Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.12.2018 року у справі №809/232/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2018 року

м. Київ

справа №809/232/16

адміністративне провадження №К/9901/14073/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року (суддя Кишинський М.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року (головуючий суддя Глушко І.В., судді: Большакова О.О., Макарик В.Я.) у справі № 809/232/16 за позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі по тексту - відповідач, Уповноважена особа), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у неприйняття кредиторської вимоги до ПАТ «Дельта Банк» та невключенні кредиторських вимог позивача до ПАТ «Дельта Банк» за договором № 20002007304004 « 8 років разом on line» банківського вкладу (депозиту) у доларах США та гривневого договору №003-08510-031214 з ПАТ «Дельта Банк» на загальну суму 106781,49 грн. до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк»;

- зобов'язати відповідача визнати кредиторську вимогу позивача до ПАТ «Дельта Банк» від 10 листопада 2015 року за договором № 20002007304004 « 8 років разом on line» банківського вкладу (депозиту) у доларах США та гривневого договору №003-08510-031214 з ПАТ «Дельта Банк» на загальну суму 106781,49 грн. шляхом включення її до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк».

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивачем зазначено, що після отримання гарантованих 200000,00 грн. вкладу ним було дотримано вимоги законодавства щодо вчинення всіх необхідних дій для внесення його до реєстру кредиторів, а тому відповідачем необґрунтовано було відмовлено позивачу у включенні до реєстру кредиторів та віднесення його вимог до відповідної черги.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року, позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, визнати кредиторську вимогу ОСОБА_3 до ПАТ "Дельта Банк" від 10 листопада 2015 року за договором №320002007304004 "8 років разом on line" банківського вкладу (депозиту) у доларах США та гривневого договору №003-08510-031214 з ПАТ "Дельта Банк" на загальну суму 106781,49 грн. з ПАТ "Дельта Банк", шляхом включення її до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк". В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадиров В.В. подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач у встановлений законом строк не звернувся до відповідача з вимогою про включення його до реєстру кредиторів, а відтак вимоги ОСОБА_3 являються погашеними згідно з приписами частини першої статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У поданих запереченнях на касаційну скаргу позивач просив її відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити в силі. Наголошено на тому, що жодних повідомлень про обмеження терміну подачі заяви з кредиторськими вимогами позивач не отримував. Разом з тим, не приймаючи боргову вимогу позивача, відповідач порушує конституційне право останнього на власність, яке гарантується державою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що між ОСОБА_3 (вкладник) та ПАТ "Дельта Банк" (банк) був укладений Договір банківського вкладу №20002007304004 від 27 травня 2014 року, предметом якого є розміщення вкладником в банку строкового вкладу на умовах депозитного продукту "8 років разом on-line" в доларах США строком до 01 червня 2015 року. Сума початкового вкладу становить 9444,78 доларів США.

Крім того, між ОСОБА_3 (вкладник) та ПАТ "Дельта Банк" (банк) було укладено Договір банківського вкладу №003-08510-031214 від 03 грудня 2014 року, предметом якого є розміщення вкладником в банку строкового вкладу на умовах депозитного продукту "Найкращий від Миколая" в національній валюті - гривня строком до 03 березня 2015 року. Сума початкового вкладу становить 40780,00 грн. Згідно платіжного доручення 20 листопада 2014 року № 5360367 на рахунок позивача 20 листопада 2014 року внесено 200 000 грн., з призначенням платежу - залучення коштів на вклад, угода № 863354/2014 від 20 листопада 2014 року.

Судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року №51, згідно якого з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних особі на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк".

Постановою Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року за №664 вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ "Дельта Банк".

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на виконання постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року №664, прийнято рішенням від 02 жовтня 2015 року №181, згідно якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Кадирова В.В.

10 листопада 2015 року позивач звернувся до Калуського відділення ПАТ "Дельта Банк" із кредиторською вимогою, в якій просив здійснити виплату залишку коштів, які перевищують суму в 200000,00 гривень.

Листом від 18 листопада 2015 року №05 - 3178436 позивачу було надано відповідь на звернення, у яких зазначено, що кредитори банку мали можливість заявити свої вимоги банку у період з 08 жовтня 2015 року по 09 листопада 2015 року. У відповідності до статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» усі вимоги, які надійшли після закінчення тридцятиденного періоду для їх подання, вважаються погашеними.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження факту порушення позивачем порядку подання кредиторської вимоги безпосередньо через відділення банку, а тому підстави для невключення останньої до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» відсутні.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд зазначав, що позивач як особа похилого віку, яка неодноразово зверталася до Калуського відділення ПАТ «Дельта Банк», мав право отримати належну консультацію та допомогу з боку працівників відділення, як вкладник банку. .

Розглядаючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що дані відносини є публічно-правовими, а справа належить до юрисдикції адміністративного суду.

Однак із даним висновком колегія суддів Верховного Суду не погоджується з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (частина перша статті 6 цього Кодексу у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень).

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (у зазначеній редакції) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 згаданого Кодексу справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 17 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 цього Кодексу).

Згідно з частиною другою статті 4 КАС України (у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У цій справі спірні правовідносини виникли у зв'язку з відмовою Уповноваженої особи у включенні кредиторських вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк».

Закон України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі - Закон № 4452-VI) визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону №4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону №4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені пунктом 4 частини першої статті 48 Закону №4452-VI.

Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені позивачем вимоги випливають із зобов'язань Банку за укладеними між ними договорами, Уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що спір про акцептування вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. У свою чергу, враховуючи суб'єктний склад правовідносин, даний спір належить до підвідомчості судів цивільної юрисдикції.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня, 23 травня, 13 червня 2018 року у справах № 826/7532/16, № 811/568/16, № 826/21368/15.

Статтею 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і, зокрема, закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанції були порушені правила юрисдикції, колегія суддів приходить до висновку про скасування постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року і закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року у справі №809/232/16 скасувати.

Провадження у справі №809/232/16 закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду