ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

м. Київ

справа №826/16259/16

адміністративне провадження №К/9901/46966/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 (суддя - Дегтярьова О.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 (судді - Бабенко К.А., Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.) за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління державної казначейської служби в м. Києві (далі - орган казначейської служби) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ форми "Ф" від 11.06.2015 № Т43-17, яким їй визначено податкове зобов`язання за платежем "транспортний податок " у сумі 25`000,00 грн; зобов`язати ДПІ звернутися до органу державної казначейської служби з поданням про повернення ОСОБА_1 помилково сплачених коштів у сумі 25`000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на відсутність обов`язку у платника податку сплачувати транспортний податок у 2015 році, оскільки транспортний податок був запроваджений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014, то дотримання принципу стабільності виключає виникнення податкового обов`язку щодо сплати транспортного податку за 2015 рік; такий обов`язок у платника податку виникає не раніше 2016 року, як наступного, після року запровадження цього податку, бюджетного року.

Суди попередніх інстанцій встановили, що гр. ОСОБА_1 є власником легкового автомобіля марки "Toyota", легковий седан В, модель Aurion, 2011 року випуску з об`ємом двигуна 3456 куб. см, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 .

Податковим повідомленням-рішенням від 11.06.2015 № Т43-17 позивачу визначено грошове зобов`язання з транспортного податку у сумі 25`000,00 грн, яке впродовж серпня 2015 року позивач сплатила до бюджету.

У вересні 2016 року гр. ОСОБА_1 звернулася до ДПІ з письмовою заявою про повернення помилково сплаченої суми податку, однак ДПІ листом від 10.10.2016 № 6375/Т/26-52-13-05-33 відмовила у поверненні коштів з тих підстав, що податкове повідомлення - рішення, яким позивачу було визначено грошове зобов`язання з транспортного податку у сумі 25`000,00 грн, є чинним.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28.11.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018, адміністративний позов гр. ОСОБА_1 задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ДПІ від 11.06.2015 № Т43-17; зобов`язав ДПІ сформувати та подати до органа казначейської служби висновок про повернення позивачу суми надміру сплаченого транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25`000,00 грн, нарахованого відповідно до податкового повідомлення-рішення від 11.06.2015 № Т43-17; присудив на користь гр. ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1`102,42 грн за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ.

Аналізуючи положення підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпунктів 12.3.4, 12.3.5 статті 12, статті 237 Податкового кодексу України, положення Конституції України, а також рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди дійшли висновку, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених законом змін та рішення з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, а тому визначення суми податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25`000,00 грн не відповідає положенням ПК України та є протиправним. Стосовно вимог позивача про зобов`язання ДПІ подати до органа казначейської служби подання про повернення позивачу суми помилково сплачених коштів у сумі 25`000,00 грн, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 11.06.2015 №Т43-17, суди, аналізуючи положення пунктів 43.1, 43.3, 43.5, 43.6 статті 43 ПК України та Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 №787 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 №1650/24182 (далі - Порядок №787), дійшли висновку, що оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є ДПІ, то у даному випадку саме на ДПІ покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

ДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме пунктів 267.1, 267.4, 267.6 статті 267 ПК України, просить скасувати зазначені судові рішення і прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд ухвалою від 19.04.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ та ухвалою від 13.05.2019 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити судові рішення першої та апеляційної в силі як такі, що прийняті відповідно до закону та є належно обґрунтовані.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VІІІ, який набрав чинності з 01.01.2015 до Податкового кодексу України внесені зміни, зокрема статтю 267 викладено в новій редакції "Транспортний податок", тобто фактично запроваджено цей податок.

Згідно з підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 цієї статті платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Підпунктом 267.2.1, у свою чергу, встановлено, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Відповідно до пункту 267.4 зазначеної статті ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті, а до пункту 267.5 - базовий податковий (звітний) період як елемент транспортного податку дорівнює календарному року.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та з об`ємом циліндрів двигуна більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Статтею 57 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Транспортний податок був встановлений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення транспортного податку.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, прийняте Київською міською радою "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629", яким запроваджено транспортний податок у м. Києві, не могло бути застосовано у 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.

Наявність у Податковому кодексі норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, що не було враховано судом апеляційної інстанції та призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо застосування наслідків, передбачених підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України згідно якого у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю, то для цього повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов`язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.

В свою чергу, відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов`язкового для справляння місцевого податку, відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Відповідно, висновок про те, чи скористалася місцева рада своєю компетенцією щодо встановлення місцевого податку, можна зробити лише після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження.

З огляду на зміст наведених правових норм суди дійшли правильного висновку, не спростованого доводами касаційної скарги, про протиправність податкового повідомлення-рішення ДПІ від 11.06.2015 № Т43-17.

Стосовно позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача звернутися до органу державної казначейської служби з поданням про повернення позивачу помилково сплачених коштів у сумі 25`000,00 грн суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.182 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України помилково сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб`єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов`язань.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань врегульовані статтею 43 Податкового кодексу України.

Пункт 43.3 статті 43 Податкового кодексу України передбачає, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку (пункт 43.4 статті 43 Податкового кодексу України).

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо дотримання позивачем визначених податковим законодавством умов повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань, а саме - подано в межах встановленого пунктом 43.3 статті 43 Податкового кодексу України строку до контролюючого органу заяву про повернення помилково сплачених коштів (податкових зобов`язань з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25`000,00 грн), суд касаційної інстанції також погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо необхідності задоволення позову в частині вимог про зобов`язав ДПІ сформувати та подати до органа казначейської служби висновок про повернення позивачу суми надміру сплаченого транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25`000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду