ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2020 року

Київ

справа №814/1440/17

адміністративне провадження №К/9901/55075/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №814/1440/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції України у Миколаївській області, начальника Головного управління Національної поліції України у Миколаївській області Мороза Юрія Леонідовича

про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними і скасування наказів,

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції України у Миколаївській області

на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року (прийняту у складі: головуючого судді Птичкіної В.В.)

і постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року (прийняту у складі: головуючого судді Стас Л.В., суддів Турецької І.О., Косцової І.П.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у липні 2017 року звернувся до суду з позовом (адміністративна справа №814/1440/17), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність начальника Головного управління Національної поліції України у Миколаївській області Мороза Ю.Л. при виконанні постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року у справі №814/2851/16 в частині негайного поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції України у Миколаївській області з 23 грудня 2016 року;

- визнати протиправним і скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції України у Миколаївській області від 22 червня 2017 року №146 о/с в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції України у Миколаївській області без виплати грошового забезпечення з 1 до 22 червня 2017 року;

- визнати протиправним і скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції України у Миколаївській області від 22 червня 2017 року №742 «Про оголошення рішення колегії ГУНП №3кгу/1»;

- визнати протиправним і скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції України у Миколаївській області від 22 червня 2017 року №147 о/с про призначення ОСОБА_1 заступником начальника відділення поліції - начальником слідчого відділення Доманівського відділення поліції Вознесенського відділу поліції та звільнення його від посади заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції України у Миколаївській області.

Також у жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (адміністративна справа №814/2066/17), в якому просив визнати протиправним і скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції України у Миколаївській області від 8 вересня 2017 року №224 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року за клопотанням позивача об`єднано в одне провадження справи №814/1440/17 і №814/2066/17. Об`єднаним справам присвоєно номер №814/1440/17.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що відповідач не виконав постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року у справі №814/2851/16 про поновлення позивача на посаді з 23 грудня 2016 року, видав незаконні накази про його призначення на іншу посаду, а в подальшому - про його звільнення. Вказує, що реального поновлення його на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області не відбулося, подальше переміщення його на посаду нижчу ніж та, на якій він перебував, здійснене відповідачем протиправно. Зазначені акти індивідуальної дії є продовженням тривалих дій відповідача щодо порушення прав і законних інтересів позивача, пов`язаних із незаконним звільненням та бездіяльністю при виконанні рішення суду про його поновлення на службі.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2017 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління Національної поліції України у Миколаївській області (надалі також - «Управління»).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано наказ начальника Управління від 22 червня 2017 року №146 о/с в частині словосполучення «без виплати грошового забезпечення з 1 до 22 червня 2017 року».

Визнано протиправним і скасовано наказ начальника Управління від 22 червня 2017 року №742 «Про оголошення рішення колегії ГУНП №3кгу/1».

Визнано протиправним і скасовано наказ начальника Управління від 22 червня 2017 року №147 о/с.

Визнано протиправним і скасовано наказ начальника Управління від 8 вересня 2017 року №224 о/с.

У задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності начальника Управління Мороза Ю.Л. при виконанні постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року у справі №814/2851/16 в частині негайного поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого Головного управління Національної поліції в Миколаївській області з 23 грудня 2016 року відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що Управління відмовилося від виконання постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року у справі №814/2851/16 про поновлення позивача на раніше займаній посаді, оскільки виконання рішення суду не передбачає дискреційну поведінку суб`єкта владних повноважень. Крім того, Управління при призначенні ОСОБА_1 на посаду заступника начальника відділення поліції - начальника слідчого відділення Доманівського відділення поліції Вознесенського відділу поліції порушило статтю 65 Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію», пунктом 3 частини першої якої визначено вичерпний перелік підстав для переміщення на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський, і така підстава, як прийняття Управлінням колегіального рішення про недоцільність проведення кадрових змін, в цьому переліку відсутня.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі Управління просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скаржник зазначає, що суди:

- безпідставно не застосували спеціальні норми Закону України «Про Національну поліцію», зокрема, частину шосту статті 15, частину восьму статті 65 цього Закону, в яких міститься правове регулювання проходження служби поліцейськими;

- не застосували норми статті 65 Закону України «Про виконавче провадження»;

- під час розгляду справи порушили норми процесуального права, а саме статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України») щодо повноти і всебічності дослідження доказів у справі, їх достатності й допустимості.

На думку скаржника, він належним чином виконав постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року у справі №814/2851/16 про поновлення позивача на раніше займаній посаді, оскільки видав відповідний наказ від 22 червня 2017 року №146 о/с щодо поновлення позивача. Подальше переміщення позивача на іншу посаду могло бути здійснене за ініціативою його прямого керівника. Твердження судів про те, що ОСОБА_1 не був запрошений на засідання колегії 22 червня 2017 року, є необґрунтованим, так як позивач не є членом цієї колегії. Також про прийняте колегією рішення позивач був повідомлений належним чином, докази направлення цих повідомлень надавалися суду.

Також, на думку скаржника, рішення про призначення на посади і перебування на посадах поліцейських, їх переміщення віднесено до повноважень керівника територіального органу поліції, тому вирішення питання щодо подальшого проходження служби позивачем на раніше займаній посаді, на якій його було поновлено судом, можливе тільки за відповідним рішенням керівництва Управління. У теперішній час у чинному законодавстві існує пряма норма, яка дає право начальнику Управління призначати на посади і звільняти своїх заступників.

Скаржник наголошує на тому, що проходження позивачем служби на раніше займаній посаді не є можливим, оскільки цю посаду вже займає інша особа - підполковник поліції ОСОБА_2 , який категорично відмовився від надання рапорту про звільнення зі служби в поліції або переміщення на будь-яку іншу (вищу, рівнозначну або нижчу) посаду. Виключні підстави звільнення працівника поліції зазначені у статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», в якій не передбачено звільнення поліцейського зі служби в поліції й припинення служби в поліції з підстав поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, як це передбачено пунктом 6 статті 40 Кодексу законів про працю України.

До того ж, відповідно до статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника вважається виконаним боржником з дня видання відповідного наказу, що й було зроблено відповідачем. Також, факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку (нез`явлення на службі за новою посадою, на яку він був переміщений) доведений матеріалами службового розслідування.

Позивач надав суду свій відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зокрема зазначає, що відповідач насправді визнав свою протиправну бездіяльність щодо невиконання судового рішення про поновлення позивача на посаді. Відповідач безпідставно мотивує свої дії щодо прийняття незаконних наказів, які скасовані судовими рішеннями у цій справі, тим, що посаду, на яку поновлено позивача, займає інша особа. Відповідач помилково вважає, що відмова цієї особи ( ОСОБА_2 ) від переведення на іншу посаду є достатньою підставою для невиконання рішення суду про поновлення позивача на посаді та переведення його на іншу нижчу посаду (начальника СВ Доманівського відділу НП).

Позивач звертає увагу на те, що його до теперішнього часу не поновлено на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області та не поновлено на службі в поліції. Відповідач обмежився видачою спеціального жетону лише після набрання законної сили судовими рішеннями у справі №814/2851/16, а службове посвідчення не видав до цього часу. В результаті цього позивач позбавлений можливості прибувати до робочого місця в адміністративній будівлі ГУНП в Миколаївській області.

Отже, відновлення порушених трудових прав позивача не відбулося. За відсутності такого поновлення відповідач не має правових підстав для застосування до позивача будь-якого заходу впливу, в тому числі накладення дисциплінарних стягнень і повторного звільнення.

Інші учасники справи не надали суду своїх відзивів на касаційну скаргу.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року у справі №814/2851/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 (т. 3, а.с. 33-35) позов задоволено, визнано протиправним і скасовано наказ Управління від 22 грудня 2016 року №356 о/с в частині звільнення зі служби в поліції полковника поліції ОСОБА_1 за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби); поновлено полковника поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області з 23 грудня 2016 року; стягнуто з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 23 грудня 2016 року до 31 травня 2017 року в сумі: 52542,13 грн, без врахування середньої заробітної плати за один місяць, що підлягає негайному виконанню; стягнуто з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за один місяць в розмірі: 12246,67 грн.

Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі: 12246,56 грн допущено до негайного виконання.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року скасовано і ухвалено нову постанову про часткове задоволення позовних вимог в частині суми стягнутого заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції дублює постанову суду першої інстанції.

Судами також встановлено, що 22 червня 2017 року начальником Управління видано наказ №146 о/с (т. 1, а.с. 10), яким скасовано пункт наказу ГУНП в Миколаївській області №356 о/с від 22 грудня 2016 року в частині звільнення відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» за статтею 77 частиною першою пункту 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) полковника поліції ОСОБА_1 та поновлено його на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління, без виплати грошового забезпечення з 1 до 22 червня 2017 року. Підстава: постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року (справа №814/2851/16).

Таке рішення обумовлено тією обставиною, що внаслідок поновлення позивача на службі, на цій посаді одночасно буде перебувати два працівники поліції - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , жоден з яких за особистим проханням не бажає з неї звільнятись.

22 червня 2017 року відбулося засідання колегії Управління ГУНП в Миколаївській області, з одним питанням порядку денного - «Про подальше проходження служби за посадою заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління ГУНП в Миколаївській області» (протокол №3, т. 2, а.с. 98).

Відповідно до затвердженого наказом Управління від 30 березня 2016 року №223 Положення про колегію Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (т. 2, а.с. 112-119) колегія є дорадчим органом і утворюється за рішенням начальника Управління для погодженого вирішення витань, що належать до його компетенції, та обговорення найважливіших напрямків діяльності.

У рішенні засідання колегії від 22 червня 2017 року №3кгу/1 «Про подальше проходження служби за посадою заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління ГУНП в Миколаївській області» (т. 3, а.с. 5-7) визнано недоцільним проведення кадрових змін у керівництві ГУНП у Миколаївській області та вирішено подати до зацікавлених відомств, установ, організацій та окремих осіб прийняте колегіальне рішення щодо необхідності залишення на займаній посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління ГУНП в Миколаївській області підполковника поліції ОСОБА_2 , надати начальнику ГУНП пропозиції щодо подальшого проходження служби в підрозділах ГУНП у Миколаївській області полковника поліції ОСОБА_1

22 червня 2017 року начальником Управління видано наказ №742 «Про оголошення рішення засідання колегії ГУНП в Миколаївській області від 22 червня 2017 року №3кгу/1» (т. 2, а.с. 96).

Також, 22 червня 2017 року начальником Управління видано наказ №147 о/с, яким призначено полковника поліції ОСОБА_1 , заступником начальника відділення поліції - начальником слідчого відділення Доманівського відділення поліції Вознесенського відділу поліції, з посадовим окладом 3000 гривень, увільнивши його з посади заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління з 22 червня 2017 року. Підстава: наказ ГУНП №742 від 22 червня 2017 року «Про оголошення рішення колегії ГУНП №3кгу/1» (т. 1, а.с. 97).

Як встановлено судами, ОСОБА_1 до виконання обов`язків заступника начальника відділення поліції - начальника слідчого відділення Доманівського відділення поліції Вознесенського відділу поліції не приступив, оскільки не давав згоди на таке переведення.

8 вересня 2017 року начальником Управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області видано наказ №224 о/с такого змісту: «Відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнити зі служби в поліції за статтею 77 частиною першою пунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби) полковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділення поліції - начальника слідчого відділення Доманівського відділення поліції Вознесенського відділу поліції. Підстава: наказ ГУНП в Миколаївській області від 7 вересня 2017 року №798» (т. 2, а.с. 122).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (на час виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Спеціальним законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України є Закон України «Про Національну поліцію».

Згідно з частиною першою статті 1 вказаного Закону Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Стаття 3 цього Закону визначає, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Зі змісту статті 17 Закону випливає, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» переміщення поліцейських здійснюється на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга Головного управління Національної поліції України у Миколаївській області у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Стосовно аргументів касаційної скарги про незастосування судами спеціальних норм Закону України «Про Національну поліцію» колегія суддів зазначає наступне.

У своїй касаційній скарзі Управління посилається на те, що відповідно до частини восьмої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів поліції, які порушили питання про переміщення, а також на частину шосту статті 15 цього Закону, яка визначає повноваження керівників територіальних органів поліції щодо призначення та звільнення з посад своїх заступників.

Однак вичерпний перелік підстав для переміщення поліцейських на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський, визначений у пункті 3 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» і така підстава, як прийняття Управлінням колегіального рішення про недоцільність проведення кадрових змін, у цьому переліку відсутня.

Натомість частина шоста статті 15 цього Закону визначає особу, яка уповноважена видати розпорядчий документ про переміщення поліцейського на нижчу посаду за наявності для того відповідних підстав.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що твердження скаржника, за яким рішення керівника поліції є самостійною підставою для переміщення поліцейських на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський, ґрунтується на невірному розумінні скаржником положень статті 65 Закону України «Про Національну поліцію». Тому колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги щодо невірного застосування судами цього Закону.

З приводу аргументів касаційної скарги про те, що відповідач виконав рішення Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року про поновлення позивача на раніше займаній посаді у розумінні статті 65 Закону України «Про виконавче провадження», Верховний Суд зазначає таке.

Сам факт прийняття роботодавцем рішення щодо поновлення незаконно звільненого працівника на роботі є недостатньою умовою виконання рішення суду про поновлення такого працівника. Потрібно ще, щоб поновлена особа фактично приступила до виконання попередніх обов`язків.

Аналогічну правову позицію вже неодноразово висловлював Верховний Суд у своїх постановах (від 13 грудня 2019 року у справі №817/1308/16, від 29 квітня 2020 року у справі №817/253/17).

Тому суди правильно виходили з того, що в дійсності поновлення позивача на раніше займаній посаді не відбулося, а відтак і подальше його переміщення на іншу посаду, і подальше повторне звільнення позивача є протиправними.

У своїй касаційній скарзі відповідач також зазначає, що суди під час розгляду справи порушили норми процесуального права щодо повноти і всебічності дослідження доказів у справі, їх достатності й допустимості.

Однак відповідач не вказує, які саме зібрані у справі докази суди не дослідили, або які саме клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів суди необґрунтовано відхилили, або на підставі яких саме недопустимих доказів суди встановили обставини, що мають істотне значення для справи.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Враховуючи зазначене й обмеження повноважень суду касаційної інстанції лише перевіркою правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги щодо неправильної оцінки доказів і неправильного встановлення обставин справи судами попередніх інстанцій.

Підсумовуючи зазначене, Верховний Суд констатує, що суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що доводи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції України у Миколаївській області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року і постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду