Історія справи

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2019 року

Київ

справа №816/304/14

адміністративне провадження №К/9901/4121/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданнякасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Спецавтоцентр» на постановуПолтавського окружного адміністративного суду від 17.03.2014 (суддя: Серга С.М.) та постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 (колегія у складі суддів: Сіренко О.І., Любчич Л.В. , Спаскіна О.А.)у справі№816/304/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Спецавтоцентр»доКременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області провизнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецавтоцентр» (далі - Товариство) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - ОДПІ) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0007822301/942, № 0007832301/943 від 25.12.2013, № 0004471702/80 від 22.07.2013.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що податковий орган необґрунтовано прийшов до висновку про заниження податкових зобов`язань за перевіряємий період, оскільки дані висновки спростовуються первинними документами, які підтверджують факт придбання вантажних автомобілів та їх подальшу реалізацію.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.03.2014 позов задоволено частково. Податкове повідомлення-рішення ОДПІ № 0004471702/80 від 22.07.2013 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 523 гривні 64 копійки, в тому числі - 522 гривні 64 копійки - за основним платежем, 1 гривня - за штрафними (фінансовими) санкціями визнано протиправним та скасовано.

Мотивами такого рішення, слугували встановлені судом обставини вчинення позивачем умисних дій по заниженню об`єкта оподаткування за наслідками укладення удаваних господарських операцій з двома суб`єктами господарювання, що підтверджено в рамках кримінальної справи, в якій керівника позивача було звільнено від відбуття покарання за умисну несплату податкових зобов`язань з таких господарських операцій, у зв`язку із сплатою такого податку, тобто за нереабілітуючих обставин. Щодо податку на доходи фізичних осіб, то правих підстав для його нарахування не було, так як платник вірно застосував податкову пільгу в цій частині, з огляду на наявність трудових відносин з його працівниками.

Суд апеляційної інстанції постановою від 13.05.2014 рішення суду першої інстанції в частині безтоварності господарських операцій позивача залишено без змін, погодившись із висновками суду першої інстанції. Щодо задоволених позовних вимог, то суд апеляційної інстанції визначив, що між позивачем та його працівниками не було по факту трудових відносин, а тому відповідна податкова пільга застосована не вірно, тому відповідачем вірно донарахований податок з доходів фізичних осіб.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, а позов задовольнити. В касаційній скарзі в стислому вигляді повторює доводи, які були наведені в позові, а тому такі не підлягають повторному зазначенню.

У письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли ще до Вищого адміністративного суду України поставлено питання про залишення її без задоволення, а судових рішень - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ в строк з 04.05.2011 по 13.05.2011 на підставі наказів № 2261 від 04.05.2011, № 2394 від 12.05.2011 проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2008 по 31.03.2011.

За результатами перевірки складено акт № 3135/23-209/24389936 від 20.05.2011, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 (далі - Закон № 334/94-ВР) в частині заниження податку на прибуток в сумі 1655533,24 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 (далі - Закон № 168/97-ВР), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1324426,00 грн.; підпункту 169.2.3 пункту 169.2 статті 169 Податкового кодексу України щодо невірного перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб за 2011 рік в сумі 522,64 грн., абз. «е» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, абз. «а» пункту 19.2 статі 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-IV від 22.05.2003, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб з 01.01.2008 по 31.12.2010 в сумі 465,85 грн.

На підставі акту перевірки № 3135/23-209/24389936 винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0004471702/80 від 22.07.2013, яким визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 673,12 грн., в тому числі, основний платіж - 642,22 грн., штрафні санкції - 30,90 грн.;

- № 0004712301/74 від 22.07.2013, яким донараховано грошове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму - 1274518,75 грн.;

- № 0004702301/73 від 22.07.2013, яким визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 1702522,31 грн.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду повторної скарги від 12.12.2013 № 17406/6/99-99-10-01-15 податкове повідомлення - рішення № 0004471702/80 від 22.07.2013 залишено без змін, податкові повідомлення-рішення № 0004712301/74 від 22.07.2013, № 0004702301/73 від 22.07.2013 скасовані в частині донарахованого перевіркою податку на прибуток та податку на додану вартість за рахунок зменшення податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах позивача з ПП «Калісто», ПП «Стройзаказ», ПП «Градко», ТОВ «Креміньтрансбіт», ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс-10», ТОВ «ТД «Автомеханіка», ПП «Поліцентрсервіс», ПП «Октант», ТОВ «Веста Транс», ТОВ «Континенталь - Меркурій», ТОВ «Трансодеталь - 2», ПП "Авіссістемз".

За наслідками адміністративного оскарження Кременчуцькою ОДПІ винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0007822301/942 від 25.12.2013, яким визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 913360,00 грн. (за основним платежем - 730688,00 грн., за штрафними санкціями - 182672,00 грн.), в тому числі за 9 місяців 2010 року за основним платежем - 669625,00 грн., за штрафними санкціями - 167406,25 грн.; за 2010 рік за основним платежем - 61063,00 грн., за штрафними санкціями - 15265,75 грн.;

- № 0007832301/943 від 25.12.2013, яким донараховано грошове зобов`язання з податку на додану вартість за червень - жовтень 2010 року на загальну суму - 730687,50 грн., в тому числі, за основним платежем - 584550,00 грн., за штрафними санкціями - 146137,50 грн.

Таким висновкам слугували виявлені податковою факти злочинних діянь керівника (засновника) платника, - позивача у справі, які знайшли своє підтвердження під час розгляду Автозаводським районним судом міста Кременчука Полтавської області кримінальної справи по обвинуваченню керівника (засновника) за фактом вчинення ним злочину передбаченого статтями 212 та 366 Кримінального кодексу України (постанова від 28.02.2012 №1п-326/2012).

Тобто суть порушень, на думку податкового органу, полягала у відсутності доказів реального настання правових наслідків господарських угод, що були укладені між позивачем та його контрагентами у перевіряємий період, з чим погоджується Верховний Суд, виходячи із наступного.

Згідно із приписами статті 4 Закону №334/94-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валовий доход включає, серед іншого, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР передбачає, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника на формування валових витрат або доходу, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Так, вирішуючи спір по суті та посилаючись на положення податкового законодавства чинного на час виникнення спірних правовідносин, дійшли правильного висновку, що наведеними правовими нормами, в першу чергу, регламентовано пряму взаємозалежність правильності врахування платником податку у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів/робіт/послуг чи отримання відповідного доходу від підтвердження проведених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як установлено судами, і що не спростовано матеріалами справи Товариство серед інших господарських правочинів удавано здійснило ряд операцій із придбанням вантажних автомобілів у двох підприємств: ТОВ «Вел-Маркет» та ПП «Ажур-М».

Такі висновки судів попередніх інстанцій були зроблені з огляду на наявність встановлених фактів у постанові Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 28.02.2012, справа №1п-326/2012, що набрала законної сили 07.03.2012. По зазначеній справі судом звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 212, ч.2 ст. 366 КК України з нереабілітуючих підстав в зв`язку з зі сплатою податків та зборів та відшкодування шкоди, а також втратою суспільної небезпечності та зміною обстановки.

Так згідно із мотивами такого судового акту, винесеного за результатами судового розгляду кримінальної справи № 11131009007, матеріалами кримінальної справи та повним визнанням головою правління ОСОБА_1 своєї вини доведено незаконне формування головою правління Акціонерного товариства закритого типу «Спецавтоцентр» ОСОБА_1 податкового кредиту на підставі податкових накладних № 2005 від 24.06.2010, №2121 від 01.07.2010, № 2734 від 04.08.2010, № 2101 від 30.06.2010, складених від імені ПП «Ажур-М», та податкових накладних № 341 від 01.09.2010, № 336 від 16.09.2010, № 337 від 16.09.2010, № 1344 від 15.10.2010, виписаних від імені ТОВ «Вел-маркет», шляхом документального проведення по бухгалтерському та податковому обліку неіснуючих господарських операцій з цими контрагентами, за якими не здійснювалось фактичного постачання товарно-матеріальних цінностей, послуг

При цьому зміст податкових правопорушень в частині правовідносин по визначених в наведеній постанові суду від 28.02.2012 знаходить своє відображення в акті перевірки, яка в свою чергу і була проведена за ініціативою правоохоронних органів.

Отже доводи позивача в касаційній скарзі про поверхневість дослідження судами попередніх інстанцій матеріалів справи та змісту спірних правовідносин не відповідають дійсності.

Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що суди поряд із наданням правового змісту постанови Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 28.02.2012, справа №1п-326/2012, де керівник позивача, який є його засновником повністю визнав свою вину щодо вчинення злочину в частині умисних дій по заниженню податкових зобов`язань по правовідносинам із ТОВ «Вел-Маркет» та ПП «Ажур-М» встановили відсутність належних первинних документів чи документів бухгалтерського обліку, які б могли підтвердити інше.

Судами попередніх інстанцій було вірно надано оцінку наявним правовідносинам, які, на їх думку, не мали реального змісту, а сформовані документи податкового та бухгалтерського обліку лише носили номінальні відомості по фактично удаваним правочинам.

При цьому, правильно взято до уваги, що податковий орган під час судового розгляду справи в обґрунтування прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень навів обставин, які б вказували на безтоварність операцій, у сумах, які вказані в спірних податкових повідомленнях-рішеннях якими донараховані зобов`язання з ПДВ та ПП.

Доводи позивача про не взяття до уваги змісту наявної в матеріалах справи експертизи, якою виявлено лише заниження позивачем ПДВ у сумі 476083,67 є неспроможними, так як постановою Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 28.02.2012, справа №1п-326/2012 встановлено, що керівним складом позивача було злочинним шляхом зменшено об`єкт оподаткування податком на прибуток так і на податком на додану вартість по всім правовідносинам, що начебто мали місце між ТОВ «Вел-Маркет» та ПП «Ажур-М».

Наведеним висновкам експертизи надавалась оцінка судами попередніх інстанції, і такі вірно не були взяті до уваги. Позивач також зазначає, що ним повністю був сплачений податок на додану вартість, у зв`язку із чим його керівник був звільнений від відбуття кримінального покарання за нереабілітуючих обставин.

Натомість, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що таким доводам також надавалась оцінка судами попередніх інстанцій. Погоджуючись із якими, слід зауважити, що будь-яка господарська угода, як це мало місце з позивачем, виникає за умови зменшення грошових актів покупця, і відповідно отримання товару таки покупцем. Отже в нього виникають як витрати так і право на віднесення до податкового обліку суми ПДВ, сплаченої в ціні придбаного товару (тільки за умови наявності свідоцтва платника ПДВ). Отже за умови визнання такої угоди нереальною всі податкові зобов`язання мають бути відкориговані на суму таких витрат та податкового кредиту.

Факт подальшої реалізації придбаних позивачем вантажних автомобілів за значно вищими цінами від цін за якими він нібито придбав їх у ТОВ «Вел-Маркет» та ПП «Ажур-М» не свідчить про вірність віднесення платником до складу валових витрат, витрат, які були ним понесені від час придбання таких автомобілів в цих суб`єктів господарювання, з огляду на встановлені у судовому порядку обставини удаваності таких правочинів.

Натомість судами було вірно встановлено, що позивач безпідставно відніс до складу валових витрат, витрати за користування послугами телекомунікаційного зв`язку у роумінгу за наслідками яких був зменшений об`єкт оподаткування податком на прибуток, з огляду на не використання таких послуг в господарській діяльності. Вказані обставини належним чином оцінені судами, а матеріали справи не свідчать іншого не підтверджено.

Щодо податку на доходи фізичних осіб (як податковий агент).

Згідно з підпунктом 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 ПК України податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

Склад податкового правопорушення, покладеного в основу такого податкового правопорушення, доводиться податковим органом на підставі того, що позивачем протиправно застосовано податкові соціальні пільги до доходу, нарахованого на користь найманих працівників.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо правомірності визначеного податкового правопорушення внаслідок доведення податковим органом обґрунтованості своїх вимог щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, і відсутності будь-яких доказів на спростування таких висновків.

Тому, зміст виявлених податкових правопорушень щодо невірності відображень у кількісному еквіваленті в бік завищення валових витрат і в бік заниження валових доходів не може бути спростований доводами позивача, оскільки щодо їх підтвердження не має необхідних доказів. Верховний Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи документи, не свідчать про зворотне.

Отже, не можуть бути визнані обґрунтованими доводи касаційної скарги Товариства про неуважність розгляду судів попередніх інстанцій матеріалів справи.

За таких умов суди, надаючи оцінку обставинам справи та наявним у справі доказам, об`єктивно звернули увагу на недостатність наданих позивачем доказів для підтвердження фактів та результатів реального виконання здійснених ним з контрагентом господарських операцій, а також на оформлення первинних документів з порушенням вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у зв`язку з чим зробили вмотивований висновок про не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних робіт та послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку - позивача.

Підсумовуючи наведене, Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що оскаржувані позивачам податкові повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому вони не підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суд першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецавтоцентр» залишити без задоволення, а постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 17.03.2014 та Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

......................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду