Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.06.2018 року у справі №826/13291/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2018 року

Київ

справа №826/13291/16

адміністративне провадження №К/9901/3401/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2017 (суддя - Келеберда В.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 (головуючий суддя - Губська О.А., судді - Парінов А.Б., Беспалов О.О.) у справі № 826/13291/16 за позовом ОСОБА_2 до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ в Оболонському районі у м. Києві) від 08.04.2016 № 399-1305.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він не є власником земельної ділянки чи землекористувачем, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі у м. Києві є безпідставним та протиправним.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017, позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, в задоволенні позову відмовити повністю.

В доводах касаційної скарги ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві посилаючись на положення пункту 287.6 Податкового кодексу України (далі - ПК України) зазначає, що власник будівлі (споруди) сплачує земельний податок незалежно від оформлення (реєстрації) прав на землю.

Також відповідач зазначає, що для розрахунку земельного податку по фізичній особі ОСОБА_2 на 2016 рік були взяті наступні розрахункові дані: 33,61 кв.м. - площа спірної нежилої будівлі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить позивачу; 1118,93 грн/кв.м. - базова вартість 1 кв.м. землі по АДРЕСА_1 у м. Києві; 2,5 - коефіцієнт на функціональне використання землі; 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт; 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки на 2014 рік; 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки на 2015 рік.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить нежиле приміщення, яке розташоване у м. Києві за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується наявними в матеріалах справи договором купівлі-продажу, нежилого приміщення від 03.09.2003.

08.04.2016 контролюючим органом, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пунктом 286.5 статті 286 ПК України винесено податкове повідомлення - рішення № 399-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 7 572, 38 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення незаконним, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивач не є власником/користувачем земельної ділянки, а тому нарахування йому податкового зобов'язання зі сплати податку за землю є протиправним та суперечить вимогам пункту 297.1 статті 297 ПК України.

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цей суд в цілому правильно вирішив справу. Підставою для прийняття такого рішення стали висновки суду апеляційної інстанції про помилковість здійснення контролюючим органом розрахунків грошового зобов'язання щодо сплати земельного податку, а саме: судом були виявлені розбіжності між даними узагальнюючого локального коефіцієнту, які використані податковим органом у розрахунку грошового зобов'язання з земельного податку у розмірі 1,5, та фактичними даними цього коефіцієнту, наданими Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві, що становить 1,36. Помилка у розрахунках була підтверджена представником відповідача у судовому засіданні 05.10.2017.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 07.07.2015, обов'язок зі сплати земельного податку виникає у особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Крім того, положення пункту 297.1 статті 297 ПК України не розповсюджуються на позивача, оскільки він не отримує дохід від використання земельної ділянки.

Підставою для нарахування земельного податку, відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України, є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 271.1 статті ПК України встановлено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Норми пункту 286.6 статті 286 ПК України визначають механізм нарахування податку на землю за земельну ділянку, в тому разі, якщо на ній розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб. У такому разі податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Питання щодо нарахування плати за землю фізичними особами було предметом розгляду Верховним Судом України, який у постанові від 07.07.2015 у справі № 826/12388/13-а висловив правову позицію, відповідно до якої власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, законодавством передбачено диференційований підхід при визначенні розміру податкового зобов'язання з податку на землю. З метою нарахування податку на землю податковому органу під час винесення податкового повідомлення-рішення необхідно оцінювати комплекс обставин, передбачених статтею 271 ПК України, а також, серед іншого, з'ясовувати чи зареєстровано право власності на приміщення, що знаходяться на цій земельний ділянці, яка їх площа та цільове призначення, чи є підстави для врахування пропорційної частки прибудинкової території тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 03.09.2003, зареєстрованого в реєстрі №3847, та договору купівлі-продажу від 30.08.2013, зареєстрованого в реєстрі №847, ОСОБА_2 на праві власності належить 1/8 частина нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1

Право власності/користування на земельну ділянку, що знаходиться під належним йому майном, позивач не оформив.

Як убачається з листа ДПІ в Оболонському районі у м. Києві від 15.07.2016 №6300/5/26-54-13-05-20 (а.с. 32-34) при розрахунку грошового зобов'язання з земельного податку ОСОБА_2 податковим органом використано узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки у межах економіко-планувальної зони - 1,5.

Разом з тим, згідно даних, вказаних в листі Головного управління Держгеокадастру у м.Києві від 19.08.2016 №29-26-0.5-10493/2-16 (а.с. 53-54) узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки під належним позивачеві приміщенням становить 1,36.

Таким чином, має місце невідповідність розрахунку грошового зобов'язання з земельного податку, зробленого податковим органом, фактичним даним Головного управління Держгеокадастру у м.Києві.

Підставою для нарахування земельного податку є виключно дані державного земельного кадастру. Натомість відповідачем здійснено таке нарахування виходячи з даних, отриманих з неналежних джерел, що мало наслідком неправильне визначення податкового зобов'язання з земельного податку. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 08.04.2016 № 399-1305 та його скасування.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки апеляційного суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для його перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду