Історія справи

Постанова ВАСУ від 08.02.2024 року у справі №380/10050/20
Постанова КАС ВП від 10.08.2023 року у справі №380/10050/20
Постанова КАС ВП від 10.08.2023 року у справі №380/10050/20
Постанова КАС ВП від 10.08.2023 року у справі №380/10050/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 380/10050/20

адміністративне провадження № К/9901/46216/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Гімона М.М., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року (головуючий суддя Шинкар Т.І., судді: Кухтей Р.В., Шевчук С.М.) у справі №380/10050/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агро Л В Лімітед звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДПС, в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДПС від 4 червня 2020 року №0004105209 на суму 422 257,09 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДПС від 4 червня 2020 року № 0004125209 на суму 844 514,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що висновки відповідачів щодо виявлених в ході податкових перевірок порушень є передчасними та необґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та є такими, що не відповідають фактичним обставинам. Зокрема, позивач вказував, що є помилковим висновок контролюючого органу про те, що не відносяться до витрат здійснені відшкодування вартості простою, за період коли вагони не використовувалися. Простій вагонів неминуче виникає в процесі залізничних перевезень товару, а такий товар товариством транспортувався з метою реалізації та отримання доходу, то витрати за такий простій вагонів були складовою витрат на транспортування та безпосередньо пов`язані з господарською діяльністю товариства. Також зазначив про те, що відповідач дійшов безпідставного висновку про заниження товариством бази оподаткування податком на додану вартість внаслідок реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва (картоплі) за цінами, нижче ринкових, оскільки така продукція реалізовувалась за договірними цінами, які відповідали рівню ринкових цін та не були нижчими за нього.

Львівський окружний адміністративний суд від 6 липня 2021 року позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 4 червня 2020 року №0004105209 на суму 422 257,09 грн; №0004125209 на суму 844 514,17 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки простій вагонів неминуче виникає в процесі залізничних перевезень товару, а такий товар Товариством транспортувався з метою реалізації та отримання доходу, то витрати за такий простій вагонів були складовою витрат на транспортування і безпосередньо пов`язані з господарською діяльністю товариства, що здійснені за наявності розумної економічної причини (ділової мети). Також суд дійшов висновку про необґрунтованість тверджень відповідача про продаж позивачем товару (картоплі) власного виробництва нижче ринкової вартості.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 листопада 2021 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 6 липня 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд дійшов висновку про протиправність включення Товариством вартості простою вагонів до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю, які підлягають включенню до податкового кредиту, оскільки за змістом договору транспортно-експедиційного обслуговування віднесені до розділу відповідальності і, як наслідок, не можуть бути віднесені до сум, які надають суб`єкту господарювання можливість зменшити об`єкт оподаткування. Також, судом апеляційної інстанції визнано недоведеним позивачем на підставі належних і допустимих доказів, що договірна ціна продажу позивачем власної продукції станом на час її відвантаження відповідала рівню звичайних (ринкових) цін. Ці обставини слугували підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись із постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року, ТОВ «Агро Л В Лімітед» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 6 липня 2021 року.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій Верховного Суду від 5 січня 2021 року у справах №200/1718/20-а, №160/6018/19 щодо застосування абз.2 п.188.1 ст. 188, пп.14.1.71 п.14.1 ст.14, пп.14, тпп.14.1.219 п.14.1 ст. 14 ПК України, зокрема, при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з постачання продукції власного виробництва враховується рівень звичайних цін на таку продукцію. База оподаткування ПДВ операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, що відповідають ринковим.

Окрім викладеного, Товариство посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 травня 2019 року у справі №826/11026/15, де Суд зазначив, що здійснення господарської компетенції здійснюється позивачем, як суб`єктом господарювання на власний ризик, що означає його відповідальність за ефективність та доцільність прийнятих рішень, він самостійно вирішує, які саме витрати йому необхідно здійснити для забезпечення своєї діяльності, та вправі самостійно обирати виконавців послуг. Здійснення господарської компетенції знаходиться за межами контролю податкового органу.

Верховний Суд ухвалою від 24 грудня 2021 року відкрив провадження за касаційною скаргою ТОВ «Агро Л В Лімітед» з метою перевірки доводів щодо порушення судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбаченими пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Зазначає, що понесені товариством витрати за простій вагонів (понаднормативне прямування) не були визначені умовами договору від 19 червня 2019 року, що підтверджує не понесення їх в межах господарської діяльності. Вказує, що справедлива вартість визначається за ринковою оцінкою та відповідає ціні, за якою відбувалася б звичайна операція продажу активу.

Представник позивача подав відповідь на відзив відповідача, згідно яких вказує, що понесені товариством витрати за простій вагонів (понаднормативне прямування) були чітко визначені умовами Договору від 19 червня 2019, понесені з метою належного виконання експортних контрактів, що підтверджує понесення їх в межах господарської діяльності. Беручи до уваги усі обставини в сукупності, а саме: договірні (контрактні) ціни на картоплю та кукурудзу, вбачається, що ТОВ «Агро ЛВ Лімітед» здійснювало продаж картоплі та кукурудзи не нижче ринкових цін, а навпаки, зі значним збільшенням, що повністю спростовує висновки податкового органу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Вирішуючи спір, суди установили, що Офісом Великих платників податків Державної податкової служби України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро ЛВ Лімітед» з питань відповідності формування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис грн за січень 2020 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 8 травня 2020 року №52/28-10-52-09/34943719, відповідно до якого встановлено порушення:

- підп. 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.188.1, п.198.3, п. 198.5 ст. 198, п. 201.1., п. 201.4 Податкового кодексу України, пунктів 11 та 15 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 31.12.2015 № 1307 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», в результаті чого ТОВ "Агро ЛВ Лімітед" занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість за січень 2020 року у сумі 844514 грн, що призвело до завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 844514 грн;

- пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14, п. 188.1, п. 198.3, п. 198.5 ст. 198. п. 201.1, п. 201.4 Податковою кодексу України, пунктів 11 та 15 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 31.12.2015 № 1307 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» в результаті чого ТОВ "Агро ЛВ Лімітед" не складено та не зареєстровано податкові накладні на суму ПДВ 844514,17 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючий орган прийняв:

- податкове повідомлення-рішення від 4 червня 2020 року №0004125209, відповідно до якого зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 844514 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 4 червня 2020 року №0004105209, відповідно до якого застосовано до ТОВ "Агро ЛВ Лімітед" штраф згідно ст. 120-1 ПК України в сумі 422057,09 грн.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «Агро ЛВ Лімітед» подано скаргу до Державної податкової служби України, за наслідками розгляду якої винесено рішення від 21 серпня 2020 року №26101/6/99-00-06-02-02-06, яким податкові повідомлення-рішення від 4 червня 2020 року №0004105209 та №0004125209 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, в редакції чинній в період, що перевірявся (далі ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктами 198.3, 198.5 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Суди установили, що 19 червня 2019 року між ТОВ «Агро Л В Лімітед» (Замовник) та ТОВ «Компанія-Агроінвест» (Виконавець) укладено договір з транспортно-експедиторського обслуговування № 312-1КАИ.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору Виконавець зобов`язується надати Замовнику транспортно-експедиторські послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, а також їх завантаженням, розвантаженням та здачею вантажоодержувачу, сертифікацією, митним оформленням та відправкою (отриманням) зернових, олійних та інших вантажів, з усіх станцій (на всі станції) Укрзалізниці, зазначених Замовником, а також надавати послуги з перевірки кількості і стану вантажів, зважуванню вантажів, визначення якості вантажу (із залученням спеціалізованих лабораторій), відбору зразків, оплаті мит, зборів та інших витрат, пов`язаних з виконанням митних формальностей, отримання сертифікатів, свідоцтв та інших необхідних документів.

Пунктом 5.12 розділу 5 «Відповідальність сторін» Договору з ТЕО (в редакції Додаткової угоди № 1 від 1 жовтня 2019 року) визначено, що у разі простою залізничних вагонів в Пункті відвантаження (п.2.2.1) або Пункті розвантаження згідно із заявкою Замовника та залізничною накладною більше 24 годин з вини Замовника або Пункту розвантаження відповідно, Виконавець має право на відшкодування документально підтверджених збитків, понесених починаючи з 25-ї години простою. В разі затримки слідування вагонів на шляху прямування до Пункту розвантаження, який був вказаний Замовником в заявці, з причин неготовності вивантаження вагонів, обмеження переробної спроможності станції примикання Пункту призначення з боку Укрзалізниці, зміна маршруту прямування вагонів, залишення вагонів на підходах до станції призначення, внаслідок зайнятості приймальних колій станції, Виконавець має право на відшкодування наднормативного простою вагонів, в розмірі фактичної кількості вагоноднів, яка перевищує розрахункову. Оплата таких витрат здійснюється Замовником на підставі окремого рахунку, підтвердженого даними дислокації вагонів за звітний період.

В грудні 2019 року на адресу ТОВ «Агро ЛВ Лімітед» був скерований лист ТОВ «Компанія-Агроінвест» (вих.№1012/01 від 10.12.2019 року) щодо причин затримки в доставці вагонів зі станції Борщів до станції Чорноморськ-порт «експорт». Так, як повідомило ТОВ «Компанія-Агроінвест», в зв`язку із введенням Укрзалізницею тимчасових конвенційних обмежень на відправку зерна на адресу операторів Миколаївського порту, а також Одеського припортового заводу, загалом, обмеження були введені по припортових станціях: Миколаїв-Вантажний (експ.); Жовтнева (експ); Чорноморська (експ. для ОПЗ), доставка та вивантаження вагонів у визначені у заявці Товариства строки виявилася неможливою. Дані обмеження фактично призвели до збільшення кількості днів на шляху прямування до пункту призначення з причин, що не залежали ні від волі Виконавця, ні Замовника. Згідно проведеного розрахунку, вартість компенсаційний витрат за простій вагонів становила 3 311 550,00 грн, в т.ч. ПДВ на суму 551 925,00 грн.

На переконання контролюючого органу, позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми, які не передбачені договором, а також не надано документального підтвердження понесених витрат та їх стосунку до господарської діяльності Товариства.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що відтворений вище пункт 5.12 включено до розділу 5 «Відповідальність Сторін» Договору від 19 червня 2019 року №312-1 КАИ, яким сторони правочину передбачили умови саме відповідальності Замовника та Виконавця один перед одним за невиконання, несвоєчасне або неналежне здійснення своїх зобов`язань за Договором, а також порядок компенсації/відшкодування збитків, які несе кожна зі сторін під час виконання зобов`язань, визначених умовами Договору.

Тож, на переконання апеляційного суду, понесені позивачем витрати у зв`язку із простоєм вагонів не пов`язані з господарською діяльністю Товариства, оскільки за змістом Договору такі віднесені до розділу «Відповідальність», та, як наслідок, не можуть бути віднесені до сум, які формують для суб`єкта господарювання можливість зменшення об`єкта оподаткування. Не є такі витрати й витратами із забезпечення виконання складових частин загального обсягу транспортно-експедиторських послуг, а тому, на думку суду апеляційної інстанції, вони не можуть бути складовою частиною вартості послуги, витрати з постачання якої можуть бути віднесені позивачем до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про безпідставне включення позивачем вартості простою вагонів до витрат, пов`язаних з господарською діяльністю.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що Верховний Суд у постанові від 15 березня 2023 року по справі №380/11576/20 вже зробив висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Л В Лімітед» до Офісу великих платників податків ДПС, Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. У цій справі дослідженню судами підлягав договір з транспортно-експедиторського обслуговування від 19 червня 2019 року, укладеного між ТОВ «Агро Л В Лімітед» (Замовник) та ТОВ «ТЕП ТРАНСКО» (Виконавець), де пункт 5.12 вказаного Договору про транспортно-експедиторського обслуговування є ідентичним до пункту 5.12 Договору, що є предметом розгляду у розглядуваній справі №380/10050/20.

Верховний Суд у справі №380/11576/20 відзначив, що пункт 5.12 включено до розділу 5 «Відповідальність Сторін» Договору від 19 червня 2019 року №312-1 КАИ, яким сторони правочину передбачили умови саме відповідальності Замовника та Виконавця один перед одним за невиконання, несвоєчасне або неналежне здійснення своїх зобов`язань за Договором, а також порядок компенсації/відшкодування збитків, які несе кожна зі сторін під час виконання зобов`язань, визначених умовами Договору, у зв`язку з чим прийшов до висновку, що понесені ТОВ «Агро Л В Лімітед» витрати у зв`язку із простоєм вагонів не пов`язані з господарською діяльністю платника податків, оскільки за змістом Договору такі віднесені до розділу «Відповідальність», та, як наслідок, не можуть бути віднесені до сум, які формують для суб`єкта господарювання можливість зменшення об`єкта оподаткування. Не є такі витрати й витратами із забезпечення виконання складових частин загального обсягу транспортно-експедиторських послуг, а тому вони не можуть бути складовою частиною вартості послуги, витрати з постачання якої можуть бути віднесені позивачем до податкового кредиту.

Щодо реалізації Товариством сільськогосподарської продукції за цінами нижче справедливої вартості, колегія суддів враховує таке.

За приписами підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПК України. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до пункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Своєю чергою порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг регламентовано статтею 188 ПК України, відповідно до якої така визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (…). При цьому абзацом другим цієї норми обумовлено, що база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін.

З прийняттям 1 січня 2003 року МСБО 41 «Сільське господарство» Міністерством фінансів України 18 листопада 2005 року затверджено П(С)БО 30 «Біологічні активи», введений в дію з 1 січня 2007 року, який є обов`язковим до застосування підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (крім банків і бюджетних установ) щодо сільськогосподарської діяльності, а також розроблені Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку біологічних активів, затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2006 № 1315, для роз`яснення порядку застосування положень стандарту.

Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 41 (МСБО 41) «Сільське господарство» встановлює, що цей Стандарт застосовується до сільськогосподарської продукції, зібраної як урожай біологічних активів суб`єкта господарювання, причому лише на час збирання врожаю. Після цього застосовується МСБО 2 «Запаси» або інший належний Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 8 МСБО 41 балансова вартість - це сума, за якою актив визнається в звіті про фінансовий стан. Справедлива вартість - це сума, за якою можна обміняти актив або погасити заборгованість в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Викладені в Акті перевірки висновки про порушення позивачем податкового законодавства мотивовані тим, що позивачем реалізовано продукцію нижче справедливої вартості такої продукції.

Натомість, Товариство вказує, що податковим органом не доведено факту реалізації позивачем власно вирощеної картоплі та кукурудзи за цінами, які не відповідають ринковим.

Суд першої інстанції встановив, що на адвокатський запит представника позивача, Головним управлінням статистики у Львівській області надано інформацію (лист від 16.12.2020 року вих.№13-06/3307/10-20) про середні ціни на картоплю, які склалися від реалізації підприємствами Львівської області за січень 2020 року, внаслідок чого зробив висновок про те, що ТОВ «Агро ЛВ Лімітед» здійснювало продаж картоплі та кукурудзи не нижче ринкових цін, а навпаки, зі значним збільшенням, що повністю спростовує висновки податкового органу.

Проте, суд апеляційної інстанції прийшов до інших висновків, зазначивши про реалізацію Товариством продукції нижче справедливої вартості, що призвело до заниження податкових зобов`язань у сумі 292 589,17 грн.

Суд касаційної інстанції вважає, що судом апеляційної інстанції в цій частині порушено норми процесуального права, оскільки оцінюючи ті ж самі докази, що й суд першої інстанції, суд дійшов протилежних висновків без зазначення належних мотивів.

Колегія суддів вважає, що стверджуючи про продаж товару нижче справедливої вартості, податковий орган мав би довести належними і допустимими доказами той факт, що на момент відвантаження ТОВ «Агро ЛВ Лімітед» товару (картоплі, кукурудзи) ринкова ціна становила ту ціну, на яку вказує податковий орган. Також контролюючий орган не дослідив документи на предмет ціноутворення вирощеної картоплі, а використав лише дані бухгалтерського обліку.

Верховний Суд зазначає, що особливо важливе значення має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів за цінами, які не відповідають ринковим, у разі надання належних та достатніх доказів платником податків і цей факт має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів, визначена сторонами договору, не відповідає ринковим. Проте, жодного документального підтвердження податковим органом не надано.

За змістом частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Зазначене у сукупності свідчить про поверхневий підхід суду апеляційної інстанції до вирішення спору, який виник між сторонами у цій справі, і часткове підтвердження у цій справі доводів позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливлюють перевірку правильності застосування цим судом норм матеріального права. Відповідно, Верховний Суд не може визнати законною і обґрунтованою постанову суду апеляційної інстанції, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судом вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, не вжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустив суд апеляційної інстанції, його судове рішення у цій справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до цього суду.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Керуючись статтями 341 345 353 355 356 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ЛВ Лімітед" задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі №380/10050/20 скасувати.

Справу №380/10050/20 направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко М.М. Гімон І.А. Васильєва