Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.03.2021 року у справі №440/4627/19
Постанова КАС ВП від 14.12.2023 року у справі №440/4627/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 440/4627/19

адміністративне провадження № К/990/34470/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 440/4627/19

за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року, постановлену у складі: судді-доповідача Довгопол М.В., суддів Бойка С.С., Гіглави О.В., і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року, ухвалену у складі: судді-доповідача П`янової Я.В., суддів Русанової В.Б., Присяжнюк О.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України з вимогами:

- визнати протиправними дії Генерального прокурора щодо звільнення ОСОБА_1 з публічної служби та скасувати наказ Генерального прокурора від 28.10.2019 № 1243ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України;

- поновити ОСОБА_1 на займаній посаді або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 29 жовтня 2019 року;

- стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29.10.2019 і до моменту фактичного поновлення в органах прокуратури України.

2. Протокольною ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 відповідача - Генеральну прокуратуру України - замінено на Офіс Генерального прокурора.

3. На обґрунтування позову позивач зазначив, що положення Закону України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) і Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221, не можуть поширюватися на його трудові відносини з Генеральною прокуратурою України, оскільки вони звужують його конституційні права, носять дискримінаційний характер і суперечать нормам міжнародного і національного права. Крім того, позивач зазначив, що в оскаржуваному наказі підставою звільнення вказано пункт 9 частини першої статті 51 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), проте не конкретизовано, яка саме із перелічених у цій нормі подій (ліквідація, реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) мала місце і зумовила його звільнення. Порушеним позивач уважав також своє право бути персонально попередженим про наступне вивільнення, відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

4. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій установили, що наказом Генерального прокурора України від 19.07.2016 №957-ц радника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.

5. Наказом Генерального прокурора від 28.10.2019 №1243-ц ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII з 29.10.2019.

6. Підставою для прийняття цього наказу було неподання прокурором Генеральної прокуратури України у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора (підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX).

7. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 у задоволенні позову відмовлено.

8. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що юридичним фактом, який зумовив звільнення позивача, стало неподання ним заяви про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію, відповідно до вимог пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX. За висновком суду, ця обставина, у силу положень пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, є самостійною підставою для звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII та не вимагає прийняття Генеральним прокурором рішення про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури.

9. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2021 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково:

- визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора України від 28.10.2019 №1243ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України;

- поновлено ОСОБА_1 на займаній посаді з 30 жовтня 2019 року;

- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 жовтня 2019 року по 19 січня 2021 року в сумі 539 141,40 грн, з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та соціальних фондів;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

10. Протилежний висновок щодо заявлених позовних вимог суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що положення пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX підлягають застосуванню у взаємозв`язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, тому звільнення прокурора з підстави неподання ним заяви про переведення та згоду на проходження атестації допускається лише в разі реорганізації чи ліквідації органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. З огляду на відсутність жодної із вказаних у пункті 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII обставин, суд апеляційної інстанції визнав звільнення позивача незаконним.

11. Постановою Верховного Суду від 14.07.2022 постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2021 скасовано і залишено в силі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2021.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

12. 30 березня 2023 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі № 440/4627/19 на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

13. Заява обґрунтована тим, що Рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р(II)/2023 (справа № 3-5/2022 (9/22)) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX.

14. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.04.2023, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2023, у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами відмовлено, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі №440/4627/19 залишено в силі.

15. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 є судовим рішенням про відмову в позові, у зв`язку з чим воно не підлягає примусовому виконанню, а тому не може бути переглянутим за виключними обставинами.

16. Суди попередніх інстанцій також зазначили, що Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р(II)/2023 (справа № 3-5/2022 (9/22)) не має ретроспективної (ретроактивної) дії та поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення.

17. У межах спірних правовідносин наказом Генерального прокурора України від 28.10.2019 №1243-ц позивача звільнено з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, положення якої не було предметом розгляду Конституційного Суду України у справі №1-р(ІІ)/2023.

IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

18. Від ОСОБА_1 14.10.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.04.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2023, у якій позивач просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити заяву про перегляд рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2021 за виключними обставинами.

19. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31.10.2023 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

20. У касаційній скарзі скаржник наполягає на необхідності відступлення від застосованого судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18 про те, що рішення суду, яким відмовлено у задоволенні позову, не підлягає примусовому виконанню, а тому не є тим рішенням, яке може бути переглянуте за виключними обставинами.

21. Скаржник зазначає, що таке тлумаченням позбавило його гарантованого Конституцією України права на перегляд судового рішення з підстав визнання неконституційним закону, застосованого в справі № 440/4627/19, попри встановлення Конституційним Судом України неконституційності такого Закону. Скаржник уважає, що за такого підходу фактично нівелюється інститут перегляду справи за виключними обставинами.

22. Скаржник доводить, що за своєю правовою природою судове рішення, яке набрало законної сили, навіть те, яким відмовлено у задоволенні позову, визначає зміст правовідносин між учасниками справи; воно є обов`язковим для регулювання правовідносин сторін у спорі, обов`язковим щодо реалізації їхніх прав.

23. Отже, у разі встановлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону чи його окремого положення, застосованого судом під час прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, відмова у перегляді такого судового рішення за виключними обставинами безпідставно звужує зміст норм пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України та, як наслідок, зміст права на перегляд судового рішення з підстав неконституційності (конституційності) закону, застосованого в остаточному судовому рішенні, ухваленому в справі.

24. Від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані рішення залишити без змін.

25. На обґрунтування відзиву зазначено, що Рішення Конституційного Суду України не мають ретроактивної дії та змінюють законодавче регулювання лише для тих правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Так, у пункті 2 резолютивної частини Рішення від 01.03.2023 № 1-р(II)/2023 (справа № 3-5/2022 (9/22) Конституційний Суд України вказав, що положення пункту 6 розділу 11 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

26. Відповідач також зазначає, що Верховним Судом сформовано правову позицію, відповідно до якої із змісту імперативних приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України випливає, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами виключно, якщо рішення суду ще не виконане. У випадку цієї справи, рішення не може вважатися невиконаним у контексті приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, оскільки є рішенням, яким у задоволенні позову відмовлено та яке не передбачає примусового виконання.

IV. Позиція Верховного Суду

27. Згідно з частинами першою-третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

28. Відповідно до частини першої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

29. Згідно з частиною п`ятою статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є: 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; 2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення; 3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

30. Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01.03.2023 визнано неконституційним пункт 6 розділу 2 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, відповідно до якого «З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ».

31. Приписами частини шостої статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

32. За правилами частин першої та другої статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.

33. За результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду (частина четверта статті 368 КАС України).

34. Зважаючи на підстави звернення ОСОБА_1 із заявою про перегляд за виключними обставинами рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі № 440/4627/19, Суд звертає увагу на те, що питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв`язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, уже було предметом розгляду Верховного Суду, у тому числі у відносинах, у яких виник спір.

35. Зокрема, Верховний Суд у складі об`єднаної палата Касаційного адміністративного суду аналізував зазначене питання в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативно-правової підстави.

36. Так, у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18 об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду висловила позицію, згідно з якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому воно не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави.

37. У цій постанові також зазначено, що Рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин і не доводить факту допущення судом помилки під час вирішення спору, адже на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення суду першої інстанції положення відповідної норми були чинними та підлягали застосуванню.

38. Аналогічна позиція щодо застосування приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підтримана об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21.12.2022 у справі № 140/2217/19, у якій вже вирішувалося питання відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.

39. Передаючи справу № 140/2217/19 на розгляд об`єднаної палати, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 28.09.2022 виходив з того, що викладений у справі № 808/1628/18 підхід унеможливлює ефективний захист і поновлення прав особи, якій відмовлено у задоволенні позову внаслідок застосування закону, визнаного згодом неконституційним.

40. Вирішуючи питання відступу від указаних висновків, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 21.12.2022 зазначив, що особливості перегляду за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, з зв`язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону було предметом розгляду не тільки об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, від висновку якої (у справі № 808/1628/18) пропонується відступити, але й Великої Палати Верховного Суду.

41. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 зазначено, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, уже встановленої остаточним судовим рішенням.

42. З урахуванням викладеного, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21.12.2022 в справі № 140/2217/19 дійшла висновку, що немає достатніх і необхідних підстав відступати від правової позиції, висловленій у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.

43. Аналогічний підхід Верховний Суд застосував і під час розгляду заяв про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справах за позовами прокурорів, що були звільнені з прокуратури, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, у зв`язку з відмовою подати заяву про атестацію або у разі неуспішного проходження атестації, зокрема у справі №600/1450/20-а (ухвала від 13 квітня 2023 року), у справі №200/5229/20-а (ухвала від 27 квітня 2023 року), у справі №420/1255/21 (ухвала від 03 травня 2023 року), у справі №420/1319/21 (ухвала від 04 травня 2023 року), у справі №580/2313/20 (ухвала від 10 травня 2023 року), у справі №620/4397/20 (ухвала від 11 травня 2023 року), у справі №160/23358/21 (ухвала від 17 травня 2023 року), у справі №120/16412/21-а (ухвала від 15 серпня 2023 року) та інших.

44. Таким чином, дотримуючись зазначеної правової позиції щодо перегляду судових рішень, які набрали законної сили, з підстави, визначеної пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, Суд зазначає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.04.2023 у справі № 440/4627/19, щодо перегляду якого за виключними обставинами звернувся ОСОБА_1 , є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, а, відповідно, це судове рішення не підлягає примусовому виконанню, тому - у значенні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.

45. Окрім наведених мотивів необхідно також зазначити, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII. Водночас у частині першій статті 97 указаного Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

46. Аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави для висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі та застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі та виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, проте продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

47. Таким чином, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

48. У резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(ІІ)/2023 (пункт 2) визначено, що пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що має значення для вирішення наступних справ і не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду в спорі, щодо якого ухвалене остаточне судове рішення.

49. За таких обставин Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі № 440/4627/19.

50. Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав уважати, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами без додержання норм матеріального чи з порушенням норм процесуального права.

51. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

52. З огляду на викладене та приписи статті 350 КАС України, Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуваних ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 25.04.2023 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2023 без змін.

53. Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 361 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

54. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

55. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року в справі № 440/4627/19 залишити без змін.

56. Судові витрати не розподіляються.

57. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко