Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 серпня 2018 року

Київ

справа №803/1107/17

касаційне провадження №К/9901/1353/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.09.2017 (суддя Ковальчук В.Д.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 (головуючий суддя - Ільчишин Н.В., судді: Макарик В.Я., Шинкар Т.І.) у справі №803/1107/17 (876/10555/17) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дейріко» до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дейріко» у вересні 2017 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.08.2017 №0047211202 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 291132грн.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 26.09.2017 позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04.12.2017 залишив постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.09.2017 без змін.

Головне управління ДФС у Волинській області звернулося 14.12.2017 до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.09.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, абзацу «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій).

Зокрема, зазначає, що судовими інстанціями не повно з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Волинській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Дейріко» щодо правомірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку за травень, червень 2016 року.

Перевіркою зафіксовано порушення позивачем вимог абзацу «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у зв'язку з чим податковий орган дійшов висновку про відсутність у платника податків права на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2017 року в сумі 291132грн.

За результатами перевірки Головним управлінням ДФС у Волинській області складено акт від 19.08.2017 №8458/03-20-12-02/38009502 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.08.2017 №0047211202 про відмову позивачу в бюджетному відшкодуванні з податку на додану вартість на суму 291132грн.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про відсутність реального здійснення господарських операцій з придбання позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Корал-плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендгруп» казеїну кислотного технічного.

Зокрема, з'ясовано, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дейріко» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Корал-плюс» (постачальник) було укладено договір поставки від 16.05.2017 №16/05\2017 щодо придбання казеїну кислотного сухого технічного. Відповідно до пункту 2.1 даного договору асортимент та кількість товару у кожній конкретній партії погоджується сторонами у замовленні, яке після погодження сторонами стає невід'ємною частиною даного договору.

Так, замовленням №1 від 16.05.2017 визначено про придбання товару в кількості 11 т на загальну суму 1599999,94 грн.

Також між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дейріко» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лендгруп» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу від 16.02.2017 №ЛГ/16/02/2017, відповідно до додатку №2 від 15.06.2017 до якого позивач придбав казеїн технічний кислотний в кількості 20 т. Відповідно до пункту 2.1 цього договору доставка товару здійснюється на умовах EXW - склад продавця (Україна, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Єршова, 3) згідно з правилами Інкотермс 2010.

Реальність господарських операцій з вказаними контрагентами поставлена контролюючим органом під сумнів з огляду на непідтвердження походження придбаного товару у ланцюгу постачання.

В обґрунтування своєї позиції податковий орган посилався на те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Корал-плюс» недостатньо трудових ресурсів для самостійного виготовлення товару, а податковий облік названого контрагента не відображає операцій з придбання безпосередньо самого товару (казеїну) або сировини для його виготовлення. Крім того, первинні документи фіксують відвантаження придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендгруп» товару за адресою позивача (вул. Єршова, 3, м. Луцьк, Волинська область), яка співпадає з фактичною адресою продавця. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лендгруп» у червні 2017 року, як і позивач, здійснювало експорт казеїну технічного до фірм-нерезидентів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що фактичне виконання спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в редакції чинній на виникнення спірних правовідносин, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з абзацом «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, дотримання ним вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, виникнення від'ємного значення, визначеного виходячи із вимог пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, а також оформлення таких операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст, підстави для позбавлення платника податку права на податковий кредит, який у подальшому прийняв участь у формуванні бюджетного відшкодування, відсутні.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій з придбання позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Корал-плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендгруп» товару (казеїну кислотного технічного), попередні судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи належним чином оформленими копіями первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, зокрема: договори купівлі-продажу та поставки, актами здачі-прийняття робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, посвідченнями про якість.

Крім того, за результатами дослідження питання щодо наявності при здійсненні спірних операцій ділової мети та наміру одержати економічний ефект судами встановлено на підставі належними чином оформлених первинних документів фактичне отримання та реалізацію позивачем придбаних товарів нерезидентам на експорт, що підтверджується: контрактами, інвойсами, митними деклараціями, міжнародними товарно-транспортними накладними, міжнародними ветеринарними сертифікатами, виписками руху коштів по банківському рахунку тощо. Відповідачем не заперечується факт реалізації придбаних позивачем товарів на експорт.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальників, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб'єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо.

Доводи податкового органу про невідповідність сум сформованого позивачем за оспорюваними операціями податкового кредиту, які вплинули на розрахунок заявленої суми бюджетного відшкодування, сумам податкових зобов'язань його постачальників суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати ними податку до бюджету, а тому якщо останні не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку або мінімізували свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на податковий кредит за наявності факту реального вчинення господарських операцій, як у даній ситуації.

Суд касаційної інстанції також відхиляє як необґрунтовані посилання податкового органу на те, що про сумнівність здійснення господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лендгруп» свідчать обставини щодо місцезнаходження цих підприємств за однією адресою та щодо відсутності необхідної кількості трудових ресурсів у контрагентів для виготовлення казеїну, оскільки законодавство не забороняє перебування декількох підприємств в одному приміщенні, залучення третіх осіб до власної виробничої діяльності та зайняття однаковими видами господарської діяльності.

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необ'єктивність твердження податкового органу про відсутність права у позивача на бюджетне відшкодування у травні 2017 року ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління ДФС у Волинській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.09.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 у справі №803/1107/17 (876/10555/17) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк