Історія справи

Постанова КАС ВП від 16.12.2018 року у справі №826/2716/15
Ухвала КАС ВП від 11.12.2018 року у справі №826/2716/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2018 року

Київ

справа №826/2716/15

адміністративне провадження №К/9901/5147/18, №К/9901/5148/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року (головуючий суддя Коротких А.Ю., судді Ганечко О.М., Літвіна Н.М.) у справі №826/2716/15 за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича, про визнання протиправними дій, бездіяльності та рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-1, Фонд), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (далі по тексту - відповідач-2, Уповноважена особа), в якому просила:

- визнати неправомірними дії відповідача-2 щодо визнання договору №43858 банківського вкладу (депозиту) «Планер» від 04 липня 2014 року, укладеного між ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (далі - ПАТ «КБ «УФС») та позивачем, нікчемним;

- визнати нечинним (неправомірним) рішення відповідача-2 щодо визнання договору №43858 банківського вкладу (депозиту) «Планер» від 04 липня 2014 року, укладеного між ПАТ «КБ «УФС» та позивачем, нікчемним;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо невнесення інформації про позивача до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- зобов'язати відповідача-2. внести інформацію про вкладника позивача до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та надати її до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо невиплати позивачу гарантованої суми відшкодування за вкладом у ПАТ «КБ «УФС» за договором №43858 банківського вкладу (депозиту) «Планер» від 04 липня 2014 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов'язати виконавчу дирекцію Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затвердити загальний реєстр вкладників ПАТ «КБ «УФС» для здійснення виплат відповідно до наданого Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, до якого буде внесено інформацію про позивача як вкладника за договором банківського вкладу від 04 липня 2014 року №43858.

В обґрунтування вимог адміністративного позову зазначено, що позивач як вкладника ПАТ «КБ УФС» повинен був бути віднесений до Переліку вкладників, кошти яких підлягають відшкодуванню Фондом, або ж відмовити ОСОБА_3 у включенні до такого Переліку виключно з підстав, визначених законом. Разом з тим, на дату звернення позивача до суду з позовом жодної відповіді на подану заяву про виплату гарантованої суми відшкодування відповідачами надано не було. Зауважено, що стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить вичерпний перелік підстав, відповідно до яких вчинені банком правочини є нікчемними. При цьому при кваліфікації правочину нікчемним за статтею 228 ЦК України в обов'язковому порядку має враховуватись наявність вини, яка виражається у намірі порушити публічний порядок.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нову, якою позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова С.І. щодо визнання нікчемним договору №43858 банківського вкладу (депозиту) "Планер" від 04 липня 2014 року, укладеного між ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ"" та ОСОБА_3 Визнано неправомірним рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ"" Гончарова С.І. щодо визнання нікчемним договору №43858 банківського вкладу (депозиту) "Планер" від 04 липня 2014 року, укладеного між ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ"" та ОСОБА_3 Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український Фінансовий Світ" Гончарова Сергія Івановича щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню за договором банківського вкладу від 04 липня 2014 року № 43858, укладеного між ОСОБА_3 та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Український Фінансовий Світ". Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український Фінансовий Світ"" Гончарова Сергія Івановича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_3, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Український Фінансовий Світ" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню за договором банківського вкладу від 04 липня 2014 року № 43858, укладеного між ОСОБА_3, та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Український Фінансовий Світ". В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончаров С.І. подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що кошти на рахунок позивача надійшли внаслідок так званого «дроблення» (розподілу) депозитних рахунків іншого клієнта, на якому була розміщена значна сума коштів., внаслідок чого власник значного вкладу отримав значну перевагу перед іншими кредиторами банку, що є порушенням пункту 7 статті 38 Закону № 4452-VІ. Квитанція від 04 липня 2014 року № TR.58155.663.370 не є належним доказом виникнення права на отримання відшкодування вкладу за рахунок Фонду, оскільки остання не містить штамп та підпис касира, всупереч приписам пункту 2.9 Інструкції про проведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174. Наголошено на тому, що резолютивна частина оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції містить кілька взаємовиключних способів захисту прав позивача, який при цьому обрав невідповідний спосіб захисту свого порушеного права. При цьому задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача-2 внести позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, є втручанням у дискреційні повноваження останнього. Зауважено, що визнання протиправними дій та бездіяльності відповідача-2 не спричиняє правових наслідків в частині відміни факту нікчемності договору банківського вкладу, що зафіксовано наказом від 18 листопада 2014 року № 6.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб також не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, подав на нього касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року в частині задоволених позовних вимог та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам чинного законодавства зобов'язав відповідача-2 включити позивача до переліку вкладників, який на момент звернення позивача до суду складено та передано Фонду. Вказане свідчить про відсутність в діях відповідача-2 пасивної поведінки при складанні переліку вкладників. При цьому позивачем не доведено факт порушення його прав під час дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку, адже протягом усього зазначеного періоду Уповноважена особа наділена повноваженнями щодо надання додаткової інформації про вкладників стосовно зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування. Наявність вироку у кримінальній справі не є обов'язковою вимогою, оскільки правочин є нікчемним в силу Закону.

У поданих запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване. Зауважено, що відповідачами не надано жодних доказів того, що умови договору банківського вкладу (депозиту) № 43858 від 04 липня 2014 року передбачають надання пільг чи переваг окремим кредиторам, прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. З приводу тверджень заявників касаційних скарг, що перелік вкладників формується один раз, зауважено, що пунктом 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14, передбачено можливість подання протягом процедури ліквідації додаткової інформації про вкладників, зокрема тих, яким необхідно виплатити відшкодування.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційних скарг та заперечення на них, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ОСОБА_3 та ПАТ "КБ "УФС"" укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Планер" від 04 липня 2014 року №43858.

Відповідно до умов пункту 1.1 зазначеного договору ПАТ "КБ "УФС"" приймає від вкладника грошові кошти в сумі 11 500 євро у тимчасове строкове користування на строк до 05 серпня 2014 року.

Згідно з квитанцією № TR.56155.663.370 від 04 липня 2014 року банк прийняв готівкою від позивача грошові кошти в сумі 11 500 євро на вкладний (депозитний) рахунок, який був відкритий відповідно до пункту 2.1.1 вказаного вище договору.

Разом з тим, на підставі постанови Правління Національного банку України від 14 серпня 2014 року №491 "Про віднесення ПАТ "КБ "УФС"" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14 серпня 2014 року №69 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "УФС"", згідно з яким з 15 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гончарова С.І.

Постановою Правління Національного банку України від 10 листопада 2014 року №717 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ "КБ "УФС"".

Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 13 листопада 2014 року №119 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "УФС"" з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 13 листопада 2014 року та призначено Гончарова С.І. Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "УФС"" строком на 1 рік з 13 листопада 2014 року по 12 листопада 2015 року.

За результатами роботи Комісії (Протокол засідання від 10 листопада 2014 року) визнано нікчемним в тому числі й укладений позивачем договір від 04 липня 2014 року №43858 банківського вкладу (депозиту) «Планер», що підтверджується витягом з додатку № 1 до наказу Уповноваженої особи від 18 листопада 2014 року №6.

Згідно виписки з протоколу засідання виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 листопада 2014 року №237/14 погоджено рішення Уповноваженої особи, яким було тимчасово обмежено (заблоковано) виплати по деяким записам у базі даних про вкладників Банку, що були внесені у період з 01 липня 2014 року по 16 липня 2014 року з метою недопущення можливого протиправного відшкодування виплат по зазначеним записам за рахунок коштів Фонду, рекомендовано Уповноваженій особі звернутись до правоохоронних органів із заявою про виявлені факти збільшення гарантованої суми.

На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 21 листопада 2014 року Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам ПАТ "КБ "УФС"", для отримання коштів вкладники з 21 листопада по 31 грудня 2014 року включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду - ПАТ "Альфа-Банк"; виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

20 грудня 2014 року позивач звернулась до Уповноваженої особи із заявою про виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом у ПАТ «КБ «УФС».

Листом від 26 грудня 2014 року №001/4434 Уповноваженою особою повідомлено позивача, що її кошти відшкодуванню не підлягають у зв'язку з тим, що договір банківського вкладу від 04 липня 2014 року №43858 визнано нікчемним відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 228 Цивільного кодексу України.

23 січня 2015 року позивачем подано до Фонду заяву, в якій остання просила виплатити гарантовану суму відшкодування за вкладом у ПАТ «КБ «УФС», письмово повідомити про включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «КБ «УФС», письмово повідомити про включення позивача до реєстру вкладників для здійснення виплат за вкладами у ПАТ «КБ «УФС». Відповіді на дану заяву позивачем не отримано.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав нікчемним спірний правочин, виходячи з наявності для цього визначених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підстав, зокрема визначених пунктами 2 та 7 частини 3 статті 38 вказаного Закону.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що відповідачами не доведено належними та допустимими доказами той факт, що внаслідок укладення договору банківського вкладу від 04 липня 2014 року № 43858 банк взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами частково чи повністю стало неможливим, які не надано доказів того, спірного договору банківського вкладу передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку. При цьому позовні вимоги до Фонду задоволенню не підлягають, оскільки через не включення відповідачем-2 позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування вкладу за рахунок Фонду, та неподання відомостей про останнього до відповідача, правовідносини між позивачем та Фондом не виникли.

Частиною першою статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції оскаржене лише в частині задоволених позовних вимог, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог на відповідність нормам матеріального та дотримання норм процесуального права колегією суддів не перевіряється.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 14 серпня 2014 року № 491 «Про віднесення ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних» на депозитний рахунок ОСОБА_3, відкритому відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) «Планер» № 43858 від 04 липня 2014 року, були зарахована сума у розмірі 11500 доларів, що еквівалентно сумі 185601,43 грн.

Кошти на депозитний рахунок позивачів були зараховані 04 липня 2014 року, тобто до прийняття Національним банком України рішення №491 «Про віднесення ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних» та запровадження тимчасової адміністрації (до 14 серпня 2014 року). Ці кошти відповідно до квитанції від 04 липня 2014 року № ТR.58155.663.370 на рахунки було залучено позивачем (а.с.20).

Вказана квитанція містить підпис касира ОСОБА_5 та штамп ПАТ «КБ «УФС», що спростовує доводи відповідача-2 щодо невідповідності квитанції вимогам пункту 2.9 Інструкції про проведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174, в редакції, чинній на час вчинення такої операції.

Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки вчинених (укладених) банком правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому колегія суддів зазначає, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15.

Відповідно до наказу від 18 листопада 2014 року № 6 відповідачем-2, з урахуванням висновків Комісії щодо визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів (депозитів), було визнано нікчемними правочини згідно переліку, в тому числі і правочин ОСОБА_3 (а.с.50,51).

У направленому на адресу позивача повідомленні від 26 грудня 2014 року № 001/4434 «Про визнання правочинів нікчемними» зазначено, що договір банківського вкладу від 04 липня 2014 року № 43858, укладений між ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» та позивачем, є нікчемними відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 228 ЦК України (а.с.21).

Разом з тим, ні вищевказаний наказ, ні повідомлення про нікчемність правочинів всупереч приписам чинного законодавства не містить посилань на конкретні підстави, визначені статтею 38 Закону № 4452-VI, з якими відповідач-2 пов'язує нікчемність правочину (договору) банківського вкладу позивача.

Викладені відповідачами у запереченнях на адміністративний позов та апеляційну скаргу посилання на визнання спірного правочину нікчемним з огляду на підстави, визначені пунктами 2 та 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, визнаються колегією суддів безпідставними, оскільки на підставі аналізу положень вищенаведеного можна дійти до висновку про те, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не поширює свою дію на договір, укладений між позивачем та ПАТ «КБ «УФС». Зокрема, зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору. Однак, як вбачається з матеріалів справи, та не спростовується доводами касаційної скарги, при укладенні договору № 43858 від 04 липня 2014 року позивачем не отримано жодних переваг від ПАТ «КБ «УФС», банк не здійснив жодного платежу на користь позивача, а лише отримав кошти як вклад у банку.

Щодо посилань відповідачів на те, що банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (пункт 2 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI), суд касаційної інстанції зазначає, що відповідачами всупереч приписів частини 2 статті 71 КАС України, в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, не було доведено належними та допустимими доказами, що саме внаслідок укладення спірного правочину банк став неплатоспроможним.

Таким чином, з огляду на особливу правову природу діяльності відповідача-2, обов'язковим є зазначення останнім конкретного пункту частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, перелік яких є вичерпним. При цьому положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Зокрема, частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, така підстава нікчемності правочину, як порушення публічного порядку, не визначена частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI, відтак, застосування статті 228 ЦК України до спірних правовідносин є необґрунтованим.

Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійсненні власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Колегія суддів також враховує, що Інструкції про порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, була затверджена рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб лише 26 травня 2016 року та набула чинності після її реєстрації у Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 року, тобто після укладення спірного правочину (04 липня 2014 року) та виникнення спірних правовідносин (18 листопада 2014 року). Відтак, на момент прийняття рішення про визнання нікчемним правочину позивача не було розроблено порядку здійснення уповноваженою особою Фонду повноважень щодо виявлення правочинів з ознаками нікчемності (порядку, строків проведення перевірки правочинів, форми та вимог до рішення за наслідками перевірки, порядок повідомлення вкладника тощо), а також застосування наслідків нікчемності. За таких обставин позивач перебував у стані правової невизначеності, за якої відповідач діяв, у певній мірі, довільно, без чітко визначеного порядку та на власний розсуд.

З приводу посилань відповідачів на надходження коштів на рахунок позивачів внаслідок так званого «дроблення» (розподілу) депозитних рахунків інших клієнтів, на яких була розміщена значна сума коштів, що свідчить про нікчемність вчиненого позивачем та банком правочину, з огляду на те, що укладення договору банківського вкладу відбувалось одночасно із операціями зняття готівки з рахунків інших клієнтів, колегія суддів зазначає, що спеціальна підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають, умовній категорії "договори дроблення", з'явилася 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16 липня 2015 року № 629-VIII.

Цим Законом частину третю статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було доповнено спеціальним пунктом 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як "здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства". Спрямованість цих законодавчих змін на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" підтверджується Пояснювальною запискою до проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» (реєстраційний № 2045а від 08 червня 2015 року), який був внесений Кабінетом Міністрів України. У цій Пояснювальній записці зазначено, що проект закону спрямований на, зокрема, розширення переліку підстав, за яких Фонд не відшкодовує кошти за вкладами, які мають ознаки "дроблення". Крім того, саме рішення Верховного Ради України про прийняття Закону № 629 було спрямоване на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" і це підтверджується стенограмою засідання парламенту від 16 липня 2015 року.

Фактично під «дробленням» розуміється переказ депозитних коштів із одного рахунку, сума на якому перевищує гарантовану для відшкодування, на інші депозитні рахунки, як правило, новоутворені, в частинах, які підпадають під виплату Фондом гарантування вкладів.

Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що спірні правовідносини виникли до внесення пункту 9 до частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. З огляду на що, застосування відповідачами посилань на наявність факту «дроблення вкладу» з боку позивачів є безпідставним.

Більш того, спірний правочин було укладено між позивачем та банком навіть ще до віднесення ПАТ «Комерційний банк "Український фінансовий світ» до категорії проблемних відповідно до Постанови Правління НБУ від 15 липня 2014 року № 410/БТ (а.с.155-156).

Слід зазначити, що відповідно до наданої квитанції від 04 липня 2014 року № TR.58155.663.370 зарахування коштів на вкладний депозитний рахунок позивача № 26301003000008 відбулось шляхом внесення готівки через касу банку і це відповідає приписам пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, та пункту 2.3.1 договору банківського вкладу від 04 липня 2014 року №43858 . Доказів іншого відповідачами не надано.

Відсутність на вказаній квитанції штампу «вечірня» або «післяопераційний час» в порушення пунктів 1.13 та 2.9 Інструкції про проведення касових операцій в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174, не свідчить про відсутність факту вчинення спірної операції, при цьому відповідні обставини можуть вказувати на наявність порушень з боку саме посадової особи банку, яка видала позивачу таку квитанцію

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклад розміщено на рахунку в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому ОСОБА_3 підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI. При цьому відповідачем-2 не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «КБ «Український фінансовий світ», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до приписів Закону №4452-VI.

Отже, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладників банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду для подання до Фонду додаткової інформації щодо ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду.

Вказана правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорювані дії працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.

Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАС України є обов'язковими для адміністративних судів.

Разом з тим, жодних вироків, якими б було встановлено наявність протиправних дій з боку позивача чи працівників банку під час укладення договорів банківського вкладу ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачами надано не було.

При цьому судом касаційної інстанції визнається помилковим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання неправомірним рішення відповідача-2 щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу № 43858 від 04 липня 2014 року, як і помилковими є доводи заявників касаційної скарги щодо чинності наказу № 6 від 18 листопада 2014 року як на підставу для відмови у позові, з огляду на наступне.

Згідно із частинами 1, 2, 10 статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, № 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.

Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи, а тому відсутні підстави для оскарження такого наказу у судовому порядку.

Вказана правова позиція була викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/8351/16-а.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем-2 не доведено наявності правових підстав вважати спірні договори банківського вкладу, укладені між позивачами та ПАТ «КБ «УФС» нікчемними та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даних договорів, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Суд касаційної інстанції враховує те, що відповідно до пункту 4 розділу ІІІ про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення № 14) перелік складається станом на день прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на день прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Положеннями пункту 6 Положення № 14 визначено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування.

З огляду на ті обставини, що станом на дату розгляду справи у суді відповідний перелік вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, вже сформовано та подано на затвердження відповідача-1, належним способом захисту порушених прав позивачів буде зобов'язання відповідача-2 подати додаткову інформацію стосовно позивачів як вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду, що вірно було встановлено судом апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Згідно з пункту 1 частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтею 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині визнання неправомірними дій та рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ"" Гончарова С.І. щодо визнання нікчемним договору №43858 банківського вкладу (депозиту) "Планер" від 04 липня 2014 року, укладеного між ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" та ОСОБА_3 із закриття провадження у справі у вказаній частині. В решті постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року у справі №826/2716/15 скасувати в частині визнання неправомірними дій та рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Планер" №43858 від 04 липня 2014 року, укладеного між ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" та ОСОБА_3, а провадження в цій частині закрити.

В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2015 року у справі №826/2716/15 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду