Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.11.2019 року у справі №810/307/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 листопада 2019 року

Київ

справа №810/307/16

адміністративне провадження №К/9901/24938/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І. А.,

суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київградосервіс"

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року (головуючий суддя - Балаклицький А. І.)

та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Горяйнов А. М., судді - Мамчур Я. С., Шостак О. О.)

у справі №810/307/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київградосервіс"

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Київградосервіс" (далі- Товариство) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - Ірпінська ОДПІ), в якому просило: скасувати податкове повідомлення - рішення Ірпінської ОДПІ від 27 жовтня 2015 року №0009501501 у сумі ~money0~, як таке, що не відповідає вимогам Податкового кодексу України та іншим актам законодавства.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що контролюючим органом правомірно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 27.10.2015 №0009501501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі ~money1~ з огляду на недекларування позивачем своїх зобов'язань у податковій звітності.

Не погодившись з зазначеними судовими рішеннями, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства зроблені контролюючим органом на підставі аналізу документів, що не є предметом камеральної перевірки. Вказує на те, що в акті перевірки зазначаються як факти заниження так і факти завищення податкових зобов'язань платника, а тому контролюючий орган мав самостійно прийняти рішення про віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту Товариства і відповідальність в даному випадку мала застосовуватись до позивача виключно за неподання (несвоєчасне) подання податкової звітності з податку на додану вартість, а не за несвоєчасну сплату Товариством податку на додану вартість, оскільки у позивача така заборгованість була відсутня, натомість було право на отримання податкового кредиту з ПДВ за серпень 2018 року у розмірі ~money2~ 10 коп.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України 29 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

Від відповідача відзиві на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

19 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київградосервіс" є юридичною особою та перебуває на податковому обліку в Ірпінській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

У вересні 2015 року позивач за допомогою засобів електронного зв'язку подав до Ірпінської ОДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2015 року, в якій визначено суму податкових зобов'язань на суму ~money3~ та податковий кредит на суму ~money4~ (а. с. 64-67).

Згідно квитанції №2 від 16.09.2015 податкова декларація з ПДВ за серпень 2015 року не прийнята контролюючим органом, оскільки документ в електронному вигляді не відповідає затвердженому формату (стандарту) через відсутність заявлених у пакеті пов'язаних документів (порушено цілісність пакету) (а. с. 63).

У жовтні 2015 року посадовими особами відповідача на підставі ст. 76 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку з податку на додану вартість ТОВ "Київградосервіс" за серпень 2015 року.

За результатами перевірки складено Акт від 02.10.2015 №1310/15-01/34357689 (далі- Акт перевірки).

Як вбачається з акту, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

- п. 201.14 ст. 201, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Київградосервіс" занижено суму податку, що підлягає сплаті до бюджету по декларації з ПДВ за серпень 2015 року в сумі ~money5~;

- п.п.49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України, що виявилось у неподанні ТОВ "Київградосервіс" податкової звітності з податку на додану вартість за серпень 2015 року.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.10.2015:

- №0009511501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі ~money6~;

- №0009501501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі ~money7~, з яких: ~money8~ - за основним платежем та ~money9~ - за штрафними (фінансовими) санкціями.

З метою встановлення розбіжностей між даними податкової звітності з ПДВ за серпень 2015 року та Єдиного реєстру податкових накладних контролюючим органом встановлено, що у серпні позивач здійснював господарську діяльність та зареєстрував податкові накладні, розрахунки коригування на суму ~money10~

За таких обставин, відповідачем зроблено висновок про заниження позивачем сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за серпень 2015 року на суму ~money11~

Позивач визнав факт порушення ним п.п.49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України, що виявився у неподанні ТОВ "Київградосервіс" податкової звітності з податку на додану вартість за серпень 2015 року, що призвело до збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі ~money12~, разом з цим проти визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі ~money13~ заперечував.

Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 ПК України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).

Тобто, об'єктом камеральної перевірки за положеннями цієї норми є серед іншого дані Єдиного реєстру податкових накладних.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли правильного висновку про правомірність проведення контролюючим органом камеральної перевірки та дослідження під час її проведення даних Єдиного реєстру податкових накладних.

Крім того, відповідно до пп. 16.1.2, 16.1.3 п. 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з п. 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених п. 54.3 статті 54 ПК України або іншим законодавством, якщо платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об'єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог п. 54.3 статті 54 ПК України та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 198.3 статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що податкові накладні є підставою для нарахування та декларування податкового кредиту, натомість не є безумовною підставою для урахування зазначеної у них суми податку на додану вартість при визначенні суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Включення у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних є правом саме платника податків, яке зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної,

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність визначення контролюючим органом Товариству сум податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до бюджету за серпень 2015 року.

Тому, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київградосервіс" залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова