосування наслідків недійсності правочину, яке оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року;

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_4 як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за договором № 006-09511-270215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США від 27 лютого 2015 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачами було протиправно не включено позивача до переліку та реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що посилання відповідача на пункт 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», як на підставу для віднесення договору банківського вкладу (депозиту) до нікчемних правочинів, є необґрунтованими та недоведеними.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича задоволено, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в момент укладення договору банківського вкладу між ПАТ «Дельта Банк» та позивачем 27 лютого 2015 року діяли обмеження у діяльності банку, визначені постановою НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», які були прийняті з метою вжиття банком заходів для приведення його діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства та відновлення його фінансового стану.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 10 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/24487/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року в адміністративній справі № 826/24487/15 суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством АТ «Дельта Банк» (банк) та ОСОБА_4 (вкладник) укладено договір № 006-09511-270212 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США, за яким сума вкладу складає 50000,00 (п`ятдесят тисяч доларів США 00 центів). Вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу, вказаний в пункті 1.6. цього договору, та по 03 березня 2016 року включно; процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 (п`ять цілих п`ять десятих) процентів річних.

Відповідно до пункту 1.10 договору банківського вкладу у разі закінчення строку залучення вкладу, зазначеного в пункті 1.3 договору, вклад виплачується вкладнику шляхом виплати готівкою з каси відділення банку, в якому вклад було оформлено, відповідно до вимог чинного законодавства України.

У пункті 1.12 зазначено, що у разі дострокового розірвання договору за ініціативою вкладника банк має право здійснювати договірне списання з рахунку на користь банку належних сум на умовах пункту 1.11 цього договору.

Також, між ПАТ «Дельта Банк» (банк) та ОСОБА_4 (вкладник) укладено додаткову угоду № 1 до договору № 006-09511-270215 від 27 лютого 2015 року банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США, згідно з якою сторони домовились викласти пункт 1.8 договору у такій редакції: «Зарахування вкладнику на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного рахунку вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору. Виключно для цілей цього договору сторони домовились, що умови пункту 5.11. Правил до відносин, що виникають на підставі до цього Договору, не застосовуються.

У разі, якщо в день укладення сторонами цього договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму вкладу на рахунок, цей договір вважається таким, що не був укладеним».

Слід зауважити, що позивачем змінено прізвище ОСОБА_5 на ОСОБА_6 у зв`язку з реєстрацією шлюбу, що підтверджується копіями свідоцтва про шлюб від 22 вересня 2015 року Серія НОМЕР_1 , паспорту НОМЕР_2 та карткою платника податків № НОМЕР_3 .

З копії платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницьку діяльність № 1 від 27 лютого 2015 року, наданого позивачем суду апеляційної інстанції, вбачається, що платником ОСОБА_7 перераховано кошти у розмірі 50 000,00 доларів США на вкладний рахунок ОСОБА_8

02 березня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», у якій зазначено, що у зв`язку зі здійсненням банком ризикової діяльності Правлінням НБУ прийнято постанову від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних» з метою вжиття банком заходів для приведення його діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства та відновлення його фінансового стану. Проте за даними статичної звітності банк продовжує здійснювати ризикову діяльність, якій притаманні високий ризик ліквідності та недостатність коштів для виконання своїх зобов`язань перед вкладниками та кредиторами. З часу віднесення до категорії проблемних відбулося погіршення показників та зростання ризиків у його діяльності.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі вищевказаної постанови НБУ та пункту 2 частини п`ятої статті 12, статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», на підставі якого з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.

У подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» від 08 квітня 2015 року № 71 внесено зміни та пункт 2 вказаного рішення викладено у такій редакції: « 2. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно».

Окрім того, згідно з постановою Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Відповідно до зазначеного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк», призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Дельта Банк» Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.

Листом № 8821/1796 від 23 вересня 2015 року Тимчасова адміністрація ПАТ «Дельта Банк» повідомила позивача про те, що договір банківського вкладу (депозиту) № 006-09511-70215 від 27 лютого 2015 року, укладений між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 , є нікчемним згідно пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки тому, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» не доведено наявності правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зазначає також, що суд першої інстанції правильно встановив, що постанова НБУ про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних становить банківську таємницю, відтак, її зміст не міг бути відомий позивачу під час укладення договору з банком.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_1 , відкритому відповідно до укладеного договору банківського вкладу № 006-09511-270215 від 27 лютого 2015 року, знаходилась сума 50 тис. доларів США.

Кошти на депозитний рахунок позивача були зараховані шляхом перерахування із рахунку третьої особи у ПАТ «Дельта Банк», що підтверджено випискою з рахунку.

Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у повідомленні про нікчемність № 8821/1796 від 23 вересня 2015 року Уповноважена особа Фонду, як на підставу нікчемності правочину, посилається на пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).

Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15..

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип «для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом», який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI,Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу № 006-09511-270215 від 27 лютого 2015 року нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для не включення ОСОБА_4 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб`єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права при вирішенні адміністративного спору про застосування наслідків нікчемності договорів банківського вкладу, укладених з ПАТ «Дельта Банк», викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі № 826/685/16, від 10 липня 2019 року у справі № №826/1116/16.

У свою чергу судом апеляційної інстанції не надано обґрунтування щодо неправильності висновків суду першої інстанції, крім того, що позивач не набув статусу вкладника у розумінні статті 2 Закону № 4452-VI, оскільки кошти надійшли з рахунку іншої фізичної особи у період дії постанови НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних». З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, договір банківського вкладу № 006-09511-270215 укладено 27 лютого 2015 року, у цей же день здійснена транзакція щодо зарахування коштів на відкритий відповідно до цього договору рахунок позивача. Рішення Правління Національного банку України № 150 ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних» прийнято 02 березня 2015 року.

Відтак, на дату укладення договору банківського вкладу, позивач не міг знати про те, що у ПАТ «Дельта Банк» запроваджено обмеження щодо окремих операцій, а рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних прийнято не було.

Колегія суддів також вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що позивач не набув статусу вкладника у розумінні статті 2 Закону № 4452-VI з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4452-VI вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з положеннями частини першої статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім`я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, зарахування коштів з рахунку однієї особи на банківський рахунок іншої не суперечить законодавству України, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» укладена додаткова угода № 1 до договору банківського вкладу (депозиту) від 27 лютого 2015 року № 006-09511-270215, згідно якої сторони домовились викласти пункт 1.8 договору в такій редакції «зарахування вкладнику на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку у день укладення сторонами цього договору».

Колегія суддів також враховує правову позицію, що висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 816/4666/15, відповідно до якої посилання Уповноваженої особи Фонду на порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Дельта банк» як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту Правил (у редакції, чинній на час укладення договорів банківського вкладу) забороняли зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами чинного законодавства або продуктами банку. За таких обставин укладення між банком і позивачем додаткової угоди № 1 про застосування пункту 1.8 до вказаних договорів в іншій редакції не суперечить приписам чинного законодавства та Правилам банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Дельта банк».

При цьому згідно з приписами пункту 2.7 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Дельта банк» у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються Сторонами до взаємовідносин, які виникають/діють відповідно до договору, якщо в конкретному договорі за продуктом банку сторони прямо не передбачили протилежне. Враховуючи викладене, пріоритетну силу мають саме положення додаткових угод № 1, а не пункту 5.11 Правил.

Відтак, відсутні підстави вважати договір банківського вкладу від 27 лютого 2015 року № № 006-09511-270215 нікчемним та застосовувати до нього наслідки нікчемності з огляду на внесення суми коштів на депозит шляхом перерахування з рахунку іншої особи, оскільки така можливість передбачена додатковою угодою № 1.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 823/5408/15, від 21 грудня 2018 року у справі № 826/27994/15.

При цьому судом першої передчасно задоволено позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) № 006-09511-270215 від 27 лютого 2015 року, укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», у зв`язку з наступним.

Відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов`язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину. Велика Палата у цій справі дійшла висновку про помилкове ототожнення наказу Фонду з одностороннім правочином, що спричинило неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що рішення Уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину не може бути предметом судового оскарження, оскільки є внутрішнім виконавчо-розпорядчим рішенням, яке не створює жодних прав та обов`язків для третіх осіб, відповідно, видання такого рішення не може порушувати права останніх, а його сфера застосування обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Відтак, рішення Уповноваженої особи Фонду про визнання правочину нікчемним та застосування до нього наслідків нікчемності не може бути предметом судового розгляду, тому провадження у справі у цій частині слід закрити.

Крім того, колегія суддів зауважує, що рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 823 від 26 травня 2016 року внесено зміни до Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14. Пункт 5 розділу ІІ вказаного Положення викладено у новій редакції, зокрема, останнім абзацом визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що резолютивну частину рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши у редакції цієї постанови.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 818/1747/17.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: статті 1058, 1062 ЦК України, статті 26, 38 Закону № 4452-VI та скасував рішення суду першої інстанції, яке у відповідній частині відповідає вимогам закону.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу ОСОБА_9 слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, провадження у справі у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду закрити, змінити рішення суду першої інстанції, виклавши резолютивну частину у редакції цієї постанови, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити у силі.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року скасувати.

Провадження у справі у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про нікчемність договору № 006-09511-270215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США від 27 лютого 2015 року, укладеного між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_3 та застосування наслідків нікчемності правочину, яке оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року, закрити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини у такій редакції:

Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича включити дані про ОСОБА_9 до переліку рахунків, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по договору банківського рахунку «Найкращий від Миколая» у доларах США від 27 лютого 2015 року № 006-09511-270215 у межах гарантованої суми (200 тисяч гривень), та надати доповнення до переліку рахунків до Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для затвердження у реєстрі відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого Уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року залишити у силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко