Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2018 року

Київ

справа №826/1499/17

адміністративне провадження №К/9901/63274/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/1499/17

за позовом ОСОБА_2

до Київської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_2

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2017 року (у складі судді Качур І.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року (у складі колегії суддів Белової Л.В., Аліменка В.О., Кучми А.Ю.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач або ОСОБА_2) звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Київської міської ради, у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 12 липня 2016 року №673/673 «Про відхилення проекту рішення «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» (справа-клопотання №К-24783);

зобов'язати Київську міську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, згідно з проектом рішення №ПР-8962 від 17 лютого 2016 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року, позовну заяву повернено особі, яка її подала.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вимоги ухвали про залишення без руху позивачем у повному обсязі не виконано, тому судом постановлено ухвалу про повернення позовної заяви.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити адміністративну справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана до суду 05 жовтня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/1499/17 та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 жовтня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Бучик А.Ю. та Коваленко Н.В.

Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 10 грудня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 11 грудня 2018 року.

Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, є незаконними та необґрунтованими. Посилається на те, що судами при вирішенні питання про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви (щодо сплати судового збору) не дано належної оцінки його майновому стану та соціально-побутовому становищу його сім'ї. Крім того, позивач посилається на позицію Верховного Суду, висловлену у справах № 804/243/16, № 686/114/16, № 804/425/18 та № 653/2075/15-а, в яких Верховний Суду вирішив аналогічні питання щодо сплати судового збору, і на думку позивача правильно.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статі 49 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною третьою статті 106 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) до позовної заяви додається, зокрема, документ про сплату судового збору.

Відповідно до частини першої статті 108 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.

Згідно з пунктом першим частини третьої статті 108 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху внаслідок відсутності документу про сплату судового збору у розмірі 640 грн. Позивачу надано 5 днів з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

14 березня 2017 року позивач отримав копії ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

21 березня 2017 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшла заява про часткове виконання вимог ухвали від 02 лютого 2017 року про залишення позовної заяви без руху. До заяви було додано квитанцію від 20 березня 2017 року № 184 на суму 200 грн. У заяві про часткове усунення недоліків позовної заяви позивач просив продовжити строк виконання вимог ухвали. Також, позивач посилався на неможливість сплати судовий збір протягом 5-ти днів, внаслідок відсутності коштів.

Суд зазначає, що правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовані Законом України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VI (в редакції, чинній на час звернення із позовною заявою; далі - Закон № 3674-VI).

Частиною першою статті 8 Закону № 3674-VI закріплено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

За змістом частини другої цієї ж статті суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Комплексний аналіз указаних законодавчих положень дає підстави для таких висновків.

Розстрочення сплати судового збору з підстав, передбачених статтею 88 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), та статтею 8 Закону № 3674-VI, є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).

Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а право суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).

При цьому, поважними причинами можуть визнаватись обставини, які не залежать від волі особи і позбавляють особу можливості реалізовувати процесуальний обов'язок, який покладений судом.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження існування перешкод для сплати судового збору у строк, встановлений судом. Таким чином, позивачем не доведено недостатність 5-денного строку для вчинення дій щодо сплати судового збору за подання адміністративного позову.

У зв'язку із цим, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшли висновку, що позивачем у встановлений судом строк не виконано у повному обсязі вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Крім того, суд апеляційної інстанції в своєму рішенні наголосив на тому, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження обставин, на які він посилається у заяві про часткове усунення недоліків позовної заяви (зокрема, щодо майнового стану).

При цьому, судом апеляційної інстанції у судовому засіданні 29 серпня 2018 року було встановлено, що ОСОБА_2 працює помічником депутата Київської міської ради.

Тому, суд вважає безпідставними твердження позивача в касаційні скарзі про те, що судами не взято до уваги майновий стан позивача.

Крім того, як вбачається із рішення суду апеляційної інстанції, позивач наполягав, що у повному обсязі сплатив судовий збір за подання даного позову. На підтвердження зазначеної обставини у судовому засіданні Київського апеляційного адміністративного суду позивач надав, крім іншого, копію квитанції від 23 липня 2018 року № 0.0.1092235704.1 на суму 440 грн.

З приводу такого твердження позивача, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви постановлена судом першої інстанції 24 березня 2017 року, а квитанція №0.0.1092235704.1 датована 23 липня 2018 року. Тобто, позивач оплатив решту судового збору (у розмірі 440 грн.) зі спливом 16 місяців після повернення позовної заяви судом першої інстанції.

Зазначений висновок суду апеляційної інстанції доводами касаційної скарги не спростовується.

Щодо посилань позивача в касаційній скарзі на правову позицію Верховного Суду у справах № 804/243/16, № 686/114/16, № 804/425/18 та № 653/2075/15-а колегія суддів зазначає, що судові рішення у цих справах, ухвалені за інших обставин, ніж ті, що встановлені у справі, яка розглядається, а тому не беруться до уваги судом касаційної інстанції. Наприклад, у справі № 804/425/18 Верховний Суд ухвалив постанову у якій надав правову оцінку обставинам щодо звільнення від сплати судового збору, з огляду на матеріальне становище позивача та відповідно до поданих доказів (довідки пенсійного органу). Так, суд оцінив розмір доходу позивача відносно розміру судового збору. Тобто, у справі № 804/425/18 позивач є пенсіонером, який надав відповідні докази, які були оцінені судом. Тоді, як у цій справі, судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач працює помічником депутата Київської міської ради.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Згідно з частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно з пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими («KREUZ v. POLAND» № 28249/95).

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» № 11681/85).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій прийняли рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цього не спростовують, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко