ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

м. Київ

справа №813/7502/14

касаційне провадження №К/9901/5855/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 (головуючий суддя - Кухтей Р.В., судді: Яворський І.О., Нос С.П.) у справі № 813/7502/14 (876/816/15) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування повідомлення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування повідомлення від 07.10.2014 № 61, в якому зазначено, що позивач не має права на автоматичне бюджетне відшкодування податку на додану вартість відповідно до пункту 200.18 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки не відповідає критеріям на автоматичне бюджетне відшкодування, визначеним пунктом 200.19 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме: відсоток загальної суми розбіжностей до суми податку на додану вартість, задекларованої платником до відшкодування, становить 364 відсотка.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 24.12.2014 у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що розбіжності між податковим кредитом, сформованим платником податку за наслідками придбання товарів/послуг, та податковими зобов`язаннями його контрагентів у частині постачання таких товарів/послуг на перше число місяця, наступного за звітним періодом, виникли в червні 2014 року, тобто протягом попередніх трьох послідовних календарних місяців, а відтак у податкового органу існували достатні правові підстави для визначення коефіцієнта розбіжностей на рівні 364 відсотків. Крім того, суд зазначив, що факт ненадання органом доходів і зборів платнику детальних пояснень і розрахунків за критеріями, значення яких не дотримано, не може бути самостійною і достатньою підставою для скасування оскаржуваного повідомлення.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 09.04.2015 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.12.2014 скасував та прийняв нову, якою позовні вимоги задовольнив.

Вирішуючи спір, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був направити Товариству з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» повідомлення відповідно до додатка до Порядку визначення відповідності платника податку критеріям, які дають право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 № 42, а також окремим документом надати детальні пояснення та розрахунки за критеріями, значення яких не дотримано платником. Орган доходів і зборів, у свою чергу, виконав одну дію, надавши позивачу лише повідомлення.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що в оскаржуваному повідомленні відсутні детальні пояснення та розрахунки, не наведено формулу, за якою визначається критерій на автоматичне бюджетне відшкодування, а також не надано пояснень щодо складових цієї формули.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) оскаржила його в касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 та залишити без змін постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.12.2014.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 200.18 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 69, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції).

Зокрема, наголошує на тому, що судом апеляційної інстанції не досліджено подані відповідачем докази в сукупності та взаємозв`язку, не зазначено мотиви та не надано правової оцінки, з яких ним відхилено висновок Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 26.11.2014 № 2793-20 про суми відшкодування податку на додану вартість.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем заявлено до бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок суму податку на додану вартість у розмірі 555204,00 грн. за декларацією з податку на додану вартість за серпень 2014 року від 18.09.2014 № 9053652082.

У свою чергу, контролюючим органом за наслідками її дослідження сформовано повідомлення від 07.10.2014 № 61, в якому зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» не має права на автоматичне бюджетне відшкодування податку на додану вартість відповідно до пункту 200.18 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за цією декларацією, оскільки не відповідає критерію на автоматичне бюджетне відшкодування, визначеному підпунктом 200.19.4 пункту 200.19 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме: відсоток загальної суми розбіжностей до суми податку на додану вартість, задекларованої платником до відшкодування, становить 364 відсотка.

Відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно з пунктом 200.8 статті 200 цього Кодексу до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій.

Пунктом 200.18 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до цієї статті, подали відповідну заяву та відповідають критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті, мають право на автоматичне бюджетне відшкодування податку. Автоматичне бюджетне відшкодування здійснюється за результатами камеральної перевірки, яка проводиться протягом 20 календарних днів, наступних за граничним терміном отримання податкової декларації, та відповідно до вимог, визначених статтею 76 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.19 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку мають платники податку, які відповідають одночасно певним критеріям.

Зокрема, загальна сума розбіжностей між податковим кредитом, сформованим платником податку за придбаними товарами/послугами та податковими зобов`язаннями його контрагентів, в частині постачання таких товарів/послуг, що виникла протягом попередніх трьох послідовних календарних місяців, не повинна перевищувати 10 відсотків заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування (підпункт 200.19.4 пункту 200.19 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

За правилами пункту 200.21 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невідповідності за висновком контролюючого органу платника податку визначеним цією статтею критеріям та відсутності в такого платника права на автоматичне бюджетне відшкодування податку контролюючий орган зобов`язаний протягом 17 календарних днів після граничного терміну подачі звітності повідомити платника податку про відповідне рішення та надати детальні пояснення і розрахунки за критеріями, значення яких не дотримано. Відповідне рішення може бути оскаржене платником податку у встановленому порядку.

Якщо контролюючий орган у встановлений термін не надіслав платнику податку зазначеного повідомлення, вважається, що такий платник відповідає критеріям для одержання права на автоматичне бюджетне відшкодування податку.

Судом першої інстанції встановлено, що листом від 09.09.2014 № 10417/13-04-11-00-05 відповідачем повідомлено товариство про те, що згідно з даними Автоматизованої системи «Податковий блок» станом на 09.09.2014 існують розбіжності між податковим кредитом, сформованим позивачем за наслідками придбання товарів/послуг, та податковими зобов`язаннями контрагентів за березень 2014 року в сумі 2034,48 грн., за квітень 2014 року в розмірі 333,94 грн., за травень 2014 року в сумі 722,79 грн. Додатково зазначено, що станом на день надання відповіді обліковуються розбіжності в податковому кредиті на рівні 2022349,16 грн. за період липень - грудень 2012 року, січень - березень 2013 року, які виникли в червні 2014 року за рахунок внесення в Автоматизовану систему «Податковий блок» акта виїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Енерго Холдінг» від 18.06.2014 № 488/3-22-08/38038769. У цьому листі також зазначено, що вказані розбіжності вплинули на критерії, які у відповідності до пункту 200.19 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не дають права на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Водночас у судовому засіданні суду першої інстанції сторони визнали ту обставину, що в порушення пункту 200.21 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідачем надсилалось на адресу товариства лише повідомлення, а детальні пояснення і розрахунок за критеріями, значення яких не дотримано, позивачу не скеровувалось.

Утім, зазначена обставина в правовідносинах, щодо яких виник спір, не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність оскаржуваного акта індивідуальної дії, що не враховано судом апеляційної інстанції.

Більш того, Львівським апеляційним адміністративним судом при вирішенні спору застосовано Порядок визначення відповідності платника податку критеріям, які дають право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 № 42, який на момент виникнення спірних правовідносин втратив чинність.

При цьому перевірка правильності висновків суду першої інстанції по суті спору, а саме щодо відповідності/невідповідності позивача критерію, який дає право на автоматичне бюджетне відшкодування, визначеному підпунктом 200.19.4 пункту 200.19 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), судом апеляційної інстанції не здійснена.

Згідно з частиною другою статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постановлене у справі рішення Львівського апеляційного адміністративного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 у справі № 813/7502/14 (876/816/15) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк