Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2018 року

Київ

справа №825/1237/17

адміністративне провадження №К/9901/34097/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року (головуючий суддя - Падій В.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року (головуючий суддя Бєлова Л.В., судді - Безименна Н.В., Кучма А.Ю.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Військової частини А3435, командувача Сухопутних військ Збройних Сил України про визнання дій протиправними, скасування наказів та поновлення на посаді,

У С Т А Н О В И В:

10 серпня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Військової частини А3435, командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, в якому просив: визнати протиправними дії відповідачів щодо звільнення його з військової служби та виключення зі списків особового складу, скасувати накази командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 21 червня 2017 року № 185 «По особовому складу» та командира Військової частини польова пошта В0946 від 24 червня 2017 року № 157 «По стройовій частині», поновити позивача на посаді викладача циклової комісії підготовки зенітних ракетних підрозділів Військової частини польова пошта В0946, стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 24 червня 2017 року по день поновлення на посаді.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, встановленого частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення із позовною заявою; далі - КАС України).

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 5 березня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 21 червня 2017 року №185 «По особовому складу» ОСОБА_2 з 10 червня 2017 року звільнено у запас за пунктом «в» частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку». Наказом командира Військової частини польова пошта В0946 від 24 червня 2017 року № 157 «По стройовій частині» позивача з 24 червня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

До Чернігівського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 з позовом про скасування вказаних наказів звернувся 10 серпня 2017 року, що підтверджено відбитком штемпеля на поштовому конверті.

Обґрунтовуючи причини пропуску строку, встановленого для звернення до суду, ОСОБА_2 зазначив, що про порушення своїх прав дізнався 24 червня 2017 року, а саме під час написання ним рапорту на ім'я начальника циклової комісії підготовки зенітних ракетних підрозділів Військової частини польова пошта В0946, в якому доповідав про те, що справи та посаду викладача циклової комісії підготовки зенітних ракетних підрозділів Військової частини польова пошта В0946 здав, матеріальних цінностей не має та просив зарахувати його на військовий облік до Козелецького районного військового комісаріату. 28 червня 2017 року згідно наказу Остерського виробничого управління житлово-комунального господарства № 35 «Про прийняття на роботу» позивача прийнято на посаду інспектора з благоустрою Остерського виробничого управління житлово-комунального господарства. Наказом Остерського виробничого управління житлово-комунального господарства від 30 червня 2017 року № 19 «Про відрядження» ОСОБА_2 було відряджено до міста Львова на 38 календарних днів з 3 липня 2017 року по 9 серпня 2017 року. Адміністративний позов до суду ОСОБА_2 направив лише після повернення з відрядження, а саме 10 серпня 2017 року. Вказані обставини позивач вважає обґрунтованими та вказує, що строк звернення до суду з цим позовом був пропущений ним з поважних причин.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 пропущено місячний строк звернення до суду та відсутні підстави для його поновлення.

Зазначена позиція підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

За змістом частин першої, другої статті 99 вказаного Кодексу адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Тобто, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У справі, що розглядається, позивач як під час звернення до суду, так і в апеляційній та касаційній скаргах не наводить будь-яких обставин і не надає відповідних доказів, які б свідчили про об'єктивну неможливість вчасного звернення до суду з цим позовом.

Верховний Суд критично оцінює доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі, та наголошує на тому, що працевлаштування позивача з 28 червня 2017 року на посаді інспектора з благоустрою Остерського виробничого управління житлово-комунального господарства та перебування його у період з 3 липня 2017 року по 9 серпня 2017 року у відрядженні у місті Львові не є перешкодою для своєчасного звернення до суду із даним позовом, оскільки з метою направлення до суду адміністративного позову, у строк визначений частиною третьою статті 99 КАС України, позивач міг скористатися послугами поштового зв'язку.

Отже, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду, та про наявність підстав для залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, судами не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець