ПОСТАНОВА

Іменем України

11 червня 2020 року

Київ

справа №821/303/17

адміністративне провадження №К/9901/23827/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 821/303/17

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про скасування наказу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя: Запорожан Д.В., судді: Романішин В.Л., Шляхтицький О.І.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернулася до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 08 лютого 2017 року № 3 о/с в частині її звільнення з посади інспектора штабу (на правах сектору) Комсомольського районного відділу Херсонського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області;

- поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді інспектора штабу (на правах сектору) Комсомольського районного відділу Херсонського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області;

- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора штабу (на правах сектору) Комсомольського районного відділу Херсонського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області;

- допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах за один місяць.

1.1. Позов обґрунтовано тим, що позивач вважає протиправним цей наказ у зв`язку з тим, що відсутність можливості подальшого використання на службі відповідачем не досліджувалась. Рішенням суду по справі № 821/3865/16 встановлено, що Головне управління Національної поліції в Херсонській області порушило закон, не розглянувши кандидатуру ОСОБА_1 , та зобов`язано Головне управління Національної поліції в Херсонській області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади в поліції. Проте, Головне управління Національної поліції ухиляється від виконання рішення суду.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2017 року позов задоволено.

2.1. Визнано протиправним і скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 08 лютого 2017 року № 3 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора штабу (на правах сектору) Комсомольського районного відділу Херсонського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області.

2.2. Поновлено ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді інспектора штабу (на правах сектору) Комсомольського районного відділу Херсонського міського управління УМВС України в Херсонській області.

2.3. Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 1140,00 грн.

2.4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та наявності підстав для його задоволення.

3. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про скасування наказу від 08 лютого 2017 року № 3 о/с та поновлення на посаді відмовлено в повному обсязі.

3.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відбулась ліквідація Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області, тому відповідачем правомірно, врахувавши небажання позивача брати участь у конкурсі на заміщення вакантних посад для служби у лавах Національної поліції за умови, що такий порядок вступу на службу в органах поліції передбачений нормами чинного законодавства, прийняв спірний наказ про її звільнення. Норми трудового законодавства в цьому випадку не можуть бути підставою для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача та, відповідно, її поновлення на посаді, оскільки ці правовідносини регулюються спеціальним законодавством.

ІІІ. Касаційне оскарження

4. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернулася з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати це судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

4.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість її подальшого перебування на службі, у зв?язку з ліквідацією відповідача та існуванням тільки його ліквідаційної комісії, оскільки відповідач не є припиненим як юридична особа. Крім цього, вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував практику Верховного суду України та норми Кодексу законів про працю України щодо поновлення на посаді осіб, що незаконно звільнені та щодо обов?язку роботодавця працевлаштували працівника у зв?язку з ліквідацією установи. Також скаржник вважає, що відповідачем, всупереч вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, не запропоновані посади в органах Національної поліції. Вказує на встановлену законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, та наявність у такому випадку обов`язку роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. На переконання скаржника, основні завдання та функції держави, які покладались на міліцію та поліцію є тотожними, тобто фактично відбулась реорганізація державної установи.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

5. Позивач проходила службу в органах внутрішніх справ з 10 вересня 2008 року.

6. Наказом начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області №428 о/с від 06 листопада 2015 року капітана міліції ОСОБА_1 звільнено з посади інспектора штабу (на правах сектору) Комсомольського районного відділу Херсонського міського управління УМВС України в Херсонській області за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України (за скороченням штатів).

7. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 03 березня 2016 року в справі № 821/3865/15-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року наказ від 06 листопада 2016 року № 428 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 скасовано. ОСОБА_1 поновлено на посаді інспектора штабу (на правах сектору) Комсомольського районного відділу Херсонського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Херсонській області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» у Комсомольському відділенні поліції Херсонського відділу поліції та видати з цього приводу відповідний наказ.

8. Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 15 жовтня 2016 року № 23 о/с ОСОБА_1 поновлено на попередній посаді.

9. Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 08 лютого 2017 року № 3 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, за відсутності можливості використовувати на службі та у зв`язку з не переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації.

10. Позивач, вважаючи цей наказ відповідача протиправним, звернулася з цим позовом до суду.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

11. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

12. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

13. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

14. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

15. Частинами першою, другою, шостою статті 43 Конституції України визначено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

16. Частиною п?ятою статті 43 Конституції України визначено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

17. Відповідно до статті 51 Кодексу Законів про працю України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, у тому числі, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

18. Згідно зі статтею 235 Кодексу Законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв?язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

19. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов?язки регулюється Законом України «Про міліцію», в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин.

20. Відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.

21. Згідно з пунктом 8 Положення № 114, дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема, у зв?язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

22. Пунктом 10 Положення № 114 встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов?язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

23. Згідно із пунктом 24 Положення № 144, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов?язків, але не більш як за один рік.

24. Пунктом 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

25. Пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

26. Пунктом 11 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

VI. Позиція Верховного Суду

27. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

28. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв??язку зі звільненням позивача з посади.

30. Переглядаючи судове рішення суду апеляційної інстанції та вирішуючи питання щодо правильності застосування цим судом норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.

31. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді інспектора штабу (на правах сектору) Комсомольського районного відділу Херсонського міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ.

32. Крім цього, встановлено, що на день набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», а також створення Національної поліції України як юридичної особи, наказом начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області №428 о/с від 06 листопада 2015 року позивач була звільнена з посади інспектора штабу (на правах сектору) Комсомольського районного відділу Херсонського міського управління УМВС України в Херсонській області за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України (за скороченням штатів)

33. В подальшому, на підставі постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 03 березня 2016 року в справі № 821/3865/15-а, залишеної без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року, позивач поновлена на попередній посаді.

34. Проте, наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 08 лютого 2017 року № 3 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

35. Підставою прийняття цього наказу слугувала та обставина, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 ліквідовано територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі і в Херсонській області, також наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про організаційно-штатні питання» від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штатні посади цих органів.

36. Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв?язку зі скороченням штатів.

37. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач була повідомлена, що прийом на службу в Національну поліцію здійснюється виключно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25 грудня 2015 року № 1631 «Про організацію добору (конкурсу) та просування по службі поліцейських».

38. При цьому наказом Національної поліції України або керівника відповідального органу поліції та/або призначити на відповідну вакантну посаду оголошується конкурс. Інформація про проведення конкурсу оприлюднюється на офіційному веб-порталі центрального органу управління поліції, відповідального територіального органу (закладу, установи) поліції, на якому зазначається місцезнаходження поліцейської комісії, назва вакантної посади, перелік документів необхідних для участі в конкурсі, та строк їх подання, дата і місце проведення конкурсу та інше. Особа, яка виявила бажання взяти участь у конкурсі, подає заяву про участь у конкурсі та інші документи, які визначені статтею 54 Закону України «Про Національну поліцію».

39. Ліквідаційною комісією Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області отримано від Головного управління Національної поліції в Херсонській області повідомлення, що ОСОБА_1 . запропоновані наявні вакантні посади Корабельного відділення поліції Херсонського відділу поліції Головного управління Національної поліції, для призначення на які їй необхідно взяти участь у конкурсі. Проте, у встановлений термін ОСОБА_1 із заявою щодо участі в конкурсі не зверталась.

40. Оскільки міліція припинила свою діяльність як правоохоронний орган України, позивач не перейшла у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, а також не взяла участь в конкурсі на зайняття посади в органах поліції, спірним наказом її звільнено у зв?язку з неможливістю використання на службі в міліції.

41. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що відповідачем обов?язок щодо попередження позивача про майбутнє звільнення через скорочення штатів виконано у повному обсязі, водночас запропоновано вакантні посади, на які остання могла бути призначена за результатами проходження відповідного конкурсу.

42. Верховний Суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що відповідачем не були запропоновані їй посади в органах Національної поліції, оскільки, відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію», Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

43. Повноваження Міністра внутрішніх справ України у відносинах з поліцією визначені статті 16 цього Закону, до яких вирішення питання щодо призначення осіб на посади працівників поліції не віднесено.

44. Згідно із переліком змін у штатах Міністерства внутрішніх справ, затверджених наказом МВС України від 06 листопада 2015 року № 1388, в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області всі, без виключення, штатні посади скорочено.

45. Водночас, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області не наділене повноваженнями щодо зобов?язання іншої юридичної особи - Національної поліції - працевлаштувати працівників.

46. Відповідно до вимог пункту 1 статті 22 Закону України «Про Національну поліцію», безпосередньо керівник поліції приймає на службу та звільняє зі служби, призначає та звільняє з посад поліцейських відповідно до положень цього Закону.

47. Згідно із пунктом 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому орган (закладі, установі) поліції.

48. Проте, такий рапорт упродовж трьох місяців позивач не подала. У подальшому на законодавчому рівні визначено інший порядок прийняття на службу до поліції - виключно на конкурсній основі.

49. Верховний Суд вважає безпідставними посилання позивача в касаційній скарзі на викладену в рішенні Верховного суду України від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) правову позицію, оскільки вона стосується правовідносин, що існували до прийняття Закону України «Про Національну поліцію», який є спеціальним для предмету спору в цій справі.

50. Також помилковими є посилання скаржника на те, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

51. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу позивача на те, що звільнення позивача на підставі пунктів 10 та 11 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» та підпункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу не позбавляє її права на участь у доборі на посаду поліцейського у порядку, який встановлено Законом України «Про Національну поліцію».

52. Виявивши бажання проходити подальшу службу в поліції позивач повинна була подати відповідний рапорт керівникові, який наділений повноваженнями щодо прийняття на службу в органи внутрішніх справ та звільнення з неї, для видання відповідного наказу на підставі пункту 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ про звільнення з органів внутрішніх справ системи МВС України за вказаної підстави.

53. Крім цього, позивач не зверталась з заявою про намір взяти участь у конкурсі на запропоновані їй посади в органах поліції.

54. Небажання особи брати участь у конкурсі на заміщення вакантних посад для служби у лавах Національної поліції за умови, що такий порядок вступу на службу в органах поліції передбачений нормами чинного законодавства, не може бути підставою для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача та, відповідно, її його поновлення на посаді.

55. Такі правові висновки Суду відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом в постанові від 28 лютого 2020 року (справа №0540/5961/18-а).

56. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що звільнення позивача є правомірним, оскільки здійснене на підставі, в межах компетенції та у спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства.

57. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції по суті спору є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

58. Водночас, доводи та аргументи позивача Верховний Суд вважає такими, що зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених під час її розгляду.

59. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судовому рішенні повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

60. У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

61. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

62. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

63. Таким чином, зважаючи на приписи статей 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

VIІ. Судові витрати

64. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. А. ГубськаСудді М. В. Білак О. В. Калашнікова