ПОСТАНОВА

Іменем України

15 травня 2019 року

Київ

справа №826/15462/16

провадження №К/9901/23809/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Білоуса О. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Літвінової А. В., суддів: Келеберди В. І., Мазур А. С., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Шелест С. Б., суддів: Глущенко Я. Б. Чаку Є. В.

І. Суть спору

1. У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі -ДМС України), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 06 вересня 2016 року № 43-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також зобов'язати ДМС України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в Україні, відповідно до вимог чинного законодавства України.

2. В обґрунтування позову зазначає, що він у червні 2016 року звернувсь до ДМС України із заявою про надання захисту в Україні, проте отримав повідомлення від 12 липня 2016 року, що на підставі наказу від 12 липня 2016 року № 377 йому відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2.1. Вказує, що за результатами оскарження рішення про відмову, Головним управлінням ДМС України в місті Києві відхилено скаргу, про що сформовано повідомлення від 22 вересня 2016 року № 234. Підставою для відхилення скарги слугувало рішення ДМС України від 06 вересня 2016 року № 43-16.

2.2. Позивач зазначає, що є громадянином Російської Федерації, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни. Позивач не може повернутися до країни своєї громадянської належності у зв'язку із побоюваннями щодо спонукання позивача невідомими особами до членства у політичній партії "Єдина Росія".

2.3. Вважаючи рішення від 06 вересня 2016 року № 43-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним та необґрунтованим, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про його скасування.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Російської Федерації, уродженець міста Тбілісі (Грузія), за національністю - українець, за віросповіданням - християнин (православний).

4. До України позивач потрапив з Російської Федерації 19 травня 2016 року авіарейсом, однак в аеропорту "Бориспіль" позивача затримано у зв'язку з перебуванням останнього в міжнародному розшуку за вчинення на території Російської Федерації кримінально караного злочину неполітичного характеру, передбаченого частиною четвертою статті 159 Кримінального кодексу Російської Федерації (шахрайство, вчинене організованою групою або в особливо великому розмірі).

5. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС у місті Києві із заявою про визнання останнього біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка зареєстрована 17 червня 2016 року за № Р-1016-16.

6. Вказана заява обґрунтована переслідуванням позивача на території Російської Федерації, оскільки останній відмовився отримати членство у партії "Єдина Росія", а також виступив учасником мирного протесту на Болотній площі у Москві. У даній заяві також наголошено на тому, що у разі повернення позивача на територію Російської Федерації йому та його сім'ї загрожує кримінальне переслідування та навіть смерть.

7. За результатами викладеного та проведеної співбесіди з позивачем Головним управлінням ДМС у місті Києві складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 12 липня 2016 року, на підставі якого Головним управлінням ДМС у місті Києві прийнято наказ від 12 липня 2016 року № 377 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ".

8. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач скористався правом на його адміністративне (досудове) оскарження, за результатами якого ДМС України складено висновок від 02 вересня 2016 року, на підставі якого прийнято рішення про відхилення скарги на рішення територіального округу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 06 вересня 2016 року № 43-16.

9. Відповідно до зазначеного висновку позивачем не надано паспортних документів, які б посвідчували його особу, що не дозволило ідентифікувати особу та ускладнило прийняття рішення у справі. Також, відповідачем вказано, що ОСОБА_1 відмовився надати ґрунтовну та повну інформацію щодо спонукання його невідомими особами до членства у політичній партії "Єдина Росія", факт відсутності у позивача будь-яких документальних підтверджень повідомленої інформації, а також факт відсутності будь-якої інформації у відкритих інформаційних Інтернет джерелах щодо участі позивача у таких акціях як "Марш Мільйону " є свідченням надання позивачем неправдивої інформації щодо зазначених обставин, чим спростовується політичне мотивування порушеної відносно нього кримінальної справи на території Російської Федерації. На підставі викладеного, ДМС України зроблено висновок про те, що позивач не бажає повертатись до країни своєї громадської належності через побоювання відповідальності за вчинені дії, які визнані законодавством цією країни як протиправні, суспільно небезпечні, внаслідок чого на нього чекає відповідальність, визначена Кримінальним кодексом Російської Федерації. Як наслідок, за твердженнями відповідача, такі причини небажання ОСОБА_1 повернутися до країни громадянства не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, в позові відмовлено.

11. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваного рішення, оскільки таке рішення прийнято внаслідок всебічного вивчення усіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та з урахуванням відсутності переконливих доказів щодо його особистого переслідування в разі повернення до країни походження.

12. Зазначена позиція підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

13. У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

14. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, оскільки ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

15. Водночас представник ДМС України у запереченні вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

16. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

17. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

18. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

21. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

22. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

23. Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

24. За змістом статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

25. Частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

26. Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

27. Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

28. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

29. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

VI. Позиція Верховного Суду

30. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

31. При цьому, слід зазначити, що заявник, в свою чергу, не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

32. Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

33. Таким чином підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

34. Отже, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

35. З матеріалів справи вбачається, що 19 травня 2016 року позивач вибув до України авіарейсом, однак позивача затримали у зв'язку з його перебуванням у міжнародному розшуку за вчинення на території Російської Федерації кримінально караного злочину неполітичного характеру, передбаченого частиною четвертою статті 159 Кримінального кодексу Російської Федерації (шахрайство, вчинене організованою групою або в особливо великому розмірі).

36. З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування заяви про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту позивач вказав про його переслідування на території Російської Федерації у зв'язку з відмовою в отриманні членства у партії "Єдина Росія", а також у зв'язку з тим, що позивач брав участь у мирному протесту на Болотній площі у Москві.

37. Водночас, ДМС України під час прийняття оскаржуваного рішення враховано, що позивачем не надано паспортних документів, які б посвідчували його особу, що не дозволило ідентифікувати особу та ускладнило прийняття рішення у справі. Разом з цим, позивач відмовився надати ґрунтовну та повну інформацію щодо спонукання його невідомими особами до членства у політичній партії "Єдина Росія", факт відсутності у позивача будь-яких документальних підтверджень повідомленої інформації, а також факт відсутності будь-якої інформації у відкритих інформаційних Інтернет джерелах щодо участі позивача у таких акціях як "Марш Мільйону" є свідченням надання позивачем неправдивої інформації щодо зазначених обставин, чим спростовується політичне мотивування порушеної відносно нього кримінальної справи на території Російської Федерації.

38. Таким чином, ДМС України зроблено висновок про те, що позивач не бажає повертатись до країни своєї громадської належності через побоювання відповідальності за вчинені дії, які визнані законодавством цією країни як протиправні, суспільно небезпечні, внаслідок чого на нього чекає відповідальність, визначена Кримінальним кодексом Російської Федерації. Як наслідок, за твердженнями відповідача, такі причини небажання позивача повернутися до країни громадянства не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

39. Слід зазначити, що вказані факти підтверджується повідомленими безпосередньо позивачем обставинами під час співбесіди, оформленої протоколом від 07 липня 2016 року. Так, у вказаному протоколі на запитання "Хто Вам погрожував вступити у Партію "Єдина Росія"?" позивачем зазначено "Співробітники ФСБ, але я не буду називати прізвища цих людей", "Чи маєте Ви можливість підтвердити документально, що Вам погрожували вступити до партії "Єдина Росія"?" - "Документально ні". Також, у межах даної співбесіди позивачем наголошено на можливості надати докази на підтвердження факту знайомства останнього з Немцовим та Навальним , а також свою участь у "Марш Мільйонів ". Проте, ані станом на момент розгляду питання про оформлення вказаних документів щодо позивача, ані станом на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції таких доказів не надано. Крім того не доведено неможливості повернення позивача в країну походження - Грузію.

40. Водночас, в матеріалах справи містяться докази перебування позивача у розшуку за вчинення на території Російської Федерації кримінально караного злочину неполітичного характеру, передбаченого частиною четвертою статті 159 Кримінального кодексу Російської Федерації (шахрайство, вчинене організованою групою або в особливо великому розмірі).

41. Враховуючи, що злочин, який інкримінується ОСОБА_1 здійснено виключно з особистих причин, а тому звернення позивача із заявою про визнання його біженцем або особою без громадянства, може свідчити про намагання уникнення покарання.

42. Таким чином, судами не встановлено жодного конкретного факту про можливі утиски через політичні погляди щодо нього в країні походження, а відповідні твердження не можуть розцінюватись як переслідування та загроза його життю по політичним причинам.

43. Також, не надано фактів недозволеного поводження ні відносно себе, ні відносно близьких членів сім'ї, не надано доказів перебування членом жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації та не надано доказів причетності до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами.

44. В свою чергу відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, належним чином дослідив, який рівень небезпеки для позивача існував на момент залишення ним країни походження, в тому числі, з урахуванням країни походження позивача та проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід.

45. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію країни добровільно.

47. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

48. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

49. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

50. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

О. В. Білоус