Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

15 травня 2018 року

справа №808/220/17

адміністративне провадження №К/9901/1330/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року у складі судді Семененко М.О. та на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Божко Л.А., Лукманової О.М., Дурасової Ю.В. по справі № 808/220/17 за позовом Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області до Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" про стягнення податкового боргу,

У С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року Запорізька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" (далі - Товариство, відповідач у справі) про стягнення з відповідача податкового боргу в розмірі 239 152 грн 50 коп.

09 березня 2017 року постановою Запорізького окружного адміністративного суду позов задоволено, внаслідок чого стягнуто з рахунків платника податків Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (код ЄДРПОУ 00194122), у всіх банках, обслуговуючих такого платника податків, а також за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, податковий борг з орендної плати з юридичних осіб в розмірі 231364,56 грн. на р/р 33213812700009, код платежу 18010600, УК у м. Запоріжжі, код отримувача 38025367, банк ГУДКСУ у Запорізькій області, МФО 813015; з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 7787,94 грн. на р/р 31417513700009, код платежу 18010400, УК у м. Запоріжжі, код отримувача 38025367, банк ГУДКСУ у Запорізькій області, МФО 813015.

Суд першої інстанції задовольняючи позов податкового органу висновувався на тому, що в зв'язку з підтвердженням не сплати у встановлений законодавством строк податкового зобов'язання з орендної плати юридичних осіб в розмірі 231 364, 56 грн та з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в розмірі 7787,94 грн, заборгованість перед бюджетом не погашена, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.

24 жовтня 2017 року ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року по справі № 808/220/17 залишено без змін.

Залишаючи постанову суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду щодо наявності податкового боргу та як наслідок наявністю підстав для задоволення позову.

20 грудня 2017 року відповідачем подана касаційна скарга до Верховного Суду, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не дослідження у повному обсязі обставин справи, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Доводи касаційної скарги обґрунтовує положеннями пункту 95.4 статті 95 Податкового кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 №1244 «Деякі питання реалізації статті 95 Податкового кодексу України» стосовно недопустимості застосування стягнення готівкових коштів у рахунок погашення податкового боргу. Також наголошує на недоведеності з боку позивача наявності грошових коштів на банківських рахунках підприємства, що унеможливлює задоволення вимог. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій знехтувані вимоги статей 108-109 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на порушення з боку позивача вимог частини третьої статті 106 цього кодексу щодо належного направлення разом з позовною заявою додатків до них, які не надійшли до відповідача. Також скаржник наголошує на тому, що лише після спливу 1095 днів, як строку на оскарження після отримання платником податків податкової вимоги (податкового повідомлення-рішення), у податкового органу виникає правова можливість на звернення з відповідними вимогами.

19 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано із Запорізького окружного адміністративного суду справу № 808/220/17.

30 березня 2018 року справа № 808/220/17 надійшла на адресу Верховного Суду.

Позивач скористався своїм правом подання відзиву на касаційну скаргу, в якому заперечуючи проти неї з огляду законність та обґрунтованість рішення судів попередніх інстанцій, просив відмовити у її задоволенні, а судові рішення залишити без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень Суд вважає, що зазначеним вимогам закону такі рішення відповідають у повному обсязі з огляду на наступне.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що не заперечувалось сторонами, відповідачем на виконання вимог чинного законодавства до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя (правонаступник - Запорізька об'єднана державна податкова інспекція) подано декларацію з орендної плати з юридичних осіб №9021886188 від 22 лютого 2016 року за 2016 рік, в якій самостійно визначено суму грошового зобов'язання за період березень - жовтень 2016 року в розмірі 231 364,56 грн.

Відповідачем на виконання вимог чинного законодавства до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя подано податкову декларацію з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на 2016 рік від 19 лютого 2016 року №902818538, в якій визначено суму грошового зобов'язання за І-ІІІ квартал 2016 року в розмірі 7787,94 грн.

У встановлений законодавством строк податкове зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб в розмірі 231 364, 56 грн та з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в розмірі 7787, 94 грн, сплачено не було.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та прийнятим судовим рішенням, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову.

Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Згідно з пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Пунктом 56.11 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Суди попередніх інстанції встановили, що у Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат", наявний податковий борг з орендної плати за землю юридичних осіб та податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, правова природа виникнення яких обумовлена самостійно задекларованими сумами податкових зобов'язань, а тому суми такого зобов'язання з огляду на положення пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, слід вважати узгодженими.

В той же час, у встановлений законодавством строк зазначені податкові зобов'язання відповідачем не сплачено.

Частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Згідно з пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Відповідно до пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Згідно пункту 95.4 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Як правильно встановили суди попередніх інстанції, відповідно до приписів статті 59 Податкового кодексу України Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Запоріжжя відповідачу засобами поштового зв'язку направляла податкову вимогу №1382-23 від 09 липня 2015 року, яка отримана уповноваженою особою відповідача 12 серпня 2015 року. Оскільки вимога не була відкликана в порядку статті 60 Податкового кодексу України, контролюючий орган не мав підстав для направлення нової податкової вимоги.

Таким чином, з огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв'язку, Суд вважає, що законодавством встановлена можливість на звернення до суду з визначеним предметом позову, що складає суть вимог за наявністю підстави (умови), якою саме є наявність податкового боргу.

Наведені скаржником доводи касаційної скарги щодо допущення судами попередніх інстанції при прийнятті судових рішень вимог встановлених пунктом 95.4 статті 95 Податкового кодексу України та Постановою Кабінету Міністрів України №1244 стосовно порядку застосування стягнення готівкових коштів у рахунок погашення податкового боргу, є безпідставними.

Положеннями пункту 95.4 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Таким нормативно-правовим актом є «Порядок стягнення готівки, яка належить платникові податків, у рахунок погашення його податкового боргу», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1244, який визначає механізм стягнення готівки, належною платникові податків, у рахунок погашення його податкового боргу.

Суть спору полягає в правомірності заявлених вимог щодо стягнення грошових коштів, що перебувають на рахунках підприємства, а також готівкових коштів у рахунок погашення податкового боргу. Питання порядку, механізму стягнення таких коштів, та вчинення інших дій, пов'язаних із виконанням судового рішення, знаходиться за межами предмету спору. Слід розмежовувати підстави, що надають можливість стягнення коштів платника податків в рахунок погашення податкового боргу, та механізм застосування та виконання такого стягнення, який виникає після такого стягнення за рішенням суду, такий алгоритм дій пов'язаний із стягненням, є наступною стадією, яка має свої певні особливості.

Зазначені правовідносини з огляду на доводи скаржника мають різний предмет правового регулювання, внаслідок чого є неприйнятними доводи позивача стосовно порушення судами попередніх інстанцій положень пункту 95.4 статті 95 Податкового кодексу України та приписів Постанови Кабінету Міністрів України №1244.

Наявність грошових коштів на банківських рахунках підприємства, як обов'язкова умова задоволення заявленого позову, на що посилається платник податків є неприйнятною з огляду на положення статті 95 Податкового кодексу України, які не пов'язують можливість стягнення коштів з рахунків платника, або готівкових коштів в рахунок погашення податкового боргу з самим фізичним існуванням таких коштів.

Наведені доводи заявником касаційної скарги стосовно того, що судами попередніх інстанцій знехтувані вимоги статей 108-109 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на порушення з боку позивача вимог частини третьої статті 106 цього Кодексу щодо направлення на адресу відповідача разом з позовною заявою додатків до них, не впливають на вирішення спору по суті та не можуть бути підставою для скасування судових рішень відповідно до статей 352, 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд вважає безпідставними доводи скаржника стосовно передчасності звернення до суду способом про стягнення коштів до спливу строку 1095 днів, встановлених для оскарження платником податків податкової вимоги (податкового повідомлення-рішення), з огляду на їх невідповідність положенням пункту 56.11 статті 56 та статті 102 (строки давності та їх застосування) Податкового кодексу України.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального та порушення процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм належну правову оцінку на підставі норм закону.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2018 року задоволено клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі. Внаслідок ухвалення судового рішення за результатами розгляду касаційної скарги Товариства, судовий збір підлягає сплаті відповідно до статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 132, 133, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі № 808/220/17 залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" (код ЄДРПОУ 00194122, 69032, м. Запоріжжя, Південне шосе, 15) судовий збір в розмірі 5384 (п'ять тисяч триста вісімдесят чотири) гривні 74 копійки на рахунок для зарахування сплати судового збору: отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі. рахунок отримувача: 31213207700007, код ЄДРПОУ: 38004897. Код банку отримувача: 820019, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, Код класифікації доходу бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд)».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер