ПОСТАНОВА

Іменем України

10 травня 2019 року

Київ

справа №826/16975/16

адміністративне провадження №К/9901/33415/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

під час попереднього розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, військової частини - польової пошти № 2492 Військово-Морських Сил Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 , на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року (колегія суддів у складі: головуючої судді Балась Т.П., суддів - Літвінової А.В., Мазур А.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючої судді - Епель О.В., суддів - Карпушової О.В., Кобаля М.І.),

установив:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України, військової частини - польової пошти № 2492 Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - військова частина - польова пошта № 2492 ВМС ЗСУ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність тво командира військової частини - польової пошти В2492 ВМС ЗСУ щодо невиконання пункту «а» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; зобов`язати відповідача в особі тво командира військової частини - польової пошти В2492 ВМС ЗСУ розірвати укладений з позивачем контракт про проходження військової служби.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій представник позивача звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати прийняті ними рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що особливий період в Україні діяв у певні проміжки часу, натомість, в умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. На переконання скаржника, судами не враховано, що станом на день подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби особливий період в Україні не діяв.

Військова частина - польова пошта № 2492 у письмових запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін як законні й обґрунтовані. Зазначає, що звільнення позивача з військової служби наразі є неможливим, оскільки в Україні діє особливий період.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що 12 серпня 2015 року Міністерством оборони України в особі командира військової частини польова пошта №2492 ВМС ЗСУ укладено з позивачем Контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.

За змістом пункту 2 Контракту Міністерство оборони України зобов`язується забезпечити ОСОБА_1 належні умови для проходження військової служби, зокрема: належне матеріальне забезпечення; виплату підйомної допомоги на нього та кожного члена його сім`ї, який переїжджає разом із ним на нове місце проходження військової служби; виплату грошового забезпечення з урахуванням надбавок, доплат, винагород, премій; житлове приміщення йому та членам його сім`ї або виплату грошової компенсації за винаймання житлового приміщення; інші соціальні виплати йому та членам його сім`ї, визначені законами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 3 зазначеного Контракту він є строковим та укладається за погодженням сторін відповідно до термінів, установлених законодавством, до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Відповідно до пункту 4 Контракту сторони зобов`язуються не пізніш як за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про намір укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.

Крім того, пунктом 7 Контракту обумовлено, що в разі порушення умов, визначених контрактом, сторони несуть відповідальність згідно із законом.

24 травня 2016 року позивач звернувся до командира військової частини - польової пошти В2492 із рапортом про його звільнення зі Збройних Сил України, в якому зазначив, що відповідачем не виконується пункт 2 Контракту. У зв`язку з цим, відповідно до пункту 7 Контракту та статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач просив розірвати Контракт та здійснити виплату грошового забезпечення, надбавок, винагород, премій тощо.

2 червня 2016 року командиром військової частини - польової пошти В2492 позивачу надано відповідь, в якій повідомлено про відсутність правових підстав для звільнення його з військової служби з причин, зазначених у рапорті.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо нерозірвання з ним контракту, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, визнав, що на момент звернення позивача з рапортом про розірвання Контракту стан особливого періоду в Україні не припинявся, а під час його дії законодавством не передбачено можливості розірвання контракту з військовослужбовцем з підстав невиконання його умов командуванням.

Колегія суддів КАС ВС погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) обумовлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Статтею 26 Закону № 2232-XII обумовлено порядок та підстави звільнення з військової служби.

Згідно з пунктом «б» частини другої вказаної статті Закону № 2232-XII звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, проводиться на підставах, передбачених частиною шостою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

Частиною шостою статті 26 Закону № 2232-XII передбачено перелік випадків, за яких контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема: а) у зв`язку із закінченням строку контракту; з) у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця).

Поряд із цим, відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 2232-XII для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану, та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Відповідно до пункту 2 частини дев`ятої статті 23 Закону № 2232-XII, яка визначає строки військової служби, у разі настання особливого періоду, для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Обґрунтовуючи свою позицію позивач як в судах попередніх інстанцій, так і в касаційній скарзі посилався на те, що станом на час звернення до відповідача із вимогою розірвати Контракт (травень 2016 року) особливий період в Україні не діяв.

Аналізуючи такі доводи суди попередніх інстанцій, з висновками яких погоджується й колегія суддів ВС, зазначили таке.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 було оголошено часткову мобілізацію, Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду. Саме з цим моментом відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» законодавець пов`язує настання особливого періоду. При цьому, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду, при цьому в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Таким чином, станом на момент звернення позивача з рапортом від 24 травня 2016 року про звільнення з військової служби особливий період продовжував тривати, рішення про демобілізацію Президентом України не приймалося, у зв`язку з чим у командира військової частини не було правових підстав для розірвання укладеного з позивачем Контракту про проходження військової служби.

Доводам позивача про те, що військова частина не забезпечила йому належних умов для проходження військової служби, що свідчить про невиконання відповідачем умов Контракту, суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку, і таких порушень в ході розгляду цієї справи не встановили.

Крім того, суди обґрунтовано зазначили, що законодавством чітко визначено виключний перелік підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду. Звільнення у такий період з інших підстав, зокрема, у зв`язку з невиконанням командуванням умов контракту, не допускається.

Отже, судами не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

постановив :

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець