Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.06.2018 року у справі №804/1200/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2018 року

Київ

справа №804/1200/16

адміністративне провадження №К/9901/8511/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Хохуляка В.В. (суддя-доповідач), Бившевої І.Л., Шипуліної Т.М. розглянув у порядку письмового провадження заяву державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська) про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.05.2017 у справі № 804/1200/16 за позовом ОСОБА_3 до ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

29.02.2016 ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 12.06.2015 форми «Ф» №621-17.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у 2015 році автомобілі позивача не були об'єктами оподаткування відповідно до статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України), так як норму, якою було закріплено порядок нарахування та сплати транспортного податку введено в дію Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII), згідно Прикінцевих положень якого, даний закон набрав чинності з 01.01.2015, що унеможливлює застосування податку у 2015 році. Оскільки новий закон застосовується до правовідносин, які виникли до набрання чинності вказаним законом, необхідна наявність в такому нормативно-правовому акті ретроактивних положень, проте за їх відсутністю, введений податок не може застосуватись.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2016 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.05.2017 рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду касаційної інстанції ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська звернулася до Верховного Суду України із заявою про його перегляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд України ухвалою від 18.09.2017 відкрив провадження за заявою ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.05.2017 у справі № 804/1200/16.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У зв'язку з початком роботи Верховного Суду матеріали справи № 804/1200/16 передано до Верховного Суду та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2018 для розгляду даної справи визначено колегію суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді у складі: Хохуляка В.В. (суддя-доповідач), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.

Ухвалою Верховного Суду від 07.06.2018 заяву ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.05.2017 у справі № 804/1200/16 прийнято до провадження, справу призначено до розгляду без повідомлення та виклику учасників справи.

Суд перевірив матеріали справи, наведені у заяві доводи та дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що за ОСОБА_3, як фізичною особою, зареєстровано легкові транспортні засоби:

- з 14.02.2012 автомобіль марки Lexus RX350, 2011 року випуску, об'єм двигуна 3456 куб.см. типу легковий універсал-В, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3;

- з 19.04.2013 року автомобіль марки Lexus GS350, 2012 року випуску, об'єм двигуна 3456 куб.см. типу легковий седан-В, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи". Згідно вказаного нормативно-правового акта статтею 267 ПК України запроваджено транспортний податок.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 28.01.2015 №7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 №5/6 «Про місцеві податки і збори на території міста» вирішено викласти певні пункти рішення у новій редакції, а саме установити на території міста, зокрема, транспортній податок, визначивши об'єкт оподаткування, платників податку, податковий період та інші обов'язкові елементи транспортного податку згідно із статтями 46-49, 267 ПК України.

12.06.2015 ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська винесене податкове повідомлення-рішення №621-17, яким ОСОБА_3 визначено до сплати суму транспортного податку з фізичних осіб в сумі 50000 грн за 2015 рік.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням від 12.06.2015 форми «Ф» №621-17 ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом.

У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.05.2017 податковий орган посилається на неоднакове застосування у подібних правовідносинах підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України. Просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

На підтвердження своїх доводів надав копію постанови Вищого адміністративного суду України від 28.09.2016 (справа № К/800/10935/16), в якій, на думку заявника, суд правильно застосував зазначені норми права.

У наданій на порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.09.2016 (К/800/10935/16) зазначено, що транспортний податок як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм статті 267 ПК України, починаючи з 01.01.2015, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому пунктом 12.3.4 статті 12 ПК України.

Натомість, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення до початку наступного бюджетного періоду.

Якщо рішення про встановлення місцевого податку не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду (плановому періоду), в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, в якому планувалося запровадити відповідний податок (наступний період за плановим).

Оскільки Закон №71-VIII набрав чинності з 01.01.2015, то лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку.

Таким чином, рішення міської ради про встановлення транспортного податку на 2015 рік не могло бути опублікованим і не було опубліковано до 15.07.2014. Плановим періодом (в якому планується встановити місцевий податок) може бути лише 2016 рік, тому в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок виключно на 2016 рік.

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування касаційним судом норм права, на які посилається відповідач, Верховний Суд виходить з наступного.

Законом №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з транспортного податку, податку на майно, відмінного від земельної ділянки та плати за землю.

Так, згідно з підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Базою оподаткування відповідно до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пунктом 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 ПК України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

При цьому пунктом 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

З аналізу зазначеного пункту вбачається, що абзацом першим урегульовано питання щодо прийняття та оприлюднення рішення щодо встановлення у 2015 році транспортного податку, проте про застосування цього податку вже у 2015 році не йдеться.

Положення абзацу другого 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII стосуються порядку прийняття регуляторних актів та не звільняють місцеві ради від обов'язку оприлюднювати акт, що встановлює місцевий податок, у встановленому законодавством порядку.

Наведене відповідає вимогам пункту 10.2 статті 10 ПК України, згідно з яким саме місцеві ради обов'язково установлюють податок на майно в частині транспортного податку, а також кореспондує положенням пункту 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.

Разом з тим, відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Транспортний податок був встановлений Законом №71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення транспортного податку.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, прийняте Дніпропетровською міською радою рішення від 28.01.2015 №7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 №5/6 «Про місцеві податки і збори на території міста» не могло бути застосоване в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цих рішень є 2016 рік.

Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Для застосування наслідків, передбачених підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України, повинна мати місце бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку у строки, визначені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.

У випадку прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку, зокрема транспортного, оприлюднення такого рішення є передумовою застосування відповідного податку до громадян, оскільки наведені вище положення ПК України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Така позиція узгоджується з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, за змістом якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

За змістом статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом" та держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію "законів". При цьому, така концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи втручання мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення "Щокін проти України" пункти 50, 51; "Сєрков проти України" пункти 33, 34).

Отже, законодавство, на підставі якого відбувається втручання у мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян, що також підтверджує обґрунтованість висновку щодо неможливості збігу у часі періоду опублікування рішення про встановлення податку та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок).

За таких обставин, висновок судів про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі, що розглядається, правильно застосували норми матеріального права, у задоволенні заяви ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська області слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) та статтями 235-242, 244 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII), суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.05.2017 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

В.В.Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.І. Шипуліна

Судді Верховного Суду