Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2019 року

Київ

справа №803/2714/15

адміністративне провадження №К/9901/30923/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16.09.2015 (суддя Лозовський О.А.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 (судді Ніколін В.В., Гінда О.М., Качмар В.Я.)

у справі № 803/2714/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АМіЛа»

до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АМіЛа» (далі - позивач, ТОВ «АМіЛа») звернулося до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - відповідач, Ковельська ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.07.2015 № 0000882200.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 16.09.2015, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016, позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16.09.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач в письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 30.06.2015 по 08.07.2015, на підставі направлень від 30.06.2015 № 98/03-06-22, № 99/03-06-17, № 100/03-06-22, № 101/03-06-22, № 102/03-06-22, № 103/03-06-22 та наказу від 30.06.2015 № 460, посадовими особами відповідача згідно із підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 81.1 статті 81, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «АМіЛа» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.09.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 15.07.2015 № 530/03-06-22-25090493 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 58 200 грн, в тому числі за серпень 2014 року на суму 57 867 грн та за жовтень 2014 року на суму 333 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 30.07.2015 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000882200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 72 750 грн., в тому числі 58 200 грн - за основним платежем та 14 550 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з акту перевірки від 15.07.2015 № 530/03-06-22-25090493 підставами для визначення позивачу зазначених сум грошових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про безпідставність формування позивачем складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Укр-Тест-Стандарт» та ТОВ «СТ Груп», які, за твердженнями відповідача, не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. Вказані висновки податкового органу як і доводи касаційної скарги ґрунтуються на тому, що позивачем не доведено доцільність використання придбаних у ТОВ «Укр-Тест-Стандарт» сертифікаційних послуг. Документи, складені за результатами вказаної господарської операції, оформлені з порушеннями. Щодо взаємовідносин з ТОВ «СТ Груп» відповідачем зазначено про неможливість підтвердження фактичного руху товару від постачальника ТОВ «СТ Груп» до покупця ТОВ «АМіЛа», оскільки відсутні товарно-транспортні накладні. З аналізу баз даних контролюючого органу неможливо встановити походження товару придбаного у ТОВ «СТ Груп».

Крім того, обґрунтування, наведені відповідачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом касаційної інстанції).

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати оформлені належним чином податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, що в жовтні 2014 року на підставі усної домовленості ТОВ «АМіЛа» здійснювало придбання сертифікаційних послуг у ТОВ «Укр-Тест-Стандарт», пов'язаних з митним оформленням трави, що підтверджується рахунком - фактурою №СФ-0003666 від 15.10.2014 на суму 2000,00 грн., в тому числі ПДВ 333,33 грн., актом здачі - прийняття (надання послуг) №ОУ-0003559 від 15.10.2014 та податковою накладною №192 від 15.10.2014.

Рішення органу з сертифікації є в матеріалах справи, що підтверджує факт надання вказаних послуг.

Крім того, судом також встановлено, що 22.08.2014 між ТОВ «АМіЛа» (замовник) та ТОВ «СТ Груп» (підрядник) укладено договір поставки №23.

Згідно умов даного договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність матеріали (товар) згідно специфікації №1 - геомембрана HDPE 1,5 мм (гл/гл) Польща, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити такий товар .

Факт придбання та отримання товару позивач підтверджує первинними документами бухгалтерського обліку, які наявні в матеріалах справи: видатковою накладною №СТ-021 від 28.08.2014, податковими накладними №4 від 22.08.2014 та №5 від 28.08.2014, які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних. Поставка товару здійснювалася транспортом продавця та за його рахунок. Вказаним позивач пояснює відсутність у нього товарно-транспортних накладних. Договору перевезення між позивачем та контрагентом не укладалось.

Разом з тим, факт використання придбаного товару в господарській діяльності позивача підтверджується матеріалами справи, а саме товар використовувався позивачем при виконанні ним договору підряду (виконання робіт з влаштування гноєсховища свинокомплексу).

Відтак, податковим органом не виконано обов'язок доказування та не доведено обставин, які слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

В матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог діючого на момент виникнення правовідносин законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів.

Виходячи з наведеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ «Укр-Тест-Стандарт» та ТОВ «СТ Груп» за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що порушення контрагентом позивача податкової дисципліни та невідповідність окремих документів складених відносно товару постачальником по ланцюгу постачання не впливає на віднесення позивачем (покупцем) до складу податкового кредиту сум за господарською операцією, яка фактично відбулася, оскільки закон не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від наявності документів щодо належного виконання постачальниками по ланцюгу постачання своїх податкових та інших зобов'язань.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16.09.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 у справі № 803/2714/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. ВасильєваСудді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко