Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.07.2019 року у справі №826/10460/16
Постанова КАС ВП від 31.10.2024 року у справі №826/10460/16
Постанова КАС ВП від 31.10.2024 року у справі №826/10460/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2021 року

м. Київ

справа №826/10460/16

адміністративне провадження №К/9901/14171/20, К/9901/14160/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н. М.,

суддів: Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №826/10460/16

за позовом ОСОБА_1

до прокуратури Київської області

про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року (головуючий суддя: Епель О. В., судді: Губська Л. В., Степанюк А. Г. )

і ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року

(головуючий суддя: Епель О. В., судді: Кузьмишина О. М., Степанюк А. Г. )

і касаційною скаргою виконувача обов'язків прокурора Київської області

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року (головуючий суддя: Епель О. В., судді: Губська Л. В., Степанюк А. Г. ).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 пред'явив позов до прокуратури Київської області, в якому просив суд:

- визнати протиправним і скасувати наказ прокурора Київської області від 1 липня 2016 року № 375к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області;

- зобов'язати прокурора Київської області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області;

- зобов'язати прокурора Київської області нарахувати (обчислити) і виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 1 липня 2016 року до дати фактичного поновлення на роботі, яку обчислити у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, провівши її індексацію у відповідності до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" і Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;

- стягнути з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі: 300 000,00 грн.

Позов мотивований тим, що наказом Генеральної прокуратури України 15 липня 2015 року за № 46ш було затверджено нову структуру і штатний розпис прокуратури Київської області та ліквідовано у її структурі та штатному розписі, зокрема, управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні, та утворено управління нагляду у кримінальному провадженні.

9 листопада 2015 року ОСОБА_1 отримав попередження про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням його посади та відсутністю вакантних посад у штаті прокуратури області. Наказом прокурора Київської області від 1 липня 2016 року №375к позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України"), у зв'язку з реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів прокуратури області.

Позивач вважає, що прокуратурою області при прийнятті спірного наказу і під час звільнення грубо порушено вимоги статей 40, 42 КЗпП України, не враховано його переважного права на залишення на роботі, натомість, на вакантні посади в апараті прокуратури призначено осіб, серед яких є особи з меншою кваліфікацією, ніж у нього, та без переваг у залишенні на роботі у вигляді: тривалого безперервного стажу роботи, сімейного стану. Також не враховано, що в сім'ї позивача немає інших працівників із самостійним заробітком. Позивач стверджує, що повноваження начальника новоутвореного відділу фактично залишилися тотожними повноваженням начальника попереднього відділу, тобто, відбулося лише перейменування підрозділу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано наказ прокуратури Київської області від 1 липня 2016 року № 375к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури області, у зв'язку з реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів прокуратури Київської області відповідно до вимог пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури області.

Стягнуто з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі: 70 478,70 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд допустив негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що в межах спірних правовідносин фактично відбулося перейменування управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні на управління нагляду у кримінальному провадженні, а також перейменування відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, Державної митної служби та Державної прикордонної служби на відділ нагляду за додержанням законів органами СБУ, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України. До того ж, скорочення посади начальника відділу, яку обіймав позивач, не відбулося.

Отже, суди дійшли висновку, що звільнення позивача відбулося за відсутності фактичного скорочення займаної ним посади, тобто, за відсутності законодавчо встановлених підстав, а отже - протиправно. Відповідачем не надано доказів неможливості переведення позивача з його згоди на іншу роботу, та/або доказів відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю. До того ж, відповідач не врахував переважне право позивача на залишення на роботі.

Водночас, позивачем не доведено факт завдання йому моральної шкоди, а відтак позовні вимоги в цій частині визнано безпідставними і відмовлено у їхньому задоволенні.

Позивач, не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанції, подав касаційну скаргу на них.

Постановою Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано в частині поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено, і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 листопада 2016 року і ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року залишені без змін.

Направляючи справу в частині поновлення позивача на посаді на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив з того, що зроблений судами попередніх інстанцій висновок про необхідність поновлення ОСОБА_1 на посаді, з якої його було звільнено, слідує з буквального тлумачення поняття "поновлення на попередній роботі", зазначеного в статті 235 КЗпП України. Проте, ототожнення поняття "попередня робота" та "попередня посада" є помилковим.

Верховний Суд зазначив, що виходячи із специфіки цієї категорії публічно-правових спорів, поняття "попередня робота" слід трактувати дещо ширше, зокрема, як обсяг та перелік функціональних завдань та обов'язків працівника, його повноважень та відповідальності за певною посадою.

Тому, враховуючи ту обставину, що посада "начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури області" не існувала на час постановлення судового рішення, задля повного та належного захисту порушеного права позивача, суд повинен був з'ясувати, яка посада в апараті прокуратури Київської області є рівнозначною тій, яку позивач обіймав до звільнення.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача, Верховний Суд зазначив про необхідність судам при новому розгляді справи в частині поновлення позивача на посаді з'ясувати назву посади в апараті прокуратури Київської області, яка за обсягом та переліком функціональних завдань і обов'язків, повноважень та відповідальністю є рівнозначною посаді, яку ОСОБА_1 обіймав до звільнення, та поновити позивача на такій посаді.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову про поновлення на посаді, окружний суд виходив з того, що за заявою позивача від 26 грудня 2017 року, наказом прокурора Київської області № 330к від 27 грудня 2017 року ОСОБА_2 призначено на посаду начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Київської області, на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_3 з 28 грудня 2017 року.

У зв'язку із закінченням строку і виходом з відпустки ОСОБА_3 за заявою позивача від 6 квітня 2018 року наказом прокурора Київської області №63к від 6 квітня 2018 року ОСОБА_2 призначено на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Київської області з 10 квітня 2018 року.

Окружний суд зауважив, що направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив про необхідність встановлення назви посади в апараті прокуратури Київської області, яка за обсягом та переліком функціональних завдань і обов'язків, повноважень та відповідальністю є рівнозначною посаді, яку ОСОБА_1 обіймав до звільнення. Отже, суд першої інстанції з'ясував, що позивача було поновлено на посаді "начальника відділу", яка у розумінні пункту 6 частини 1 статі 2 Закону України "Про державну службу" є рівнозначною посадою щодо посади, яку ОСОБА_1 займав до звільнення, за його власною заявою, а тому окружний суд дійшов висновку, що поновлення позивача на посаді начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Київської області є належним способом виконання рішення суду в справі №826/10460/16. З огляду на це окружний суд відмовив у задоволенні позову про поновлення позивача на посаді.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2020 року скасовано, позов про поновлення ОСОБА_1 на посаді задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою прокуратури Київської області.

При повторному апеляційному перегляді справи судом було встановлено, що замість посади, яку займав позивач до звільнення, у структурі прокуратури Київської області було створено посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України у кримінальному провадженні прокуратури області, яку в подальшому ліквідовано та утворено замість неї посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Київської області.

З огляду на те, що позивача було незаконно звільнено, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 належить поновити на посаді, що є рівнозначною тій, з якої його було звільнено, тобто на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Київської області.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року було розглянуто заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі, якою відмовлено у її задоволенні.

Звертаючись до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі позивач зазначив, що фактично його було поновлено на належній посаді судом лише 28 квітня 2020 року, до цього часу поновлення не відбулося, а тому, на переконання позивача, апеляційний суд одночасно з вирішенням питання про поновлення позивача на посаді повинен був стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Отже, позивач просив апеляційний суд зобов'язати відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 3 листопада 2016 року до 28 квітня 2020 року.

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення в справі додаткового рішення, апеляційний суд зазначив, що питання стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок його незаконного звільнення наказом прокурора Київської області від 1 липня 2016 року №375к і відповідні позовні вимоги в цій частині були вирішені судами першої та апеляційної інстанцій при первинному розгляді цієї справи і відповідні судові рішення саме в цій частині за результатами касаційного перегляду залишені Верховним Судом без змін. Отже, апеляційний суд не наділений повноваженнями повторно вирішувати (переглядати) таке питання та/або відповідні позовні вимоги.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, сторони звернулись до Верховного Суду з касаційними скаргами на неї. Позивач також оскаржив ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У червні 2020 року виконувач обов'язків прокурора Київської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2020 року.

Скаржник у касаційній скарзі покликається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування касаційної скарги виконувач обов'язків прокурора Київської області зазначив, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив позивача на новоутвореній посаді, визнавши її рівноцінною тій, з якої ОСОБА_1 було звільнено та необґрунтовано відхилив доводи відповідача, що позивача, на час повторного розгляду справи апеляційним судом, вже було поновлено на посаді, з якої його було звільнено, та призначено на посаду начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Київської області, яка, на думку скаржника, є рівнозначною тій посаді, з якої незаконно був звільнений позивач.

До того ж, скаржник зазначив, що поза увагою апеляційного суду залишилась та обставина, що відповідно до наказу Генерального прокурора від 19 грудня 2019 року №119ш відділ нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України був виведений зі складу управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності та набув статус самостійного структурного підрозділу із прямим підпорядкуванням керівництву прокуратури області, що вказує на зміну в сторону збільшення функціонального навантаження працівників/керівництва цього відділу та рівня відповідальності за виконання покладених на них обов'язків. А отже, на думку скаржника, посада, на якій апеляційний суд поновив позивача, є не рівнозначною тій посаді, з якого позивача було незаконно звільнено.

Скаржник покликається на неврахування апеляційним судом при розгляді цієї справи висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 7 квітня 2020 року в справі №805/454/18, у подібних правовідносинах.

ОСОБА_1 свого відзиву на касаційну скаргу відповідача не надав, копію ухвали Верховного Суду від 30 вересня 2020 року про відкриття касаційного провадження отримав 7 жовтня 2020 року.

У липні 2020 року ОСОБА_1 також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року і ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що судом апеляційної інстанції при повторному розгляді справи його хоча і було поновлено на рівнозначній посаді щодо тієї, з якої його було незаконно звільнено, проте не вирішено питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 2 листопада 2016 року до 28 квітня 2020 року.

Позивач покликається на неврахування апеляційним судом при розгляді цієї справи правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25 травня 2016 року в справі №6-511цс16, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20 червня 2018 року в справі №826/808/16, щодо одночасного вирішення органом, який розглядає трудовий спір, питання поновлення працівника на роботі і виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 відповідач просить відмовити у її задоволенні. Відзив обґрунтований тим, що постановою Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року справу було направлено на новий розгляд виключно в частині поновлення позивача на посаді. Позовні вимоги, зокрема, про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу вирішено судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, які в цій частині Верховним Судом залишено без змін. Отже, відповідач зазначає про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, зазначених у касаційній скарзі.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Наказом прокуратури Київської області від 27 січня 2015 року №181к радника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області з 27 січня 2015 року в порядку переведення з прокуратури міста Києва.

Наказом Генерального прокурора України від 15 липня 2015 року №46ш у структурі та штатному розписі прокуратури Київської області ліквідовано окремі управління та відділи, а загальну штатну чисельність ліквідованих одиниць - 168 з відповідним фондом заробітної плати зараховано до резерву Генеральної прокуратури України.

Пунктом 1 вказаного наказу, зокрема, ліквідовано управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні, а пунктом 2 - скорочено 126,5 одиниць у структурі та штатному розписі прокуратури Київської області та зараховано їх до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати.

Згідно з пунктами 3,3.1 наказу від 15 липня 2015 року №46ш утворено у структурі та штатному розписі прокуратури Київської області управління нагляду у кримінальному провадженні у складі відділів, зокрема, відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби з штатним розписом 4 посади, а саме: 1 посада - начальник відділу та 3 посади прокурорів.

9 листопада 2015 року ОСОБА_1 відповідно до статті 49-2 КЗпП України попереджений про наступне звільнення із займаної посади у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру") з 9 січня 2016 року. У попередженні зазначено, що на даний час відсутні вакантні посади, які можна було б запропонувати. У випадку наявності відповідних посад, упродовж двомісячного терміну такі будуть запропоновані.

Наказом Генеральної прокуратури України від 29 грудня 2015 року №145ш з метою удосконалення організації роботи прокуратури Київської області, керуючись статтями 9,10,14 та підпунктом 6 пункту 5-1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури області відділ нагляду за додержанням законів органами СБУ, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України управління нагляду у кримінальному провадженні. Утворено у структурі та штатному розписі прокуратури області відділ нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні.

18 лютого 2016 року позивач звернувся до начальника Генеральної інспекції внутрішніх розслідувань та безпеки Генеральної прокуратури України, начальника Департаменту кадрової роботи Генеральної прокуратури, прокурора Київської області про призначення його на рівнозначну посаду.

Листом від 29 лютого 2016 року №11-181вих-16 відповідач запропонував ОСОБА_1 перелік вакантних та тимчасово вакантних посад органів прокуратури області станом на 29 лютого 2016 року.

18 квітня 2016 року позивача попереджено про ліквідацію управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні, у зв'язку з чим скорочено посаду позивача. Одночасно з цим, позивачу запропоновано призначення на посаду начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури області на період відпустки ОСОБА_4 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

30 червня 2016 року позивач звернувся до Генерального прокурора України та прокурора Київської області із заявою, у якій повідомив про свою згоду на зайняття посади заступника прокурора області.

Наказом прокурора Київської області від 1 липня 2016 року №375к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області, у зв'язку з реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів прокуратури Київської області відповідно до вимог пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

7 листопада 2017 року позивач подав заяву до прокуратури Київської області про виконання рішення суду в частині його поновлення на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області. На виконання рішення суду та за заявою позивача прокурором Київської області ОСОБА_5 прийнято наказ від 20 листопада 2017 року №312к, яким скасовано наказ прокурора Київської області від №375к від 1 липня 2016 року, поновлено ОСОБА_6 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області, виплачено позивачу середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 70 478,70 грн.

У подальшому, за заявою позивача від 26 грудня 2017 року, наказом прокурора Київської області №330к від 27 грудня 2017 року ОСОБА_2 призначено на посаду начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Київської області, на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_3 з 28 грудня 2017 року.

У зв'язку із закінченням строку та виходом з відпустки ОСОБА_3, за заявою позивача від 6 квітня 2018 року, наказом прокурора Київської області № 63к від 6 квітня 2018 року ОСОБА_2 призначено на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Київської області з 10 квітня 2018 року.

Наказом Генеральної прокуратури України від 9 серпня 2018 року №109ш з метою удосконалення організації роботи прокуратури Київської області, керуючись статтями 9,10,14 Закону України "Про прокуратуру":

- ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури області підрозділи управління нагляду у кримінальному провадженні та відділ аналізу оперативної інформації і міжнародного співробітництва;

- утворено у структурі та штатному розписі прокуратури Київської області управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності у складі восьми відділів, у тому числі, відділ нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби;

- установлено у штатному розписі новоутвореного підрозділу, у тому числі посади відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби: начальник відділу - 1, прокурори - 4, усього - 5.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі-"Закон").

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

У той же час, спеціальним законом не врегульовано питання звільнення працівників у випадку ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, тому згідно зі статтею 9 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

За вказаних обставин, застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення Кодексу законів про працю України.

Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За приписами частин 1 -3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу здійснюється у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - "Порядок №100").

У розділі ІІІ вказаного Порядку наведено перелік виплат, які включаються у розрахунок середньої заробітної плати.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року касаційне провадження за касаційною скаргою виконувача обов'язків прокурора Київської області у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України.

Відповідно до ухвали Верховного Суду від 1 жовтня 2020 року касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Перевіривши матеріали справи і доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання правомірності поновлення позивача, звільненого на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) і пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою прокуратури Київської області.

З матеріалів справи убачається, що при первинному розгляді цієї справи позивача було поновлено на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури області, тобто на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Проте, Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку цю справу, дійшов висновку, що поновлення на посаді, якої фактично не існує на час ухвалення рішення суду, не може вважатись ефективним способом захисту порушеного права позивача, а тому справу в цій частині направив на новий розгляд.

Висновки викладені в постанові Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року, яка ухвалена в цій справі, відповідно до частини 5 статті 242 і частини 5 статті 353 КАС України є обов'язковими для суду при новому розгляді справи.

При повторному розгляді цієї справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посада начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури області, тобто посада, з якої ОСОБА_1 було незаконно звільнено, є рівнозначною посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою прокуратури Київської області.

Суд апеляційної інстанції встановив, що замість посади, яку займав позивач до звільнення, у структурі прокуратури Київської області було створено посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України у кримінальному провадження прокуратури області, яку в наступному ліквідовано та утворено замість неї посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Київської області.

До того ж, апеляційний суд встановив, що основними завданнями відділу, з якого було звільнено позивача, та відділів, які були утворені замість вказаного відділу в подальшому, зокрема, є: організація та процесуальне керівництво досудовим розслідуванням злочинів у кримінальних провадженнях слідчих органів, нагляд за якими здійснюється, здійснення нагляду за негласними та іншими слідчими та розшуковими діями їх підрозділів, участь у судовому провадження та підтримання обвинувачення. У свою чергу, на начальника таких відділів покладаються обов'язки зі здійснення відповідного керівництва.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посада начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Київської області є рівнозначною за завданнями і функціональними обов'язками з посадою, з якої позивача було звільнено, а також обидві посади належать до однієї групи оплати праці.

Одночасно, апеляційний суд відхилив доводи відповідача про те, що посада, з якої позивача було звільнено, є рівнозначною посаді начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Київської області, оскільки така посада відповідає посаді, з якої було звільнено позивача, лише за критерієм оплати праці (застосовуються рівні групи оплати праці начальників обох відділів), але відрізняється за завданнями і функціональними обов'язками, які переважно полягають у забезпечені наповненості та достовірності відомостей в ЄРДС та зведенні статистичних даних.

До того ж, суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача щодо рівнозначності посади, з якої було звільнено позивача, посаді начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення, оскільки ця посада так само відрізняється за завданнями і функціональними обов'язками.

Отже, з установлених фактичних обставин справи вбачається, що судом апеляційної інстанції було надано оцінку обсягу повноважень посади, з якої незаконно було звільнено ОСОБА_1, посади начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Київської області, посади начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення та посади начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Київської області.

Варто звернути увагу, що така оцінка була надано апеляційним судом як за критерієм оплати праці, так і за завданнями і функціональними обов'язками.

Апеляційний суд дійшов висновку про рівнозначність посад начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області і начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою прокуратури Київської області, а тому поновив позивача на останній.

Верховний Суд зазначає, що з огляду на встановлені судом обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про необхідність поновити позивача саме на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Київської області. Такі висновки суду відповідають приписам статті 235 КЗпП України та у цьому конкретному випадку є належним способом захисту порушених трудових прав позивача, про що зауважував Верховний Суд у постанові від 3 жовтня 2019 року, направляючи справу на новий розгляд.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження відповідач покликався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного суду від 7 квітня 2020 року в справі №805/454/18-а.

З цього приводу Верховний Суд констатує, що правові висновки, викладені у постанові від 7 квітня 2020 року в справі №805/454/18-а, не мали бути застосовані апеляційним судом при розгляді та вирішенні цієї справи, адже вони стосуються правовідносин, які не є подібними з огляду на фактичні обставин цієї справи і справи №805/454/18-а.

Верховний Суд також вбачає за належне зауважити, що оцінка рівнозначності посади, з якої незаконно звільнено працівника, і посади, на яку його слід поновити з метою відновлення його порушеного трудового права, надається судом в кожному конкретному випадку на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи. До того ж, така оцінка має здійснюватися як за рівнем оплати праці, так і за обсягом посадових обов'язків, повноважень і відповідальності. Така оцінка була належним чином здійснена судом апеляційної інстанції.

Отже, доводи та аргументи касаційної скарги прокуратури Київської області зводяться до переоцінки доказів, незгоди з наданою оцінкою апеляційного суду рівнозначності указаних посад та не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій по суті спору.

З цього приводу Верховний Суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при вирішенні цієї справи.

Стосовно доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 в частині оскарження постанови апеляційного суду від 28 квітня 2020 року, то вони зводяться виключно до не вирішення судом апеляційної інстанції частини позовних вимог, а саме: донарахування і стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 2 листопада 2016 року до 28 квітня 2020 року, про що просив ОСОБА_1, звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі.

Жодних інших доводів щодо порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права при вирішення спору по суті, зокрема, щодо поновлення позивача на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України прокуратури Київської області, касаційна скарга ОСОБА_1 не містить.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Стосовно оскарження ОСОБА_1 ухвали апеляційного суду від 19 травня 2020 року Верховний Суд зазначає про таке.

Як убачається з матеріалів справи постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково.

Звільнення позивача було визнано незаконним; визнано протиправним і скасовано наказ про його звільнення; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури області; а також стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі: 70 478,70 грн.

Варто зазначити, що судом першої інстанції визначено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 1 липня 2016 року (дата звільнення позивача) до 2 листопада 2016 року (дата ухвалення судом першої інстанції рішення по суті цієї справи), що становить: 70 478,70 грн. (середньоденний заробіток 810,10 грн. * кількість днів вимушеного прогулу - 87).

До того ж, суд першої інстанції допустив негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури області та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

У подальшому судовими рішеннями судів апеляційної і касаційної інстанції було залишено без змін рішення суду першої інстанції від 2 листопада 2016 року і виключно в частині вирішення позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, направлено справу судом касаційної інстанції на новий розгляд до суду першої інстанції.

При повторному розгляді справи в частині вирішення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді, лише рішенням апеляційного суду від 28 квітня 2020 року право позивача було захищено у ефективний спосіб шляхом його поновлення на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою прокуратури Київської області.

Проте, вирішуючи питання про поновлення позивача на рівнозначній посаді відповідно до тієї, з якої його було незаконно звільнено, суд апеляційної інстанції не вирішив питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з дати ухвалення первинного судового рішення окружного суду, тобто з 3 листопада 2016 року, і до дня фактичного поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури області (оскільки первинне судове рішення окружного суду було допущено до негайного виконання, зокрема, у цій частині).

Варто звернути увагу, що позивач із заявою про стягнення на його користь розміру середнього заробітку за період з 3 листопада 2016 року до 19 листопада 2017 року (дата фактичного поновлення позивача) звертався при повторному розгляді справи до суду першої інстанції (т.3 а. с. 140-143).

Проте, суд першої інстанції при повторному розгляді справи, встановивши відсутність у позивача права на поновлення на посаді, цю частину позовних вимог не вирішував.

Одночасно, апеляційний суд, ухвалюючи постанову від 28 квітня 2020 року, встановив, що 7 листопада 2017 року позивач подав заяву до прокуратури Київської області про виконання рішення суду (постанови від 2 листопада 2016 року) в частині його поновлення на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБ України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби Управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області.

20 листопада 2017 року прокурором Київської області ОСОБА_5 прийнято наказ від №312к, яким скасовано наказ прокурора Київської області від 1 липня 2016 року №375к, поновлено позивача на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБ України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби Управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області, виплачено позивачу середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі: 70 478,70 грн.

У подальшому, за заявою позивача від 26 грудня 2017 року наказом прокурора Київської області від 27 грудня 2017 року № 330к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Київської області, на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_3 з 28 грудня 2017 року.

У зв'язку із закінченням строку та виходом з відпустки ОСОБА_3, за заявою позивача від 6 квітня 2018 року, наказом прокурора Київської області від 6 квітня 2018 року №63к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Київської області з 10 квітня 2018 року.

Тобто, з установлених судом апеляційної інстанції обставин, а також як зазначає у касаційній скарзі і сам позивач, датою фактичного виконання постанови суду від 2 листопада 2016 року щодо поновлення позивача на посаді є 20 листопада 2017 року.

Верховний Суд звертає також увагу, що відповідно до змісту позовних вимог ОСОБА_1 він просив суд стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 липня 2016 року до дня фактичного поновлення на роботі.

Проте, при ухваленні постанови апеляційним судом від 28 квітня 2020 року, якою суд поновив позивача на належній посаді, а саме: на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою прокуратури Київської області, суд апеляційної інстанції не вирішив питання про стягнення на користь позивача розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 3 листопада 2016 року до 19 листопада 2017 року (дата, що передує первинному поновленню позивача на роботі).

