Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 вересня 2018 року

м. Київ

справа №808/8790/15

адміністративне провадження №К/9901/26799/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.01.2016 (суддя - Лазаренко М.С.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 (судді - Юрко І.В., Гімон М.М., Чумак С.Ю.) у справі за позовом Комунального підприємства "Бердянськводоканал" Бердянської міської ради (далі - КП "Бердянськводоканал") до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

КП "Бердянськводоканал" звернулось до суду з позовом до ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.05.2013 № 0000542211 в частині збільшення підприємству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 318`481,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані висновком про те, що твердження відповідача стосовно використання підприємством придбаної питної води (понаднормативні втрати) не у межах господарської діяльності ґрунтується на припущеннях. Позивач зазначає, що, обмежившись різницею від загального об'єму отриманої питної води затверджених нормативних втрат питної води та об'єму реалізованої питної води, контролюючий орган не врахував, що: фактичне споживання населенням води не відповідає встановленим нормативам; збитки підприємства від понаднормативних втрат води покривалась за рахунок субвенцій із бюджету, тому доводи, що відповідні втрати не призвели до зміни майнового стану підприємства, а вода використовувалась поза межами господарської діяльності є безпідставними. Також на підтвердження протиправності податкового повідомлення - рішення в частині збільшення грошових санкцій позивач посилається на судову практику у подібних правовідносинах (справа № 808/8056/13-а).

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 11.01.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове - повідомлення рішення від 21.05.2013 № 0000542211 в частині збільшення товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 318`481,25 грн.

Судове рішення про задоволення позову вмотивоване тим, що: позивач, як підприємство, основним видом діяльності якого є забір, очищення та постачання води населенню у м. Бердянську, в межах якої придбавалась та реалізовувалась вода, не може впливати на добросовісність споживачів щодо повноти нарахувань за отримані послуги, що в свою чергу впливає на обсяг реалізації та втрат; відповідач не прийняв до уваги, що фактичні збитки підприємства від надання послуг з водопостачання та водовідведення населенню, в тому числі вартість понаднормативної води, що не компенсована ні тарифом, ні нормами споживання, покриті за рахунок субвенцій із бюджету, та не надав докази на підтвердження своїх висновків про використання позивачем води поза межами господарської діяльності.

ОДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на зазначені судові рішення, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального процесуально права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. При цьому касаційна скарга обґрунтована посиланням на обставини, що були встановлені у ході податкової перевірки, та висновки такої перевірки.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02.12.2016 № К/800/33072/16 відкрив касаційне провадження у цій справі.

Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень на касаційну скаргу.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.09.2018 касаційну скаргу ОДПІ прийняв до провадження та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку попереднього провадження за наявними у справі матеріалами.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанції встановили, що фактичною підставою для збільшення КП "Бердянськводоканал" податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 254`785,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 63`696,25 грн згідно з податковим повідомленням - рішенням від 21.05.2013 № 0000542211, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті від 26.04.2013 № 068/22.11-06/37622628 про результати планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 19.04.2011 по 31.12.2012, про те, що у період, охоплений перевіркою, підприємство неправомірно включило до складу валових витрат вартість води в обсязі понадлімітних втрат при її постачанні споживачам, як такої, що була використана не у межах господарської діяльності підприємства, та безпідставно включило до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у складі вартості такої води.

Суди також встановили, що виконавчий комітет Бердянської міської ради рішеннями від 14.09.2005 № 546, від 21.07.2009 № 396, від 17.05.2011 № 286, від 13.09.2011 № 472, від 13.09.2011 № 473 виконавцем з надання послуг водопостачання та водовідведення у м. Бердянську Запорізької області визначив КП "Бердянськводоканал".

Для провадження діяльності з надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення позивач отримав ліцензію від 17.06.2011 № 1060.

Для здійснення господарської період позивач уклав із КП "Облводоканал" Запорізької обласної ради договори від 30.05.2011 № 4/11, від 17.02.2012 № 057ДЗ, від 26.12.2012 № 4/13, відповідно до пункту 1.1 яких КП "Облводоканал" Запорізької обласної ради зобов'язується забезпечити позивачу, який є оптовим споживачем, надання послуг з водопостачання води на господарські, побутові та виробничі потреби в обсягах, передбачених договорами, а позивач (споживач) зобов'язується прийняти надану питну воду та оплатити її у порядку та на умовах цього договору.

Отримані за вищевказаними договорами обсяги питної води використовувалися позивачем для забезпечення водопостачання споживачів, якими є населення житлового фонду, житлово-будівельні кооперативи, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, підприємства, установи і організації різних форм власності, за винятком технологічних втрат та води, використаної на власні потреби.

Операції з придбання та реалізації питної води відображені позивачем за касовим методом на підставі первинних документів: до складу податкового кредиту віднесено ПДВ у складі вартості придбаної води у повному обсязі, податкові зобов'язання з ПДВ при наданні послуг водопостачання - лише на частину реалізованої води, що становить 54,89% від загального обсягу придбаної води.

Вказані обставини відповідачем не заперечується.

Податковий орган вважає, що у податковому обліку до витрат, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, відносяться лише ті витрати, які використані платником податку для отримання доходу і призвели до зміни майнового стану платника податку.

Порядок формування платником податку ПДВ податкового кредиту за період, охоплений перевіркою, регулювався нормами статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Аналіз положень пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. При цьому вирішальне значення має існування факту господарської операції та її дійсний економічний зміст, зокрема наявність ділової мети у вчинюваних операціях.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумна економічна причина (ділова мета) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту. При цьому з визначеного ПК України поняття ділової мети вбачається, що не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому або операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Пунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як встановили, суди господарська діяльність позивача полягає у закупівлі води та її реалізації кінцевим споживачам за тарифами, встановленими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, згідно з постановами від 30.09.2011 № 193, від 10.02.2012 № 110.

Норми споживання води населенням міста Бердянська за відсутності приладів обліку затверджені рішенням Бердянської міської ради від 11.06.1998 № 306 "Про затвердження питомих норм використання питної води у м. Бердянську".

Наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 17.02.2004 № 33, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.12.2004 № 1557/10156, (наказ втратив чинність згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25.06.2014 № 179; далі - Наказ № 33) затверджено Галузеві технологічні нормативи використання питної води на підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства України.

Відповідно до положень пункту 3.3 Наказу № 33 поточний ІТНВПВ для конкретного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства не повинен перевищувати 300 куб. м на кожну 1000 куб. м питної води, поданої в систему подачі і розподілу води.

Поточний ІТНВПВ у водопровідному господарстві - максимально допустимий обсяг технологічних витрат води при підйомі, очищенні та транспортуванні 1000 куб. м (одиниці виміру) води на спорудах і мережами, які знаходяться на балансі або обслуговуються підприємством, втрат води при її транспортуванні і реалізації абонентам через дану систему питного водопостачання, витрат питної води на власні потреби працівників та на утримання території зон санітарної охорони (далі - ЗСО) і споруд в належному санітарному стані (пункт 1.3 Наказу № 33).

Таким чином, пунктом 3.3 Наказу № 33 визначено максимально допустимий обсяг технологічних втрат води при її транспортуванні і реалізації абонентам.

Водночас, підстави для обмеження витрат платника, що підлягають врахуванню при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток та ПДВ, виключно вказаними нормативами відсутні.

Відтак, понадлімітні втрати води виникли у позивача саме при здійсненні його діяльності з водопостачання та водовідведення, що підтверджує об'єктивність цих втрат та їх виробничий характер.

Доказів виникнення у позивача втрат води внаслідок її використання з іншою метою, ніж у межах господарської діяльності, контролюючим органом всупереч вимогам частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) не надано. Оцінка ж ефективності використання води не впливає на податковий облік платника.

Крім того, суди встановили, що позивач отримав субвенцію з бюджету у розмірі 24`925`000,00 грн. (виписки від 05.12.2012, від 21.12.2012), яка у ці ж дні згідно платіжних доручень від 16.11.2012 № 2, від 17.12.2012 № 3, від 17.12.2012 № 4 була перерахована на рахунки КП "Облводоканал" Запорізької обласної ради та ВАТ "Запоріжжяобленерго" в якості погашення заборгованості за покупну питну воду та спожиту електроенергію. Зазначена субвенція сформована на покриття фактичних збитків від надання послуг з водопостачання та водовідведення населенню, яка в тому числі, включає вартість понаднормативної води, що не компенсована ні тарифом, ні нормами споживання

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для виключення з податкового обліку позивача вартості понадлімітних втрат води.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень, скаржник фактично посилається на ті ж самі обставини, вказані в акті перевірки, як підстава для збільшення підприємству суми грошового зобов'язання з ПДВ на 318`481,25 грн. Ці обставини були предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанцій; в касаційній скарзі не наведено конкретних підстав, які б свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні обставин у справі та норм матеріального права при їх юридичній оцінці.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11.01.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду