Історія справи
Ухвала КАС ВП від 30.09.2018 року у справі №815/3657/15
ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
09 жовтня 2018 року
справа №815/3657/15
адміністративне провадження №К/9901/9024/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І. А., Олендера І.Я.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року у складі судді Стефанова С.О. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року у складі суддів Романішина В.Л., Димерлія О.О., Єщенка О.В. у справі № 815/3657/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про зобов'язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В :
У червні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про зобов'язання відповідача повернути 63014,45 грн. помилково сплаченого податку на доходи фізичних осіб.
Позов мотивований тим, що на підставі договору позики та Іпотечного договору для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу іпотечного майна, 02 вересня 2014 року ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу нежитлових приміщень. Цей договір укладено у відповідності до статті 38 Закону України «Про іпотеку» та на виконання застереження, зазначеного у Іпотечному договорі від 20 червня 2013 року. Позивач вважає, що нею помилково сплачено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 5% від бази оподаткування, так як сума грошових коштів, які вона отримала від продажу предмета іпотеки, не є її доходом, так як Іпотечний договір від 20 червня 2013 року укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики.
07 липня 2015 року постановою Одеського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Мотивуючи свої рішення суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що грошові кошти, які сплачені позивачем до Державного бюджету в якості податку на доходи фізичних осіб за отримання доходу від продажу об'єктів нерухомості за договором купівлі-продажу від 02 вересня 2014 року не можна вважати помилково сплаченим податком, оскільки саме іпотекодавець від такого способу відчуження не отримує доходу, а не іпотекодержатель, у зв'язку з чим оформлення договору купівлі-продажу позивачем, як іпотекодержателем, не звільняє останню від оподаткування податком з доходів фізичних осіб.
У листопаді 2015 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга позивача, в якій вона, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Позивач в касаційній скарзі посилається на позицію суду у справі № 815/5721/14 щодо безпідставності сплати податку ОСОБА_1 у сумі 63014,45 грн, положення пункту 43.3 статті 43 Податкового кодексу України, вважає наявними підстави для повернення помилково сплаченого податку з доходів фізичних осіб.
10 грудня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження за касаційною скаргою позивача після усунення недоліків касаційної скарги на виконання ухвали цього суду від 13 листопада 2015 року, справа № 815/3657/15 витребувана з суду першої інстанції.
04 лютого 2016 року справа №815/3657/15 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.
25 січня 2018 року справа № 815/3657/15 передана до Верховного Суду.
Заперечення (відзив) податкового органу на касаційну скаргу позивача до суду не надходив, що не перешкоджає перегляду судових рішень по суті.
Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 20 червня 2013 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) укладено договір позики, за умовами якого Позикодавець передала, а Позичальник прийняв у власність грошові кошти у розмірі 723573 грн. та зобов'язався повернути їх Позикодавцю в строк та на умовах, передбачених вказаним договором - не пізніше 20 червня 2014 року. Вказаний договір 20 червня 2013 року посвідчений ОСОБА_3, приватним нотаріусом Одеського міського округу.
20 червня 2013 року на забезпечення виконання умов вказаного Договору позики, між ОСОБА_1, як Іпотекодержателем, з однієї сторони, та ОСОБА_4 як Іпотекодавцем і ОСОБА_2, як Боржником, з другої сторони, укладено іпотечний договір, згідно якого іпотека забезпечує вимоги Іпотекодержателя щодо виконання Іпотекодателем кожного і всіх його зобов'язань за Договором позики у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в Договорі позики, з усіма змінами і доповненнями до нього. Пунктом 6.3 Іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється одним з таких способів за вибором Іпотекодержателя: 1) за рішенням суду; 2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; 3) шляхом позасудового врегулювання відповідно до застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя. Пункт 6.7 договору передбачає застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки або шляхом продажу предмету іпотеки Іпотекодержателем будь-якій особі. У разі виникнення у Іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, задоволення вимог Іпотекодержателя можливе шляхом: переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; продажу Іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку».
02 вересня 2014 року між ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_5 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за умовами якого Продавець продає (передає у власність), а Покупець купує (приймає у власність) нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2011 кв.м. Відповідно до п.1.4 вказаного договору право реалізації нежитлових приміщень, які є предметом Іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_4, виникає із застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, зазначеного в п.6 вищевказаного Іпотечного договору, шляхом застосування процедури продажу, яка встановлена ст.38 Закону України «Про іпотеку».
Тобто, право продажу нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, надано ОСОБА_1 від свого імені іншій особі - покупцю.
Перед підписанням договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 сплачено до державного бюджету податок на доходи фізичних осіб у розмірі 5% бази оподаткування операції з продажу об'єкта нерухомості, що становить 63014, 45 грн.
Вважаючи вказану суму податку на доходи фізичних осіб сплаченою помилково, ОСОБА_1 неодноразово зверталася до відповідача із заявами про повернення помилково сплаченого податку з доходів фізичних осіб у сумі 63 014,45 грн.
Листами податкового органу від 19 березня 2015 року за № 2262/17-02, від 22 травня 2015 року № 6141/17-02 позивачу відмовлено у задоволенні заяв про повернення помилково сплаченого податку з доходів фізичних осіб у сумі 63 014,45 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.
За положеннями пункту «в» підпункту 14.1.54. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів.
Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна визначений статтею 172 Податкового кодексу України, пункт 172.1. якої передбачає, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.
Пунктом 172.2. цієї статті передбачено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.
У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об'єкта незавершеного будівництва.
Дохід від продажу об'єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону (пункт 172.3. статті 172 Податкового кодексу України).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що грошові кошти, отримані позивачем від продажу об'єкта нерухомості (предмета іпотеки) не є тим доходом, який не оподатковується в розумінні пункту 172.1. статті 172 Податкового кодексу України, а навпаки підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу (5% бази оподаткування).
Як правильно зауважено судами попередніх інстанцій, жодною нормою Податкового кодексу України не передбачено звільнення від оподаткування операцій з продажу іпотекодержателем об'єкту нерухомості, навіть в рахунок задоволення його вимог.
Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що грошові кошти, які сплачені ОСОБА_1 до Державного бюджету в якості податку на доходи фізичних осіб за отримання доходу від продажу об'єктів нерухомості за договором купівлі-продажу від 02 вересня 2014 року не є помилково сплаченим податком та не підлягають поверненню.
Більше того, в пунктом 6.5 договору купівлі-продажу зазначено, що ОСОБА_1 роз'яснено та зрозуміло зміст статті 172 Податкового кодексу України (порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна).
Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року у справі № 815/3657/15 залишити без змін
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Р.Ф.Ханова
Судді І.А.Гончарова
І.Я.Олендер