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а позовна вимога про стягнення середнього заробітку відповідно до змісту позовних вимог у цій конкретній справі, є похідною щодо позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Тому, апеляційний суд, приймаючи оскаржувану постанову, мав здійснити обчислення та донарахування розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 3 листопада 2016 року до 19 листопада 2017 року.

Суд зауважує, що правові підстави для стягнення таких коштів, починаючи з 2 листопада 2016 року, відсутні, адже 2 листопада 2016 року включено до періоду, щодо якого при первинному розгляді справи було вирішено питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На таку помилку апеляційного суду звернув увагу позивач, подавши 4 травня 2020 року заяву про ухвалення додаткового рішення до вказаної постанови суду апеляційної інстанції, в якій він просить суд зобов'язати відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу за указаний період відповідно до статті 235 КЗпП України, Порядку №100, а також довідки прокуратури Київської області від 1 вересня 2016 року №18ф-359.

Частина 1 статті 252 КАС України передбачає, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

До того ж, підставою для відмови в ухваленні додаткового рішення є відсутність підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 1 статті 252 КАС України.

Проте, ухвалою апеляційного суду від 19 травня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення було відмовлено. До такого висновку дійшов апеляційний суд, оскільки ця справа була направлена постановою Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року на новий розгляд виключно в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі.

До того ж, апеляційний суд зазначив, що питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок його незаконного звільнення вже вирішено судовими рішеннями, які набрали законної сили, і суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог статті 308, частини 5 статті 242 і частини 5 статті 353 КАС України, зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду та не наділений повноваженнями повторно вирішувати (переглядати) таке питання та/або відповідні позовні вимоги.

З таким висновком Верховний Суд не погоджується, адже стаття 235 КЗпП України прямо передбачає одночасне вирішення питання про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі з виплатою на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. До того ж, зміст позовних вимог ОСОБА_1 не містив обмеженого періоду стягнення цієї компенсації, оскільки позивач просив її стягнути до дати фактичного поновлення на роботі.

Стосовно стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у період виконання нижче оплачуваної роботи з 20 листопада 2017 року до 28 квітня 2020 року з урахуванням вже виплаченої щомісячної заробітної плати в цей період колегія суддів зазначає наступне.

Позивач убачає правові підстави для здійснення виплати на його користь середнього заробітку за період з 20 листопада 2017 року до 28 квітня 2020 року з урахуванням вже виплаченої щомісячної заробітної плати в цей період, так як він, внаслідок первинного його поновлення на підставі постанови окружного суду виконував роботу, яка є нижчеоплачуваною щодо оплати тієї роботи, яку б він виконував на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою прокуратури Київської області.

Частина 2 статті 235 КЗпП України передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Змістовний аналіз указаних норм дає підстави дійти висновку, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу має компенсаційний характер і стягується на користь незаконно звільненого працівника, право на працю якого та її оплату було порушено роботодавцем.

Стягнення ж різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи стосується ситуації, яка можлива, на приклад, у разі незаконного переведення працівника, внаслідок чого останній вимушений перебувати на нижчеоплачуваній роботі і, відповідно, отримувати менший розмір заробітної плати.

В цій конкретній справі право позивача на працю було захищено ще первинним судовим рішенням окружного суду, його було поновлено на посаді, з якої його було незаконно звільнено, і за його згодою на підставі заяви позивача від 26 грудня 2017 року наказом прокурора Київської області від 27 грудня 2017 року № 330к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Київської області.

Зважаючи на викладене, правових підстав вважати період з 20 листопада 2017 року до 28 квітня 2020 року вимушеним прогулом Верховний Суд не вбачає.

Відповідно до частини 1 статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року належить скасувати, а справу у частині розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення - направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене у цій постанові, а також визначити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 3 листопада 2016 року до 19 листопада 2017 року, який належить стягнути на його користь.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу виконувача обов'язків прокурора Київської області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року задовольнити.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року скасувати, а справу у частині розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена...................................................

Н. М. Мартинюк

А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду