Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2022 року

м. Київ

справа № 826/8617/17

адміністративне провадження № К/9901/9517/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2018 (суддя Качур І.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2019 (колегія суддів: Мельничук В.П., Земляна Г.В., Лічевецький І.О.) у справі № 826/8617/17 за позовом Фермерського господарства "Форт" до Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

Фермерське господарство "Форт" звернулось до суду з позовом до Міністерства юстиції України, третя особа: ОСОБА_1 , та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просило скасувати наказ № 1820/5 від 07.06.2017 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2019, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, відповідачем подано касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

У касаційній скарзі скаржник вказує, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем у межах повноважень та у порядку, встановленому законом, процедура при розгляді скарги на рішення про державну реєстрацію дотримана.

Ухвалою Верховного Суду від 15.04.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 01.01.2007 між громадянкою ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Форт» укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий 2321585000:03:005:00525 площею 7,3000 гектарів розташованої на території Московської сільської ради, Вільнянського р-н., Запорізької області.

Так, з наявної в матеріалах справи копії договору, вбачається, що договір укладався терміном на 10 років.

Договір зареєстровано у ЗРФ Центр ДЗК 09.01.2007 за № 040726000055.

01.07.2015 за взаємною згодою сторін було укладено додаткову угоду про зміну умов договору оренди землі від 01.01.2007, зареєстровану у ЗРФ Центр ДЗК запис в Держреєстрі земель № 040726000055 від 09.01.2007.

Фермерське господарство «Форт» звернулось з заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області Щура І.В. про реєстрацію додаткової угоди.

17.12.2015 реєстратором було здійснено реєстрацію за № 27180311.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 23.12.2016, Міністерством юстиції України прийнято рішення у формі Наказу про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.12.2015 № 27180311, прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області Щуром І.В.

Позивач вважає, що вищезазначений наказ є незаконним, таким що порушує його права та законні інтереси, а тому звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу порушено норми Порядку № 1128, зокрема, в частині обов`язкового надання зацікавленим особам копій скарг з додатками, що призвело до порушення законодавчо визначених прав заінтересованої особи подати письмові пояснення по суті скарги та незабезпечення об`єктивного розгляду скарги у сфері державної реєстрації.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

При вирішенні справи суди насамперед виходили з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі Сокуренко і Стригун проти України вказав, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів … . Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, встановленим законом .

Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою ФГ «Форт» з наказом Мін`юсту України в частині скасування рішень про державну реєстрацію за ним права оренди земельних ділянок, що належать на праві приватної власності третій особі.

Тобто, позов зумовлений на захист права цивільного (майнового) на земельну ділянку, реєстрація права оренди на яку скасована у процедурі розгляді скарги у сфері державної реєстрації за скаргою третьої особи (власника земельних ділянок). При цьому підстави та мотиви позову (недодержання, на думку позивача, суб`єктом владних повноважень процедури розгляду скарги у сфері державної реєстрації) не спростовують того факту, що цей спір виник про право цивільне, а вимога про скасування наказу Мін`юсту України є похідною при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття речових прав на нерухоме майно і має вплив на майнові права та інтереси цих осіб.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження наказу Мін`юсту безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельних ділянок з третьою особою, які заперечують законність дій державного реєстратора з реєстрації за ФГ «Форт» права оренди земельної ділянки, яка належать на праві приватної власності. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.

Позивач погоджується із таким висновком суду касаційної інстанції, про що свідчать подані ним клопотання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та закриття провадження у справі, з підстав, що даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі частини першої статті 15 цього Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 29.05.2019 у справі 826/9341/17 та від 18.09.2019 у справі № 810/3711/18, під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і закрити провадження у справі.

Частиною першою статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю (.....) і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених ст. 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постановлених у справі судових рішень із закриттям провадження в адміністративній справі.

Одночасно Верховний Суд звертає увагу позивача на положення частини третьої статті 354 КАС України, згідно з якими, у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Керуючись статтями 238 345 349 354 355 356 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2019 скасувати.

Провадження у справі № 826/8617/17 закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до цивільної юрисдикції та що він вправі протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук