Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.09.2020 року у справі №807/1171/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 807/1171/16

адміністративне провадження № К/9901/21983/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н. А.,

суддів: Смоковича М. І., Шевцової Н. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Закарпатської області, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року (головуючий суддя - Рейті С. І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року (головуючий суддя - Глушко І. В., судді - Большакова О. О., Макарик В. Я.) у справі № 807/1171/16.

І. Суть спору

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Прокуратури Закарпатської області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ №524к прокуратури Закарпатської області від 11.08.2016 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління у кримінальному провадженні та з органів прокуратури Закарпатської області 12 серпня 2016 року з підстав неможливості подальшого перебування на вказаній посаді у зв'язку з фактичним виходом на роботу основного працівника (п.8 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру", п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України);

- зобов'язати прокуратуру Закарпатської області поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області, де до дня звільнення ОСОБА_1 працював в органах прокуратури Закарпатської області на постійній основі або на рівнозначній посаді в органах прокуратури Закарпатської області з 12.08.2016;

- зобов'язати прокуратуру Закарпатської області виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 12 серпня 2016 року по день прийняття судом рішення, у розмірі відповідно до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру";

- зобов'язати прокуратуру Закарпатської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 15 липня 2015 року по 12 серпня 2016 року відповідно до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" з врахуванням вже здійснених виплат за цей період.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом №524 к прокуратури Закарпатської області від 11.08.2016 позивач був звільнений з посади прокурора та з органів прокуратури Закарпатської області з підстав неможливості подальшого перебування на вказаній посаді у зв'язку з фактичним виходом на роботу основного працівника.

Звільнення з органів прокуратури Закарпатської області позивач вважає протиправним, оскільки до призначення позивача на тимчасово вакантну посаду він був призначений на постійній основі на посаду прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області, з якої його ніхто не звільняв, в тому числі і по переводу на тимчасово вакантну посаду, з якої він був звільнений. При звільненні позивача прокуратурою Закарпатської області не було виконано свого обов'язку та не враховано право позивача на переважне залишення на роботі та не запропоновано іншу вакантну посаду. Крім того, відповідачем не виплачено позивачу заробітну плату в повному обсязі за період з
15.07.2015 по 12.08.2016 - дату фактичного звільнення. Таким чином, дії відповідача щодо звільнення позивача з посади є незаконними і не ґрунтуються на вимогах закону.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури Закарпатської області про скасування наказу, зобов'язання поновити на посаді, виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу та здійснити перерахунок та виплату заробітної плати відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі, суди зазначили, що за погодженням сторін - працівника та керівника органу прокуратури, наказом за №947к від 16.10.2015 був укладений по своїй суті та змісту строковий трудовий договір на час відпустки для огляду за дитиною ОСОБА_2 до дня фактичного виходу на роботу основного працівника, про що прямо зазначено в наказі № 947к від 16.10.2015. Умови вказаного строкового договору, припинення якого пов'язувалось із днем фактичного виходу на роботу основного працівника, позивачеві були відомі, оскільки з наказом про призначення на посаду позивач ознайомився 16.10.2015. Крім того, суди зазначили, що свою волю на укладення строкового трудового договору позивач виявив, коли подавав заяву на призначення на вказану тимчасово вільну посаду.

Суди також вказали, що звільнення у зв'язку із виходом з відпустки по догляду за дитиною основного працівника, тобто у зв'язку із закінченням строку трудового договору, жодним чином не пов'язане зі змінами в організації виробництва і праці та за процедурою є відмінним від звільненням з підстав змін в організації виробництва і праці, та не потребує вирішення питань про переважне право залишення на роботі. Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що з дня виходу основного працівника - ОСОБА_2, з огляду на норми Закону України "Про прокуратуру", вимоги трудового законодавства та умови трудового договору, трудові відносини з позивачем підлягали припиненню.

Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області, суди зазначили, що вказана вимога не випливає з оскаржуваного ним наказу про звільнення, оскільки на момент звільнення з органів прокуратури Закарпатської області позивач обіймав тимчасову вакантну посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області, тоді як з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області позивач був звільнений наказом №947к від 16.10.2015.

Щодо позовної вимоги про перерахунок та виплату позивачу заробітної плати за період з 15 липня 2015 року по 12 серпня 2016 року відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VI (далі-Закон 1697) з врахуванням вже здійснених виплат за цей період суди вказали, що враховуючи норми законів України про державний бюджет, якими встановлено правове регулювання питання оплати праці прокурорів, що здійснюється у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, зокрема, не внесення Урядом змін до постанови від 31.05.2012 №505 щодо умов оплати праці працівників прокуратури, відсутності у Законі України "Про державний бюджет на 2015 рік" видатків на реалізацію положень ст. 81 Закону №1697, прокуратура Закарпатської області, як головний розпорядник бюджетних коштів, не мала правових підстав для перерахування та виплати заробітної плати працівників місцевих прокуратур поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

06 березня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року, в якій позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на те, що між ним та відповідачем 05.06.2012 був укладений безстроковий трудовий договір, за яким він був прийнятий на роботу до органів прокуратури. Позивач вважає, що укладенню трудового договору передує припинення іншого трудового договору, проте трудовий договір від 05.06.2012 між ним та відповідачем не припинявся. Посилається на те, що ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" визначає умови звільнення прокурора з посади, тоді як вказана норма не передбачає звільнення з роботи (припинення трудового договору), звільнення з органів прокуратури. Вказує, що відповідач протиправно не запропонував йому жодної вакантної посади, на яку він міг бути переведений, а також не довів відсутність таких посад. Також позивач посилається на обставини неодержання ним заробітної плати у повному обсязі в період з
15.07.2015 до 12.08.2016 відповідно до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру".

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 5 червня 2016 року позивач прийнятий на роботу в органи прокуратури Закарпатської області на посаду прокурора прокуратури міста Ужгорода.

З 19 жовтня 2015 року позивача, який працював на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області, на підставі поданої ним 15.10.2015 заяви (а. с. 37) наказом прокурора області №947 від 16.10.2015 було призначено на тимчасово вільну посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2, на умовах строкового трудового договору до дня фактичного виходу на роботу основного працівника, звільнивши його з посади прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області (а. с 38). Із вказаним наказом позивач ознайомлений 16.10.2015, що підтверджується його підписом.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 29.12.2015 №125ш відділ нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, державної митної служби та Державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області був перейменований на відділ нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області.

На підставі цього, прокурором області видано наказ від 14.01.2016 №23к, згідно якого ОСОБА_1 вважається таким, що обіймає тимчасово вакантну посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2, до дня фактичного виходу на роботу основного працівника (а. с. 39). Із вказаним наказом позивач ознайомлений
14.01.2016.

11 серпня 2016 року основним працівником - ОСОБА_2 на ім'я прокурора області подано заяву з проханням допустити його до виконання своїх службових обов'язків з 15.08.2016 до закінчення відпустки для догляду за дитиною (а. с. 41).

На підставі вказаної заяви прокурором області видано наказ №522к від 11.08.2016, відповідно до якого перервано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку прокурору відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні ОСОБА_3, та він вважається таким, що приступив до виконання свої службових обов'язків 15.08.2016 (а. с. 42).

Наказом прокурора області від 11 серпня 2016 року №524 к звільнено ОСОБА_1 з тимчасово вакантної посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області, на яку його призначено на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2, та з органів прокуратури Закарпатської області 12 серпня 2016 року з підстав неможливості подальшого перебування на вказаній посаді у зв'язку з фактичним виходом на роботу основного працівника (п. 8 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Підстави звільнення прокурора з посади визначені пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 частини 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - ~law24~). Однією з таких підстав є звільнення у зв'язку неможливістю подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді (~law25~).

Відповідно до ~law26~ прокурор, який обіймає тимчасово вакантну посаду, у разі повернення на роботу прокурора, який обіймає відповідну посаду на постійній основі, звільняється з посади особою, уповноваженою ~law27~ приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

Згідно з пп. 4 пункту 5 1 розділу XIII "Перехідні положення" ~law28~ передбачено, що до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом 3 пункту 1 розділу ХІІ "Прикінцеві положення", а саме: ~law29~ (регулюють порядок призначення на посаду прокурора та звільнення з посади, здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора за умови функціонування Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, діяльність органів прокурорського самоврядування та набирають чинності з 15 квітня 2017 року), прокурори призначаються на посади і звільняються на посади і звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Згідно з п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Питання оплати праці прокурорів врегульовано ~law30~, відповідно до якої фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ~law31~ посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Абзацом 2 ~law32~ (в редакції Закону України від 28.12.2014 р. № 76-VIII) Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування ~law33~, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із ~law34~ та у двомісячний строк дня, наступного за днем опублікування ~law35~, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із ~law36~.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 8 Закону України "Про оплату праці".

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оплату праці" оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Пунктом 9 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено, що норми і положення, зокрема ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати працівників органів прокуратури" визначено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" визначено, що у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисі прокуратури, за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищується на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. № 505.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення".

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Колегія суддів зазначає, що одним із різновидів строкового трудового договору є виконання роботи на посаді працівника, який перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Строк такого договору закінчується із виходом на роботу основного працівника. Отже, вихід на роботу основного працівника є безумовною та достатньою підставою для звільнення працівника, який виконував роботу на час його відсутності, в даному випадку - перебування у відпустці по догляду за дитиною.

Як встановили суди попередніх інстанцій, наказом №947к від 16.10.2015 між позивачем та відповідачем був укладений по своїй суті та змісту строковий трудовий договір, який передбачав виконання позивачем обов'язків за цією посадою на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2 до дня фактичного виходу на роботу основного працівника, про що прямо зазначено в цьому наказі.

Верховний Суд констатує, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

В даних спірних правовідносинах спеціальним законом вважається ~law45~.

Відтак, пріоритетними нормами щодо підстав, порядку та процедури призначення і звільнення осіб, на яких поширюється дія ~law46~, будуть саме норми ~law47~. Норми Кодексу законів про працю України підлягають застосовуванню лише в тій частині, що не охоплена нормами ~law48~.

Колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що позивач, перебуваючи на посаді прокурора на період відпустки для догляду за дитиною іншого працівника, достовірно знав та усвідомлював те, що в разі виходу іншого працівника із відпустки по догляду за дитиною, тобто закінчення строкового договору, буде звільнений з посади відповідно до чинного законодавства. При цьому роботодавець, у свою чергу, не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про звільнення. Закінчення строку є юридичним фактом, із настанням якого сторони трудових відносин мають право припинити їх.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів подання позивачем заяви про переведення на іншу посаду у серпні 2016 року або заяв, які б стосувалися отримання інформації про наявність вакантних посад в органах прокуратури. Крім того, про такі обставини позивачем також не зазначено ані в позовній заяві та апеляційній скарзі, ані в поданій ним касаційній скарзі.

З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що відповідачем при звільненні позивача не було порушено норми ~law49~, оскільки ~law50~ визначено певні умови призначення прокурора на посаду в органи прокуратури.

Колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на обов'язок відповідача здійснити його працевлаштування та наявність у нього переважного права на залишення на роботі, оскільки, як правомірно враховано судами, звільнення ОСОБА_4 відбулось не з підстав змін в організації виробництва і праці, а у зв'язку з виходом на роботу основного працівника, на час відсутності якого позивач перебував на посаді. Суд зазначає, що у разі звільнення з підстави, передбаченої ~law51~, обов'язок здійснити працевлаштування позивача не передбачений.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справі №813/348/17 від 22 жовтня 2019 року.

Таким чином, Суд підтримує висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що відповідач при винесенні оскаржуваного наказу №524к від 11.08.2016 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не допустив порушень законодавства при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати за спірний період, Суд зазначає таке.

За загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.

Закон України від 28 грудня 2014 року №80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийняті пізніше Закону України 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", а тому у 2015 році норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не Закону України "Про прокуратуру".

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Аналогічні висновки відображені в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справах № 825/575/16, від 21 березня 2018 року № 817/548/16 та від 31 січня 2018 року №810/1304/16.

Отже, колегія суддів погоджує висновки судів попередніх інстанцій, що заробітну плату ОСОБА_1 нараховано у розмірі, не нижчому від визначеного законом.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 09.10.1979р. у справі Ейрі (1) зазначено: Суд розуміє, що подальша реалізація соціальних та економічних прав здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, яка склалася в даній державі.

У пункті 37 рішення "Суханов та Ільченко проти України" (Заява № 68385/10 та 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що демократично обраний Парламент зберігає право щодо виконання своїх законодавчих функцій відповідно до Конституції та зміни встановлених розмірів виплат на певний період часу.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною 1 статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року у справі № 807/1171/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН. А. Данилевич М. І. Смокович Н. В. Шевцова