Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №750/9035/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 750/9035/17

адміністративне провадження № К/9901/1834/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Желєзного І. В.,

суддів: Шарапи В. М., Чиркіна С. М.

розглянув у письмовому провадженні

касаційну скаргу Міністерства оборони України

на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова у складі судді:

Рахманкулової І. П. від 26.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Ганечко О. М., суддів: Коротких А. Ю., Федотова І. В. від 12.12.2017

у справі №750/9035/17

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України, Чернігівського обласного військового комісаріату

про визнання неправомірними рішень, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач 1), Чернігівського обласного військового комісаріату (далі також - відповідач 2), в якому просив: визнати неправомірним та скасувати рішення Міністерства оборони України від 19.05.2017 №49 та від 18.08.2017 №85 про відмову йому у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби; зобов'язати відповідача-1 призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю ІІІ групи у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день виплати допомоги, згідно з підпунктом "б" пункту 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та перерахувати на рахунок Чернігівського обласного військового комісаріату суму одноразової грошової допомоги для подальшої її виплати; зобов'язати відповідача 2 виплатити суму одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017.

2. Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 26.10.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017, позов задоволено частково: визнано неправомірними та скасовано рішення Міністерства оборони України від 19.05.2017 №49 та від 18.08.2017 №85 про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби; зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01.01.2017, відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII, та перерахувати суму грошової допомоги на рахунок Чернігівського обласного військового комісаріату з метою її подальшої виплати. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

3. У січні 2018 року відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 26.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі

4. Ухвалою Верховного Суду від 27.02.2018 відкрито касаційне провадження у справі.

5. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2019 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І. В., суддів: Шарапи В. М., Чиркіна С. М.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 15.06.1985 по
17.12.1985 позивач виконував інтернаціональний обов'язок та брав участь у бойових діях в складі Діючої армії в Демократичній республіці Афганістан. Під час проходження строкової військової служби у республіці Афганістан позивач отримав множинне вогнепальне осколкове поранення, закриту черепно-мозкову травму, контузію.

7. Відповідно до висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського бюро СМЕ від 24.12.2013 № 2354/Ж позивач має на тілі рубці, які є наслідком загоєння ран, що могли бути спричинені в 1985 році під час проходження служби в республіці Афганістан.

8. Центральною військово-лікарською комісією Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв встановлено, що поранення, ЗЧМТ - контузія головного мозку, пов'язане з виконанням позивачем обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дій (протокол від 24.12.2013 № 3283).

9.18.09.2014 позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності, пов'язану з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, безтерміново (довідка МСЕК серія АВА № 004289, а з 10.09.2015 вказана інвалідність встановлена безтерміново (довідка МСЕК серія АВА №018260).

10.25.12.2015 позивач звернувся до Чернігівського обласного військового комісаріату із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності.

11. Листом від 11.03.2016 № 5/1006с Чернігівський обласний військовий комісаріат з посиланням на лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від
29.02.2016 № 248/3/6 повідомив позивачу про відсутність законних підстав для задоволення його заяви, оскільки, на думку Міністерства оборони України, особам, які звільнялися з Прикордонних військ, виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України.

12. Позивач оскаржив бездіяльність відповідача в судовому порядку і постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.06.2016 у справі №825/948/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2016, вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність розпорядника бюджетних коштів - Міністерства оборони України щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 з доданими до неї документами про виплату йому одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності III групи, передбаченої статтею 16 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' від 20.12.1991 № 2011-XII. Зобов'язано Чернігівський обласний військовий комісаріат оформити та подати до розпорядника бюджетних коштів - Міністерства оборони України висновок з доданими до нього документами про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю внаслідок війни, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Зобов'язано розпорядника бюджетних коштів - Міністерство оборони України розглянути на засіданні постійнодіючої комісії заяву ОСОБА_1 з доданими до неї документами про виплату позивачу одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, передбаченої статтею 16 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' від
20.12.1991 № 2011-ХІІ.

13. Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04.05.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
11.07.2017, адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Чернігівського обласного військового комісаріату про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Міністерства оборони України від 29.12.2016 протокол № 118 в частині повернення на доопрацювання документів позивача щодо виплати йому одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Зобов'язано Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, та підпункту "б" пункту 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII.

14. Міністерством оборони України згідно з протоколами №49 від 19.05.2017 та №85 від 18.08.2017 в черговий раз з тих самих підстав прийняте рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

15. Не погоджуючись з такими рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом для захисту своїх прав.

ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

16. Позивач в обґрунтування своєї позиції посилався на те, що відповідачами порушено вимоги Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки прийнято рішення, якими неправомірно відмовлено йому в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності III групи.

17. Відповідач 1 заперечував щодо задоволення позову, посилаючись на те, що при прийнятті оскаржуваних рішень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

18. Відповідач 2 заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що він не має повноважень на призначення позивачу одноразової грошової допомоги, а тому є неналежним відповідачем у цій справі.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що саме Міністерство оборони України зобов'язано ухвалювати рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв'язку з встановленням інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Оскільки Чернігівським обласним військовим комісаріатом передано Міністерству оборони України усі документи, визначені пунктом 11 Порядку № 975, для прийняття ним рішення про призначення і виплату позивачу одноразової грошової допомоги, в останнього не було правових підстав для відмови в її призначенні та перерахунку грошових коштів на рахунок Чернігівського обласного військового комісаріату, з метою подальшої виплати позивачеві. Вимога позивача про зобов'язання Чернігівського обласного військового комісаріату виплатити йому одноразову грошову допомогу є передчасною і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки грошові кошти у вигляді одноразової грошової допомоги на його рахунок не надходили і Чернігівський обласний військовий комісаріат не відмовляв позивачу у їх виплаті.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

20. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що суди дійшли помилкового висновку щодо поширення на позивача положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки позивачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували, що він проходив військову службу в Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утвореного відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, або ж проходить службу в резерві. Витрати, пов'язані з виплатою позивачеві одноразової грошової допомоги, повинна нести Державна прикордонна служба України, а не Міністерство оборони України, оскільки позивач проходив строкову військову службу у прикордонних військах колишнього СРСР. Судами попередніх інстанцій не в повному обсязі з'ясовані обставини справи, а саме судами не враховано, що позивачем не надано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Також судами не враховано, що інвалідність позивачу встановлена більше ніж через три місяці після звільнення із служби, відтак він не має права на виплату одноразової допомоги. Враховуючи, що позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності 18.09.2014, то до спірних правовідносин необхідно застосовувати вимоги законодавства в редакції, чинній на момент встановлення інвалідності, якими передбачено право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

22. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Згідно з положеннями частини 2 статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

24. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

25. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі також - ~law20~, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

26. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі-Закон № 2011-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно зі статтею 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

27. ~law22~ передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених ~law23~.

28. Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" мають право на її отримання.

29. ~law26~ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

30. Згідно зі ~law27~ призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

31. ~law28~ передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

32. На виконання вимог цієї статті Закону Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" затвердив Порядок № 975 (далі також - Порядок №975, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

33. Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

34. Предметом спору у цій справі є, зокрема, вимога призначити та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби.

35. Третю групу інвалідності позивачу встановлено 18.09.2014, причина інвалідності - травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

36. На день встановлення ІІІ групи інвалідності позивачу діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

37. Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

38. Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

39. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від
12.03.2020 у справі № 554/1664/17, від 16.03.2020 у справі №560/267/19, від
30.03.2020 у справі №0640/4456/18.

40. Колегія суддів зауважує, що ІІІ група інвалідності позивачу встановлена
18.09.2014 в період, коли законодавством не передбачалось обмеження трьохмісячним строком настання інвалідності від дати звільнення зі служби для виплати одноразової грошової допомоги, відтак відхиляє відповідні доводи касаційної скарги.

41. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №760/12226/16-а.

42. Щодо посилань відповідача 1 на те, що вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги має здійснюватися Адміністрацією Державної прикордонної служби України, а не Міністерством оборони України, колегія суддів зазначає наступне.

43. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 №1431-ХІІ "Про військові формування" підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.

44. Статтею 4 Закону України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991 №1543-XII передбачено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

45. Отже, оскільки позивач проходив службу у Збройних Силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

46. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.06.2018 у справі № 591/2794/16-а, від 21.08.2018 у справі № 642/5757/17, від 31.10.2018 у справі № 760/12713/17, від 15.04.2020 у справі 205/8704/16-а (2-а/205/222/16), від 16.04.2020 у справі №520/8870/18.

47. Разом із тим, пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

48. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

49. Подання зазначених у пункті 11 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у ~law30~, за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.

50. Однак Порядок № 975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

51. Разом із тим, подання до Міноборони відповідного рішення військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку №975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

52. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від
27.06.2019 у справі №751/1670/17, від 31.07.2019 у справі №808/1995/18, від
17.10.2019 у справі №735/372/17, від 20.11.2019 у справі №806/2512/18 та №808/1226/18.

53. Колегія суддів враховує, що згідно із правовою позицією Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.04.2019 у справі №822/220/18, відсутність документів, визначених пунктом 11 Порядку № 975, зокрема, про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не встановлює обов'язку Міністерства оборони України для їх витребування та доведення (за відсутності таких документів), що позивач отримав поранення (контузію, травму, каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення, або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки відповідна комісія Міністерства оборони України приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги виключно на підставі документів, які надійшли від обласного військового комісаріату.

54. Разом із цим, відповідальними за повноту та достовірність документів, визначених пунктом 11 Порядку № 975, є заявник та обласний військовий комісаріат за його місцем проживання.

55. З урахуванням наведеного, Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у цій справі відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині визнання актів судово-медичного дослідження та витягів з протоколу військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, достатніми та належними доказами, у розумінні пункту 11 Порядку № 975, що свідчать про причини та обставини поранення (травми, контузії та захворювання) військовослужбовця, викладених у постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 729/426/17, від 21.08.2018 у справі № 295/13892/16-а, від 23.10.2018 у справі № 822/3005/17, від 11.12.2018 у справі № 740/1538/17, від 29.01.2019 у справі № 293/342/17 та у розвиток позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.10.2018 у справі № 265/7930/16-а, сформулювала наступний правовий висновок.

56. Документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.

57. Разом із тим, судами попередніх інстанцій не встановлено, чи надано позивачем такий документ відповідачу, попри те, що підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги згідно з рішенням Міністерства оборони України від 19.05.2017 №49 було те, що заявником не подано документ, що свідчить про обставини поранення, та попри наявність доводів у апеляційній скарзі про відсутність такого.

58. Водночас, відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

59. Встановлення наведеної обставини має важливе значення, оскільки дасть змогу з'ясувати, чи має позивач право на отримання одноразової грошової допомоги як особа з інвалідністю ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

60. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

61. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

62. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

63. У справі "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99; пункт 30).

64. У справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99, пункт 30).

65. У пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" ( № 15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" ( № 3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами" і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.

66. У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" ( № 63566/00), пункті 13 рішення у справі "Петриченко проти України" ( № 2586/07) та пункті 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" ( № 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

67. З огляду на наведене, враховуючи положення статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова Деснянського районного суду м.

Чернігова від 26.10.2017 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 скасуванню в частині, в якій визнано неправомірними та скасовано рішення Міністерства оборони України від 19.05.2017 №49 про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби та зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01.01.2017, відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII, та перерахувати суму грошової допомоги на рахунок Чернігівського обласного військового комісаріату з метою її подальшої виплати, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.

68. Враховуючи, що суд касаційної інстанції в частині направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині оскаржувані судові рішення залишає без змін, то в силу частини 6 статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

2. Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 26.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 в частині, в якій визнано неправомірними та скасовано рішення Міністерства оборони України від
19.05.2017 №49 про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби та зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на
01.01.2017, відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від
20.12.1991 №2011-ХІІ, та перерахувати суму грошової допомоги на рахунок Чернігівського обласного військового комісаріату з метою її подальшої виплати - скасувати, а справу №750/9035/17 в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. В іншій частині постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від
26.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від
12.12.2017 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. В. Желєзний

Судді: С. М. Чиркін

В. М. Шарапа