ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

Київ

справа №825/3990/14

адміністративне провадження №К/9901/5623/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Менської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 (головуючий суддя Мацедонська В.Е., судді: Грищенко Т.М., Лічевецький І.О.) у справі №825/3990/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техсервіс» до Менської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техсервіс» звернулося до адміністративного суду з позовом до Менської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.12.2014 №0000712200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 477018,00грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 238509,00грн.; №0000722200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 198680,00грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 49670,00грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.01.2015 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 визнано нечинною постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.01.2015 в частині відмови у позові про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.12.2014 №0000722200 та №0000712200 щодо збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 412117,50грн., в тому числі: 274745,00грн. - основний платіж, 137372,50грн. - штрафні санкції, та закрито провадження у справі в цій частині.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.01.2015 скасовано в частині відмови у позові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.12.2014 №0000712200 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 303409,50грн., у тому числі: 202273,00грн. - основний платіж та 101136,50грн. - штрафні санкції та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції Менська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області звернулася з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 у справі №825/3990/14 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права зокрема, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи Менської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області зводяться до того, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятого податкового повідомлення-рішення. Зокрема, відповідач посилається на безпідставність формування позивачем податкового кредиту за результатом взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Контакт-Плюс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс Груп ЛТД», Товариством з обмеженою відповідальністю «Тревелко-Груп» з огляду на відсутність реального здійснення господарських операцій. Вказаний висновок відповідача ґрунтується на аналізі податкової інформації отриманій по вказаних суб`єктах господарювання з якими позивач мав взаємовідносини, а саме акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача. Відповідач також зазначає, що позивачем до перевірки не було надано затребуваних контролюючим органом первинних документів, зокрема, товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості на отриманий товар, свідоцтв, довідок, паспортів та прибуткових накладних, а надані видаткові накладні не містять підпису посадової особи позивача про отримання товару, що не дає можливості ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій. Також відповідач вказує, що судом апеляційної інстанції безпідставно проігноровано пояснення керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Контакт Плюс» ОСОБА_1 та керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Груп ЛТД» ОСОБА_2 щодо їх непричетності до створення вказаних суб`єктів господарювання. На думку податкового органу, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди та несплати відповідних сум податків до бюджету. А тому, відповідач вважає, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно, підстави для його скасування - відсутні.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техсервіс» не скористалося своїм правом та не надало заперечення на касаційну скаргу відповідача, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.05.2015 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Менської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області у справі №825/3990/14.

З 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв`язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №825/3990/14 (К/9901/5623/18) за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Верховний Суд ухвалою від 25.04.2019 прийняв до свого провадження матеріали адміністративної справи №825/3990/14, закінчив проведення підготовчих дій та призначив вказану справу до касаційного розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 14.05.2019.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи положення частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України перегляду у даній справі підлягають судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Корюківської об`єднаної державної податкової Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, правонаступником якої є Менська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Техсервіс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «ІЛАНА ПЛЮС» за період з 01.02.2013 по 28.02.2013, за період з 01.04.2013 по 31.08.2013; Товариством з обмеженою відповідальністю «ТБК «ДНІПРО» за період з 01.01.2014 по 31.01.2014; Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНТАКТ-ПЛЮС» за період з 01.03.2014 по 30.04.2014; Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕРС ГРУП ЛТД» за період з 01.06.2014 по 30.06.2014; Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕВЕЛКО-ГРУП» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 1.2, 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, що призвело до заниження позивачем суми податкового зобов`язання з податку на прибуток на 198680,00грн. (по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ілана Плюс»); підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 1.2, 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет, на загальну суму 477018,00грн. в тому числі: за лютий 2013 року - 25932,00грн., за квітень 2013 року - 23655,00грн., травень 2013 року - 44777,00грн., червень 2013 року - 26358,00грн., липень 2013 року - 74382,00грн., серпень 2013 року - 33927,00грн., січень 2014 року - 45714,00грн., березень 2014 року - 18559,00грн., квітень 2014 року - 74705,00грн., червень 2014 року - 15406,00грн., липень 2014 року - 93603,00грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 19.11.2014 №600/22/32680313 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.12.2014 №0000712200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на суму 715527,00грн., з яких 477018,00грн. за основним платежем та 238509,00грн. та штрафних (фінансових) санкцій; №0000722200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 248350,00грн., з яких 198680,00грн. за основним платежем та 49670,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2014 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.01.2015 визнано нечинною в частині відмови у позові про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.12.2014 №0000722200 та №0000712200 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 412117,50грн., в тому числі: 274745,00грн. - основний платіж та 137372,50грн. - штрафна санкція та закрито провадження у справі за позовом в цій частині у зв`язку із досягненням між сторонами податкового компромісу (по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ілана Плюс», Товариством з обмеженою відповідальністю «ТБК «Дніпро»).

Отже, предметом розгляду справи є податкове повідомлення-рішення від 09.12.2014 №0000712200 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 303409,50грн., у тому числі: 202273,00грн. - основний платіж та 101136,50грн. - штрафні санкції за результатом правовідносин, що виникли між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Контакт-Плюс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс Груп ЛТД», Товариством з обмеженою відповідальністю «Тревелко-Груп».

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість став висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за результатом проведення господарських операцій по придбанню у Товариства з обмеженою відповідальністю «Контакт-Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Груп ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревелко-Груп» товарно-матеріальних цінностей з огляду на штучність укладених правочинів та безтоварний характер проведених господарських операцій. Обґрунтовуючи свою позицію відповідач посилається на аналіз податкової інформації отриманої по вказаних контрагентах позивача (акти про неможливість проведення зустрічної зірки вказаних суб`єктів господарювання), якими не виявилося можливим підтвердити місцезнаходження вказаних підприємств; неможливість встановлення об`єктів оподаткування по операціях з придбання товарів та послуг у контрагентів-постачальників по всьому ланцюгу товарообігу. Згідно пояснень керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Контакт Плюс» ОСОБА_1 та керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Груп ЛТД» ОСОБА_2 вказані особи не мають відношення до створення вказаних суб`єктів господарювання та ведення господарської діяльності.

Також відповідач вказує, що позивачем до перевірки не було надано затребуваних контролюючим органом первинних документів, зокрема, товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості на отриманий товар, свідоцтва походження товару, довідок, паспортів та прибуткових накладних, необхідних для підтвердження реального виконання господарських операцій, а надані до перевірки видаткові накладні не містять обов`язкових реквізитів, а саме підпису посадової особи позивача про фактичне отримання товару, що не дає можливості ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні розглядуваних операцій.

На думку податкового органу, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди з метою ухилення від сплати податків до бюджетів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте за результатом правовідносин, які виникли між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Контакт-Плюс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс Груп ЛТД», Товариством з обмеженою відповідальністю «Тревелко-Груп» є правомірним, оскільки господарські операції з придбання товарно-матеріальних цінностей у контрагентів є безтоварними, зазначивши, що подані платником первинні документи на підтвердження обґрунтованості податкової вигоди не свідчать про дійсний рух активів позивача у процесі господарської діяльності. Суд дійшов висновку, що за відсутності факту придбання товару або в разі якщо придбаний товар не призначений для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з безпідставності збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість з огляду на те, що позивачем документально підтверджено право на податковий кредит за реальними господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Контакт-Плюс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс Груп ЛТД», Товариством з обмеженою відповідальністю «Тревелко-Груп», а доводи податкового органу про нереальність правочинів не підтверджені належними доказами.

Проте, Верховний Суд не погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції та вважає його помилковим, з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Судами встановлено, що між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс Груп ЛТД» (постачальник), Товариством з обмеженою відповідальністю «Контакт-Плюс» (постачальник), Товариством з обмеженою відповідальністю «Тревелко-Груп» (постачальник) було укладено договори поставки №06/48 від 02.06.2014, №458/34 від 03.03.2014, №01/07 від 01.07.2014 відповідно, згідно до умов яких постачальник зобов`язується поставити покупцю металопродукцію, комплектуючі, а покупець зобов`язується прийняти цей товар і вчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано первинні документи, а саме: оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 за березень-квітень 2014 року, червень 2014 року, липень 2014 року; видаткові накладні; рахунки-фактури; податкові накладні; журнал реєстрації довіреностей; акти переробки; банківські виписки на підтвердження часткового перерахування коштів за поставлений товар.

Крім того, позивачем у вказаних постачальників було придбано вироби з текстилю, зокрема, у Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревелко-Груп» було придбано капелюхи; у Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Груп ЛТД» було придбано жіночі капелюхи та плаття, що підтверджується видатковими накладними та іншими бухгалтерськими документами з метою подальшої реалізації такого товару контрагентам-покупцям.

В процесі розгляду даної справи суд першої інстанції, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи, складені за наслідками здійснення операцій з реалізації позивачу вказаними контрагентами металопродукції, комплектуючих, головних уборів та одягу, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність факту реального виконання спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності. Зокрема, судом прийнято рішення з огляду на невідповідність первинних документів вимогам податкового законодавства; неможливість встановлення підстав визначення вартості реалізованого позивачу товару; не надано доказів на підтвердження повного проведення розрахунків за придбаний товар; ненадання доказів на підтвердження умов придбання та способу узгодження поставки товару; неможливість встановлення на кого покладено обов`язок поставки товару, за чий рахунок та яким чином здійснювалося його транспортування, прийняття за кількістю та якістю; відсутність доказів на підтвердження транспортування придбаного товару, зокрема, товарно-транспортних накладних, а також доказів на підтвердження того, які транспортні засоби було залучено для поставки товару з урахуванням специфіки такого товару; неможливість встановлення фактичної передачі товару; відсутність сертифікатів якості придбаної металопродукції, свідоцтв, довідок, паспортів; ненадання доказів оприбуткування товарно-матеріальних цінностей на складі позивача; неможливість встановлення за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованими постачальниками; ненадання документів на підтвердження факту придбання товару з метою та в цілях господарської діяльності, зокрема, отримання прибутку; не підтверджено обґрунтованість господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів.

Первинні документи від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Груп ЛТД» «Контакт Плюс» підписані директорам ОСОБА_1 та від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Груп ЛТД» підписані директорам ОСОБА_2 . Однак, згідно пояснень наданих оперативним працівникам, вказані особи заперечують свою причетність до ведення господарської діяльності товариств та підписання будь-яких документів.

Досліджуючи питання щодо підтвердження використання придбаних товарів (металопродукції комплектуючих) у господарській діяльності позивача, суд першої інстанції зобов`язав Товариство з обмеженою відповідальністю «Техсервіс» надати необхідні підтверджуючі документи. Разом з тим, затребуваних судом документів позивачем надано не було. З приєднаних до матеріалів справи актів переробки вбачається, що з металопродукції та комплектуючих було отримано певну продукцію, але доказів її реалізації, чи вчинення будь-яких інших дій з боку позивача, які б вказали на фактичні зміни його майнового стану та наявності ділової мети, економічної вигоди від спірних господарських операцій, суду надано не було. Натомість, позивачем було надано договори на поставку капелюхів та одягу з доданням первинних документів до них, що не має відношення до господарських операцій з придбання металопродукції та комплектуючих та є свідченням відсутності реальної зміни майнового стану платника податків.

Також, судом першої інстанції встановлено, що з огляду на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів контрагенти позивача не мали умов для ведення господарської діяльності такого роду, що в свою чергу унеможливлює реалізацію спірних товарів в обсягах, які відповідають бухгалтерським розрахункам.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи не підтверджують фактичне виконання такого роду операцій, а також не підтверджують обумовлені спірними правочинами реалізовані позивачу товари саме Товариством з обмеженою відповідальністю «Контакт-Плюс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс Груп ЛТД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тревелко-Груп».

Верховний Суд наголошує, що наявність у платника податкової накладної є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Так, підприємницька діяльність здійснюються суб`єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Таким чином Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку мають місце не окремі недоліки в оформленні первинних документів, складених за результатом господарських операцій позивача з контрагентами, а відображення у них відомостей про господарські операції, які фактично не відбувалися. Відсутність належних документів, які б підтверджували товарність спірних операції, їх суперечливість, оформлення з порушенням правил ведення бухгалтерського обліку, вказує на неправомірність формування за наслідками безтоварної операції показників податкового обліку.

Вказані факти, з урахуванням встановлених податковою інспекцією у ході проведення контрольно-перевірочних заходів обставин, були цілком об`єктивно розцінені судом першої інстанції як свідчення необґрунтованості податкової вигоди платника.

Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що платник не підтвердив належним чином оформленими документами, які є достатніми для встановлення дійсних змін майнового стану учасників задекларованих операцій, добросовісність податкової вигоди, на яку він претендує.

З урахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про недоведеність правомірності формування позивачем податкового кредиту за операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Контакт-Плюс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Аверс Груп ЛТД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тревелко-Груп» є правильним.

Таким чином, переглянувши судове рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційні скарзі, дають підстави для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, а тому касаційна скарга Менської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно частини першої статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За вказаних обставин постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.12.2014 №0000712200 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 303409,50грн., у тому числі: 202273,00грн. - основний платіж та 101136,50грн. - штрафні санкції, яке є предметом розгляду у даній справі, залишенню без змін.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Менської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 у справі №825/3990/14 скасувати.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.01.2015 у справі №825/3990/14 в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.12.2014 №0000712200 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 303409,50грн., у тому числі: 202273,00грн. - основний платіж та 101136,50грн. - штрафні (фінансові) санкції залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду