Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.02.2018 року у справі №817/480/17
Ухвала КАС ВП від 23.01.2018 року у справі №817/480/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2018 року

Київ

справа №817/480/17

адміністративне провадження №К/9901/6277/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області

на постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 17.08.2017 (суддя Жуковська Л.А.)

та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 (судді Кузьменко Л.В., Іваненко Т.В., Франовська К.С.)

у справі №817/480/17

за позовом Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

до Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року Дочірне підприємство «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - Підприємство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області (далі ДФС) від 24.10.2016.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що ДФС безпідставно визначило Підприємству грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та застосувало до позивача штрафні санкції за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17.08.2017, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017, позов задоволено:

визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДФС від 24.10.2016 №0001251302;

присуджено на користь позивача судовий збір у розмірі 15 580, 98 грн.

Не погодившись з судовими рішеннями ДФС звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права.

Підприємство відзиву на касаційну скаргу не надало, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної ДФС планової виїзної документальної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.06.2016 складено акт від 05.10.2016, в якому, крім іншого, зазначено, про порушення позивачем вимог пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14, пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16, пп. 168.1.1, пп. 168.1.2, пп. 168.1.5, пп. 168.1.6 п. 168.1 ст. 168, п. 171.2 ст. 171, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, яке полягало у тому, що позивачем утримано з виплачених доходів на користь платників податків, але не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 79 925, 07 грн., а також не подано (не перераховано до бюджету) податковим агентом платіжних доручень належного до сплати податку на доходи фізичних осіб під час виплати доходу на користь платників податків за граничними термінами сплати у сумі 1 908 516, 60 грн.

На підставі акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.10.2016 №0001251302, яким Підприємству визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у сумі 79 925, 07 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 906 510, 86 грн., нарахування пені в сумі 52 295, 24 грн.

Свої дії щодо цього відповідач мотивує тим, що станом на час проведення перевірки позивач не надав доказів сплати Підприємством заборгованості з податку на доходи фізичних осіб. Позивач, як особа, що є податковими агентами, несе відповідальність у випадках, визначених Податковим кодексом України. Положеннями статті 127 Податкового кодексу України встановлюється санкція як міра відповідальності, яка покладається на податкового агента, за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу громадянам, розмір штрафних санкцій при цьому визначається залежно від кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу.

Спірні правовідносини внормовано положеннями Податкового Кодексу України, в редакції що була чинною на момент їх виникнення.

Здійснивши системний аналіз залучених до справи доказів, давши належну оцінку доводам сторін та правильно застосувавши норми матеріального права, що регламентують спірні правовідносини, а саме, положення статі 54 Податкового Кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про обґрунтованість заявленого позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у сумі 79 925, 07 грн.

Судами враховано, що з наданих позивачем доказів вбачається, що на час проведення перевірки Підприємством було перераховано у повному обсязі самостійно нарахований позивачем, але своєчасно не сплачений, податок на доходи фізичних осіб.

За таких обставин, з огляду на приписи підпункту 54.3.5 статті 54 Податкового Кодексу України, у ДФС не було підстав самостійно визначати Підприємству у своєму повідомленні-рішенні суму грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, що є підставою для задоволення позову в цій частині.

Разом с тим, скасувавши податкове повідомлення-рішення від 24.10.2016 в частині застосування штрафних санкцій та пені суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що розмір штрафу та пені було визначено з порушенням вимог статей 126,127,129 Податкового Кодексу України.

До матеріалів справи залучено розрахунок застосованих до Підприємства на підставі приписів статті 127 Податкового Кодексу України штрафних санкцій та нарахованої у відповідності до статті 129 Податкового Кодексу України пені (том 2 а.с. 26-30).

Відповідно до підпункту 127.1 статті 127 Податкового Кодексу України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1 095 днів, -

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1 095 днів втретє та більше, -

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

З наданого відповідачем розрахунку штрафних санкцій вбачається, що ДФС застосовувало при накладенні штрафу відсотки у розмірі 25, 50 та 75 відсотків від суми податку в залежності від кількості допущених Підприємством порушень.

Правову позицію щодо відповідності таких дій контролюючого органу приписами статті 127 Податкового Кодексу України сформовано у постанові Верховного Суду від 02 березня 2018 року у справі справа №820/6196/16 (К/9901/2250/17).

Щодо обґрунтованості нарахування пені, то відповідно до пункту 129.4. статті 129 Податкового Кодексу України пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

З розрахунку пені, нарахованої ДФС на підставі положень статті 129 Податкового Кодексу України вбачається, що відповідачем було враховано як строк сплати податку на доходи фізичних осіб, встановлений статтею 168 Податкового Кодексу, так і строк затримки цього платежу із зазначенням суми несвоєчасно сплаченої Підприємством, кількості днів прострочення та розміру облікової ставки, встановленої Національним Банком України.

В той же час, суди попередніх інстанцій обмежившись посиланням на те, що відповідачем було невірно вказано суми нарахованого позивачем податку на доходи фізичних осіб, не взято до уваги дати його фактичної сплати та не встановлено розмір облікової ставки Національного банку України, суди визнали протиправними дії ДФС з приводу нарахування штрафу та пені, не вказавши при цьому які саме розрахунки відповідача не відповідають приписам закону.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач не заперечує проти наявності у його діях порушень Податкового Кодексу України, які дають контролюючому органу у відповідності до статей 127, 129 цього Кодексу підстави для застосування штрафних санкцій.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ці вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).

Судові рішення попередніх інстанцій відповідають вказаним вимогам не в повній мірі в зв'язку з вищенаведеним.

Пунктом 2, частини 1 статті 345 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Згідно з пунктом 2 частин 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 344, 345, 349, 353, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області задовольнити частково.

Постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 17.08.2017 та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДФС від 24.10.2016 №0001251302 щодо нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у сумі 906 510, 86 грн. та нарахування пені в сумі 52 295, 24 грн.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 17.08.2017 та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер