ПОСТАНОВА

Іменем України

10 травня 2019 року

м.Київ

справа №826/26541/15

адміністративне провадження №К/9901/18097/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

під час попереднього розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів, за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року (судді: Епель О.В., Карпушова О.В., Кобаль М.І.),

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - ГУ МВС України в м. Києві), Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України від 06.11.2015 № 1009 о/с про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити його на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку злочинців і зниклих громадян відділу карного розшуку Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві;

- стягнути з ГУ МВС України в м. Києві середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 серпня 2016 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в м.Києві від 06.11.2015 №1009 о/с в частині звільнення капітана міліції старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку злочинців і зниклих громадян відділу карного розшуку Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_1; поновлено позивача на означеній вище посаді та стягнуто з ГУ МВС України в м. Києві на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 по 15.11.2016 включно в розмірі 19 806,10 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення та залишити в силі постанову першої інстанції про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що позивача було попереджено про звільнення через скорочення штатів в силу Закону України «Про Національну поліцію». Крім того, вважає, що оскільки позивач не звернувся із рапортом про звільнення з органів внутрішніх справ у зв`язку з переходом на роботу в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації у нього як у роботодавця не виникло обов`язку щодо вжиття заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі.

Також, на обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано отримання позивачем допомоги по безробіттю під час вимушеного прогулу та одноразової допомоги при звільненні, що призвело не неправильного розрахунку грошового забезпечення, яке підлягає стягненню на користь останнього.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органи внутрішніх справ України на посаді старшого оперуповноваженого сектору розшуку злочинців і зниклих громадян відділу карного розшуку Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

Наказом ГУ МВС України в місті Києві від 05 жовтня 2015 року №693 позивачу було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку на підставі його рапорту і довідки № 080-1/о про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді, виданої КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» до 29 грудня 2015 року.

06 листопада 2015 року Наказом ГУ МВС України в м. Києві № 1009 о/с згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено 06 листопада 2015 року в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) капітана міліції старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку злочинців і зниклих громадян відділу карного розшуку Подільського РУ ОСОБА_1 , було звільнено в запас Збройних Сил України.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що перебування працівника міліції у відпустці, незалежно від її виду, не є перешкодою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ, у випадку незвернення із заявою про прийняття на службу в поліцію у порядку, визначеному законодавством.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недотримання ГУ МВС України в м. Києві процедури звільнення позивача, порушення вимог трудового законодавства та, як наслідок, наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до пункту 1 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII, зокрема, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон № 580-VIII опублікований в газеті "Голос України" 06 серпня 2015 року № 141-142.

Згідно з пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Згідно з пунктом 10 ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Порядок проходження служби працівниками органів внутрішніх справ України регулюється Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).

Згідно з пунктом 64 "г" Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

В ході розгляду даної справи, судом апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 будь-які посади в МВС України або новостворених органах поліції не пропонувались.

При цьому, відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували, що позивач не може бути прийнятий на службу до поліції, зокрема, через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

Таким чином, відповідач не довів відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, та, відповідно, наявності підстав для його звільнення на підставі підпункту «г» пункту 64 Положення № 114.

Крім того, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, відповідач звільнив ОСОБА_1 з порушенням гарантій, встановлених статтею 179 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, на час прийняття відповідачем оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку злочинців і зниклих громадян відділу карного розшуку Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві, останній перебував у відпустці по догляду за дитиною до шести років.

Відповідно до пункту 10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до абзацу 3 статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - у випадках, визначених частиною шостою статті 179 КЗпП України) та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування.

У частинах 6, 7 статті 179 КЗпП України закріплено, що в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Аналогічні положення закріплені пунктом 3 частини 1 статті 25 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР), яким передбачено, що матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина-інвалід підгрупи А" - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.

Статтею 24 Конституції України встановлено гарантії рівності прав жінки і чоловіка. У соціально-трудовій сфері така рівність забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров`я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Вказана норма Конституції України знайшла своє відображення у статті 22 КЗпП України, яка закріплює неприпустимість будь-якого прямого або непрямого обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Аналізуючи наведені вище положення законодавства у контексті спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що право на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного (шестирічного) віку батька дитини, баби, діда чи інших родичів, які фактично доглядають за дитиною, є похідним від права матері на таку відпустку.

Таким чином, право на відпустку по догляду за дитиною має універсальний характер і може виникати не лише у жінки, але й інших осіб, які є прямими родичами дитини (батько дитини, баба, дід чи інші родичі, які фактично доглядають за дитиною, або особа, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, один із прийомних батьків чи батьків-вихователів), а тому, відповідно, положення частини сьомої статті 179 КЗпП України рівною мірою мають правові підстави для застосування як для жінок, так і для чоловіків.

Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо протиправності оскаржуваного наказу в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ та необхідність відновлення порушених прав позивача шляхом поновлення на раніше займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи скаржника про те, що позивач не звертався із заявою про прийняття її на службу в поліцію в порядку п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, оскільки такі обставини не виключають пріоритетного права позивача на обов`язкове працевлаштування в порядку ч. 3 ст. 184 КЗпП України та обов`язків роботодавця забезпечити його реалізацію.

Так само не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції посилання скаржника на помилковість розрахунку судом апеляційної інстанції суми середнього заробітку, з огляду на отримання позивачем у період вимушеного прогулу допомоги по безробіттю, оскільки чинним законодавством не передбачено жодних підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець