Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.01.2019 року у справі №826/3278/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 жовтня 2019 року

Київ

справа №826/3278/17

адміністративне провадження №К/9901/69487/19 №К/9901/1552/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Мельник-Томенко Ж. М., Шишова О. О.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2018 у складі колегії суддів Аблова Є. В., Літвінової А. В., Мазур А. С. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від
13.12.2018 у складі колегії Кузьменка В. В., Василенка Я. М., Шурка О. І. у справі № 826/3278/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення суми заробітку за весь час вимушеного прогулу, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просила:

- скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 03.02.2017 № 157-о "Про звільнення ОСОБА_1";

- поновити позивача на посаді начальника відділу протокольної роботи управління організаційно-технічної підтримки департаменту міжнародних зв'язків з
04.02.2017;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.02.2017 по день винесення судом рішення про поновлення на роботі включно;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2018 позовні вимоги задоволено.

2.1. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 апеляційні скарги позивача та представника відповідача залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

3.1. ОСОБА_1 проходила державну службу на посаді начальника відділу протокольної роботи управління організаційно-технічної підтримки департаменту міжнародних зв'язків Державної фіскальної служби України.

3.2.20.05.2016 позивача попереджено про наступне вивільнення із займаної посади у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України. Разом з тим зазначено про відсутність, на дату попередження про наступне вивільнення, в апараті Державної фіскальної служби України рівнозначних або нижчих вакантних посад, що передбачають виконання роботи за професією чи спеціальністю, що відповідали б кваліфікації позивача, та не потребують обов'язкового проведення конкурсу відповідно до Закону України "Про державну службу".

3.3. В подальшому, позивачу було запропоновано наявні посади відповідно до штатного розпису Державної фіскальної служби України, а саме: головного державного ревізора-інспектора відділу тематичних перевірок департаменту внутрішнього аудиту, головного державного ревізора-інспектора відділу координації та аналізу департаменту внутрішнього аудиту на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2, головного державного ревізора-інспектора відділу євроінтеграції та проектів розвитку управління міжнародних зв'язків департаменту організації роботи Державної фіскальної служби України на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2, провідного інспектора загального відділу управління документального забезпечення департаменту матеріального забезпечення так розвитку інфраструктури.

3.4. Проте, позивач не погодилась із запропонованими посадами оскільки вони не відповідають її кваліфікації.

3.5. Наказом Державної фіскальної служби України від 03.02.2017 № 157-о "Про звільнення ОСОБА_1" відповідно до статей 44, 49-2 Кодексу законів про працю України, частини 4 статті 87 Закону України "Про державну службу", наказів Державної фіскальної служби України від 02.11.2015 № 834, "Про затвердження Плану заходів із скорочення штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби" від 30.12.2015 № 1022, "Про скорочення чисельності та введення в дію Структури Державної фіскальної служби України", позивача звільнено з 03.02.2017 із займаної посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України із виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати та грошової компенсації за 69 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та 44 календарних дні додаткової відпустки.

3.6. Позивач звернулась до суду із вказаним позовом оскільки вважає, що відповідачем було порушено вимоги чинного законодавства про працю та законодавства про державну службу, а законні підстави для її звільнення відсутні.

4. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що наказ Державної фіскальної служби України від 03.02.2017 № 157-о про звільнення позивача з посади начальника відділу протокольної роботи управління організаційно-технічної підтримки департаменту міжнародних зв'язків Державної фіскальної служби України прийнято з порушенням вимог пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", частини 2 статті 40, статті 42, частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України. Зазначений висновок суду ґрунтується на тому, що з моменту попередження про вивільнення і до дня звільнення позивачу не було запропоновано рівноцінної посади на виконання вимог пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", незважаючи на те, що у період з
20.05.2016 по 03.02.2017 змінювалися кількість та склад вакантних посад, однак відповідач не пропонував позивачу інших наявних вакантних посад, крім тих, що були запропоновані 08.12.2016.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Позивач звернулась до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2018 змінити, виклавши абзац 4 резолютивної частини в такій редакції:

"стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.02.2017 по 14.09.2018 включно у розмірі 205 444,50 грн.

Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги у розмірі 3200 грн". В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

5.1. Доводи касаційної скарги позивача грунтуються на тому, що судом першої інстанції необгрунтовано визначено виплатити на її користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу по 27.08.2018, а не по дату винесення судового рішення. Крім того, вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, на переконання позивача, підтверджені належним чином, та не мають ставитись в залежність від змін у законодавстві, які склались внаслідок тривалого розгляду судової справи.

6. Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій Державна фіскальна служба України просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, про відмову в задоволенні позовних вимог.

6.1. Касаційна скарга відповідача мотивована тим, що Державною фіскальною службою України дотримано процедуру звільнення позивача. Доводи касаційної скарги зводяться до правової позиції, викладеної в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів".

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

7. Відповідно до статті 19 Конституції України від 28.06.1991 № 254к/96-ВР о ргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

8. Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

9. Відповідно до частин 1 -3 статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі-Закон № 889-VIII) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються частин 1 -3 статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі-Закон № 889-VIII, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих частин 1 -3 статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі-Закон № 889-VIII.

10. Згідно з ~law28~, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

11. Відповідно до положень ~law29~ процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

12. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

13. Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України 10.12.1971 № 322-VIII (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

14. Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

15. Відповідно до частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

16. Водночас, згідно з частинами 1 та 2 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

17. Відповідно до частини 3 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

18. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з листом Державної фіскальної служби України від 24.02.2017 № 2717/т/99-99-04-01-01-14 (щодо розгляду запиту позивача про надання публічної інформації) станом на день попередження позивача про вивільнення 20.05.2016 були наявні вакантні посади, зокрема посади заступника начальника відділу експрес-реагування проактивного аналізу департаменту моніторингу доходів та обліково-звітних систем та заступника начальника відділу обліку платників управління реєстрації та обліку платників департаменту обслуговування платників - на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника.

19. Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що у департаменті організації роботи Державної фіскальної служби України, до якого було передано функції реорганізованого (ліквідованого) департаменту міжнародних зв'язків, з
20.05.2016 по 03.02.2017 (станом на день звільнення позивача) були вакантними наступні посади: головний державний ревізор-інспектор відділу організації та проведення заходів управління організаційно-контрольного забезпечення, головний державний інспектор відділу організації та проведення заходів управління організаційно-контрольного забезпечення, заступник директора департаменту - начальник управління міжнародних зв'язків, начальник управління відомчих реформ, заступник начальника управління - начальник відділу комунікацій управління інформаційної політики, заступник начальника відділу комунікацій управління інформаційної політики.

20. Проте, жодна з наведених вакантних посад не була запропонована позивачу, незважаючи на те, що позивач займала посаду начальника відділу протокольної роботи управління організаційно-технічної підтримки департаменту міжнародних зв'язків.

21. При цьому згідно з вимогами ~law30~ у разі скорочення чисельності або штату державних службовців або реорганізації державного органу припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення можливе за умови, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

22. Відповідно до ~law31~ рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

23. Згідно зі схемою посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2017 році, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 15, посада позивача відноситься до шостої групи оплати праці, до якої відносяться посади керівника/заступника керівника управління у складі департаменту, головного управління, служби, керівника/заступника керівника відділу у складі департаменту, головного управління, служби, самостійного управління, завідувача сектору у складі департаменту, головного управління, служби, самостійного управління та відділу.

24. Відповідно до положень ~law32~ встановлено, що до категорії "Б", зокрема, відносяться посади керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, їх заступників, керівників територіальних органів цих державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступників; заступників керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України.

25. Як встановлено судами попередніх інстнацій, позивачу також не були запропоновані посади, які були вакантними у період з 20.05.2016 по 08.12.2016 (включно) згідно з даними, зазначеними у додатках до листа Державної фіскальної служби України від 24.02.2017 № 2717/т/99-99-04-01-01-14.

26. Відтак, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що станом на 08.12.2016 позивачу за наявності у штаті рівноцінних вакантних посад були запропоновані нижчі посади головного державного ревізора-інспектора та провідного інспектора згідно з наявною у матеріалах справи пропозицією від 08.12.2016.

27. Водночас, згідно з листом відповідача від 29.03.2017 №4373/3/99-99-04-01-01-14 у період з 10.01.2017 по 03.02.2017 залишались вакантними такі посади: начальника відділу інформаційного забезпечення перевірок управління перевірок відомостей в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру департаменту податків і зборів з фізичних осіб, начальника відділу митного аудиту управління митного аудиту департаменту аудиту, начальника відділу методології забезпечення класифікаційної роботи управління класифікації товарів департаменту адміністрування митних платежів.

28. Крім перелічених вище вакантних посад згідно з листом Державної фіскальної служби України від 29.03.2017 №4373/3/99-99-04-01-01-14 станом на 10.01.2017, а також станом на 03.02.2017 були вакантні посади, зокрема, заступника начальника управління-начальника відділу кадрового адміністрування апарату управління роботи з персоналом апарату департаменту кадрової політики та роботи з персоналом, заступника начальника управління-начальника відділу добору та оцінки персоналу управління організації розвитку департаменту кадрової політики та роботи з персоналом, заступника начальника управління-начальника відділу координації та аналізу управління координації, аналізу та моніторингу департаменту внутрішнього аудиту, заступника начальника внутрішнього аудиту департаменту внутрішнього аудиту, заступника начальника управління-начальника відділу проведення перевірок суб'єктів декларування управління перевірок відомостей в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру департаменту податків і зборів з фізичних осіб, заступника начальника управління-начальника відділу перевірок фінансових установ управління аудиту фінансових установ та валютного контролю департаменту аудиту, заступника начальника методології оподаткування управління координації роботи з вдосконалення податкової системи департаменту методологічної та нормотворчої роботи.

29. Відповідно до інформації, наявної у листах Державної фіскальної служби України від 01.03.2017 №2963/3/99-99-05-01-05-14, від 10.03.2017 № 3350/3/99-99-04-01-01-14, станом на день звільнення позивача 03.02.2017 кількість вакантних посад в структурних підрозділах Державної фіскальної служби України (у тому числі на період перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною) згідно з табелями обліку використання робочого часу склала: департамент організації роботи служби - 3 шт. од., департамент матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури - 4 шт. од., департамент кадрової політики та роботи з персоналом - 1 шт. од., департамент внутрішнього аудиту - 5 шт. од., департамент моніторингу доходів та обліково-звітних систем - 5 шт. од., департамент податків і зборів з фізичних осіб - 1 шт. од., департамент аудиту - 3 шт. од., департамент методологічної та нормотворчої роботи - 1 шт. од., департамент боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом - 10 шт. од., департамент організації митного контролю - 2 шт. од., департамент організації протидії митним правопорушенням - 2 шт. од.

30. Згідно з листом Державної фіскальної служби Українивід 24.02.2017 №2718/3/99-99-04-01-01-14 (щодо розгляду запиту представника позивача про надання публічної інформації) до кваліфікаційних вимог, які пред'являються до осіб, що претендують на зайняття посади заступника начальника відділу в Державної фіскальної служби України (посада державної служби категорії "Б") відносяться такі загальні вимоги: вища освіта (юридична, економічна або технічна), ступінь вищої освіти - не нижче магістра, вільне володіння державною мовою, досвід роботи на посадах державної служби категорій "Б " чи "В" або досвід служби в органах місцевого самоврядування, або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше двох років.

31. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до інформації з листа відповідача від 29.03.2017 № 4373/3/99-99-04-01-01-14 були затверджені вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорії "В", зокрема щодо посад начальника відділу інформаційного забезпечення перевірок управління перевірок відомостей в деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру департаменту податків і зборів з фізичних осіб (вакантна з
02.08.2016), заступника начальника відділу загальної методології оподаткування управління координації роботи з вдосконалення податкової системи департаменту методологічної та нормотворчої роботи (вакантна з 10.01.2017), заступника начальника відділу кадрового забезпеченняуправління роботи з керівним складом територіальних органів департаменту кадрової політики та роботи з персоналом (вакантна з 10.10.2016):

- вища освіта (за фахом фінансово-економічного чи юридичного спрямування), ступінь вищої освіти - магістр, вільне володіння державною мовою, стаж роботи відповідно до ~law33~;

- спеціальні вимоги: знання законодавства, професійні знання - перелічені навички роботи у відповідній галузі, а також лідерство, прийняття ефективних рішень, ефективна комунікація, управління організацією роботи та персоналом, тощо.

32. Разом з тим судами встановлено, що позивач має вищу освіту за спеціальністю "економіка підприємства", диплом Київського державного торговельно-економічного університету серії НОМЕР_2 від 22.06.1995, згідно з записами у трудовій книжці досвід роботи на посадах державної служби, що відповідають категоріям "Б " і "В", з 07.09.1995.

33. Проте, матеріали справи не містять інформації щодо підстав, за яких позивачу з моменту попередження про вивільнення і до дня звільнення не було запропоновано рівноцінної посади на виконання вимог ~law34~.

34. Колегія суддів наголошує, що оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

35. Відтак, застосування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду, викладної у постанові від 01.08.2017 (справа № 826/16311/16) та від
11.07.2018 (справа № 816/1232/17) є доцільним.

36. Всупереч обов'язку, покладеному на відповідача положеннями чинного законодавства про працю, Державною фіскальною службою України було винесено наказ від 03.02.2017 № 157-о про звільнення позивача з посади начальника відділу протокольної роботи управління організаційно-технічної підтримки департаменту міжнародних зв'язків Державної фіскальної служби України.

37. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо порушення вимог ~law35~, частини 2 статті 40, статті 42, частини 3 статті 49-2 КЗпП України під час звільнення позивача з посади.

38. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає, що доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого відображення в матеріалах справи.

39. Разом з тим відповідно до частин 1 та 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

40. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

41. Так, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.1995 N 348).

42. Відповідно до положень пунктів 8,10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

43. Отже, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги позивача щодо необхідності зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обгрунтованими.

Рішення суду першої інстанції ухвалено 14.09.2018, відтак, саме по вказану дату має бути обраховано та стягнуто суму заробітку за час вимушеного прогулу.

44. Колегія суддів погоджується з обрахунком, наведеним позивачем у касаційній скарзі, оскільки матеріалами судової справи підтверджено розмір середньоденного та середньомісячного заробітку ОСОБА_1. На підставі наявної в матеріалах справи інформації, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача яка підлягає стягненню становить 205 444,50 грн (226*454,81 грн) + (175 робочих днів*454,81 грн*1,2898 грн).

45. Разом з тим, обгрунтованими на переконання суддів Верховного Суду також є твердження позивача щодо наявності в матеріалах справи достатніх доказів, на підтвердження фактичного надання їй правничної допомоги, і як наслідок необхідності відшкодування витрат, понесених на отримання такої допомоги.

46. В даному випадку, колегія суддів вважає за необхідне застосувати правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 (справа № 826/1216/16). Так, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін. ), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

47. Враховуючи, що матеріали судової справи містять договір про надання правової допомоги від 23.02.2017 № 02/17, додаткову угоду № 1 від 23.02.2017, акт № 1 передачі-прийняття послуг з надання правової допомоги від 14.03.2017, прибутковий касовий ордер № 5 від 14.03.2017 на суму 3 200,00 грн, а також копію книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій необґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу.

48. Беручи до уваги вищевикладене, наявні підстави для зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині.

49. За змістом частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

50. Частиною 1 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною четвертою вказаної статті визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

51. З огляду на наведене, касаційна скарга Державної фіскальної служби України підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга позивача - задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

52. Касаційні скарги Державної фіскальної служби України та ОСОБА_1 задовольнити частково.

53. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2018, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від
13.12.2018, у справі № 826/3278/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення суми заробітку за весь час вимушеного прогулу - змінити, виклавши абзац 4 резолютивної частини в такій редакції:

"Cтягнути з Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код 39292197, адреса: Львівська площа, 8, м. Київ, 04053) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.02.2017 по 14.09.2018 включно у розмірі 205 444,50 грн (двісті п'ять тисяч чотириста сорок чотири гривні п'ятдесят копійок).

Стягнути з Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код 39292197, адреса: Львівська площа, 8, м. Київ, 04053) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) понесені нею судові витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги у розмірі 3200 грн (три тисячі двісті гривень)".

54. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

55. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді Ж. М. Мельник-Томенко О. О. Шишов