ПОСТАНОВА
Іменем України
10 травня 2019 року
м. Київ
справа №816/1120/16
адміністративне провадження №К/9901/24647/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Шарапи В.М.,
під час попереднього розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення та наказу, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 (колегія суддів у складі: Зеленського В.В., Чалого І.С., П`янової Я.В.)
ВСТАНОВИВ:
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач-1, ДМС України), Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (далі - відповідач-2, УДМС України в Полтавській області), в якому просив:
- скасувати рішення ДМС України від 30.06.2016 № 32-16;
- скасувати наказ УДМС України в Полтавській області від 11.03.2016 № 27 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати УДМС України в Полтавській області прийняти рішення про прийняття заяви про визнання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від ОСОБА_1 .
Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 22.02.2017 в задоволенні адміністративного позову відмовив.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 16.05.2017 скасував постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.02.2017 та прийняв нову, якою адміністративний позов задовольнив.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сирії, за національністю араб, сповідує іслам (суніт), одружений. Прибув в Україну у 2005 році легально на підставі компетентного дозволу з метою навчання.
З постанови Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2015 у справі №820/10056/15, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015, вбачається, що 19.03.2009 позивач (вперше) звертався до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою про надання статусу біженця.
За результатами розгляду заяви та доданих до неї матеріалів, встановлено, що заява не обґрунтована та є підстави вважати, що ОСОБА_1 видає себе за іншу особу.
08.04.2009 ГУ ДМС України в Харківській області на адресу позивача направлено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця № 17/01-04-30 на підставі наказу № 54-о.
Зазначене рішення позивачем оскаржено до суду. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2010 у справі № 2а-1818/10/2070 позовну заяву залишено без розгляду.
19.01.2015 позивач (вдруге) звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Харківській області.
За результатом розгляду заяви 12.08.2015 ДМС України було прийнято рішення № 516-15 про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту .
Не погоджуючись із рішенням ДМС України від 12.08.2015 № 516-15 позивач звернувся до суду. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2015 у справі № 820/10056/15, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015, у задоволенні позову відмовлено.
10.03.2016 позивач звернувся до УДМС України в Полтавській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом УДМС України в Полтавській області від 11.03.2016 № 27 відмовлено в прийнятті заяви щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з відмовою ДМС України у визнані його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.
16.03.2016 позивач звернувся до ДМС Україні зі скаргою, в якій просив скасувати наказ УДМС України в Полтавській області від 11.03.2016 № 27 та зобов`язати УДМС України в Полтавській області прийняти його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням ДМС України від 30.06.2016 № 32-16 скаргу позивача від 16.03.2016 відхилено.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не навів нових фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань зазнати шкоди в Сирії внаслідок загальнопоширеного насильства у ситуації внутрішнього збройного конфлікту та які впливають на наслідки прийнятих відповідачами рішень при розгляді його заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачі не врахували, що під час повторного звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, існувала оновлена інформація щодо Сирійської Арабської Республіки, яка свідчила про наявність у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, тортур, таких, що принижують гідність, поводження, та про існування в країні його громадянської належності ситуації загальнопоширеного насильства та систематичного насильства і порушення прав людини.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції відповідач-1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що позивач неодноразово звертався до територіальних органів ДМС із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Факти та обставини, викладені в заяві від 10.03.2016, вже були предметом дослідження міграційною службою. Рішення про відмову у прийнятті заяви позивача прийнято у межах повноважень, обґрунтовано та у спосіб, визначений Конституцією та чинним законодавством України. Відповідач-1 погодився з висновком відповідача-2 від 11.03.2016 про відсутність підстав для прийняття заяви про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки ситуація по країні походження не змінилась. ДМС України не встановлено фактів щодо можливості застосування до заявника смертної кари, виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в разі повернення на батьківщину. За час перебування позивача в Україні подій для обґрунтованого побоювання щодо умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не виникло.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, регламентовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
За змістом частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Частиною другою статті 13 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана, зокрема, подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; 4) неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до підпункту е) п. 2.1 розділу II Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила № 649) уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.
Пунктом 8.2 Правил № 649 передбачено, що у разі надходження до ДМС скарги на рішення територіального органу ДМС структурний підрозділ з питань біженців ДМС, зокрема, готує висновок за результатами розгляду скарги, в якому обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, у висновку УДМС України в Полтавській області щодо прийняття рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує захисту, від 11.03.2016 та висновку ДМС України за результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує податкового захисту, від 29.06.2016, відсутні посилання на інформацію по країні походження, яка б свідчила про наявність чи відсутність у ОСОБА_1 підстав для набуття статусу біженця чи додаткового захисту.
Суд зазначає, що ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, яка звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або особа визнається такою, що потребує додаткового захисту.
За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої ДМС України, УВКБ ООН, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом УВКБ ООН у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Відповідно до пункту 1.2. Правил № 649 інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, ДМС України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, у доповідях Генерального секретаря від 18.02.2015, 21.01.2016, 11.12.2015, 11.11.2015 про виконання Резолюцій 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014) та 2258 (2015) Ради Безпеки ООН вказується, що на всій території Сирійської Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля. Зокрема, у цих доповідях відзначаються військові дії у муфахазі Ідліб, де раніше проживав позивач.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Л.М. та інші проти Росії» від 15.10.2015 зазначено, що примусове повернення заявників в Сирію призведе до порушення статей 2 та (або) 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що на офіційному веб-сайті посольства України в Сирійській Арабській Республіці, у розділі «Поради подорожуючим» вказано, що «Наразі на всій території Сирії зберігається складна безпекова ситуація... Враховуючи зазначене, Посольство України в Сирійській Арабській Республіці наполегливо рекомендує утриматись від поїздок в Сирію до закінчення громадянського конфлікту... З 29.02.2016 Посольство України в Сирії буде евакуйоване в м. Бейрут, Ліван».
В Резолюції Генеральної Асамблеї ООН А/К.Е8/70/234 «Положення в області прав людини в Сирійській Арабській Республіці», яка прийнята та опублікована 09.03.2016, зокрема, вказано, що Генеральна асамблея виражає співчуття з приводу систематичних порушень прав людини та основних свобод, а також всіх порушень міжнародного гуманітарного права та найрішучішим чином засуджує ці порушення, які продовжує скоювати сирійська влада і пов`язані з урядом повстанські формування «шаббіха», а також ті, хто воює на їх боці, в тому числі порушень, пов`язаних із застосуванням тяжкого озброєння, бомбардування з повітря, касетних боєприпасів, балістичних ракет, «бочкових» бомб, хімічної зброї, а також іншим застосуванням сили щодо цивільного населення.
Крім того, в Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IV, листопад 2015 року), зокрема, вказано, що ситуація в плані безпеки в Сирії поступово та значно погіршилася. За словами Генерального секретаря ООН «конфлікт, як і раніше, характеризується кричущими порушеннями міжнародного гуманітарного права та прав людини, з повною зневагою до принципів гуманності». УВКБ ООН вважає, що більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародною допомогою, скоріш за все, відповідають критеріям визначення «біженець», приведеного в ст. 1А(2) Конвенції 1951 року про статус біженців, оскільки в них будуть цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за одною з ознак, вказаних в Конвенції.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що під час повторного звернення ОСОБА_1 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачами не було враховано, що існувала оновлена інформація щодо Сирійської Арабської Республіки, яка свідчила про наявність у позивача побоювання стати жертвою переслідувань, тортур, принижуючих гідність поводження та існування в країні його громадянської належності ситуації загальнопоширеного насильства та систематичного насильства і порушення прав людини.
Вищенаведені обставини спростовують доводи касатора про те, що актуальна інформація по країні заявника не підсилює рівня обґрунтованості його заяви та не створює нових умов для її повторного розгляду по суті, оскільки вказана інформація може мати суттєве значення під час вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує захисту.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 залишити без змін, а касаційну скаргу Державної міграційної служби України - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Суддя-доповідач: І.Л. ЖелтобрюхСудді: О.В. Білоус В.М. Шарапа