Історія справи

Постанова КАС ВП від 08.10.2025 року у справі №240/25672/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 240/25672/24

адміністративне провадження № К/990/37794/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Білоуса О. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 240/25672/24

за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Житомирській області на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду (суддя Черняхович І. Е.) від 09 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Моніч Б. С., Гонтарук В. М. Біла Л. М.) від 19 серпня 2025 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. 26 грудня 2024 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) через систему «Електронний суд» звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі - ГУ ДПС у Житомирській області), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 03 жовтня 2024 року № 648/06-30-24-10/ НОМЕР_1 про анулювання його реєстрації, як платника єдиного податку;

- зобов`язати ГУ ДПС у Житомирській області поновити з 30 вересня 2024 року його реєстрацію, як платника єдиного податку третьої групи, в Реєстрі платників єдиного податку.

2. На обґрунтування заявлених позовних вимог ФОП ОСОБА_1 зазначив, що з 03 лютого 2022 року він здійснює свою діяльність за спрощеною системою оподаткування - 3 група єдиного податку, за ставкою 5% податку до доходу, без реєстрації ПДВ, що підтверджується відповідним Витягом від 04 лютого 2022 року № 4206 з реєстру платників єдиного податку. Однак, на підставі пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України (далі - ПК України) Головне управління ДПС у Житомирській області провело камеральну перевірку щодо порушення ним умов перебування на спрощеній системі оподаткування, за наслідками якої встановило наявність у нього податкового боргу у розмірі, що перевищує суму, визначену абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього ПК України, на кожен перше число місяця протягом двох послідовних кварталів в розмірі 47 969,75 грн за платежем «Єдиний податок з фізичних осіб (код платежу 18050400)». Зазначене стало підставою для прийняття рішення про анулювання його реєстрації, як платника єдиного податку та виключення його із реєстру платника податків реєстру платників єдиного податку.

3. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі № 240/25672/24 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

4. 08 травня 2025 року до Житомирського окружного адміністративного суду надійшла заява ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій позивач просив зупинити дію рішення ГУ ДПС у Житомирській області від 03 жовтня 2024 року № 648/06-30-24-10/ НОМЕР_1 про анулювання його реєстрації, як платника єдиного податку, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 240/25672/24.

5. В обґрунтування вимог заяви зазначив, що оскаржуване рішення про анулювання його реєстрації, як платника єдиного податку третьої групи, призводить до негативних наслідків, зокрема, неможливості здійснення господарської діяльності, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, покладення додаткового тягаря, пов`язаного із здійсненням коригувань та адміністрування і сплати податків у відношенні до третіх осіб замовників послуг у ФОП ОСОБА_1 , які є платниками ПДВ та здійснюють діяльність на загальній системі оподаткування, погіршення ділової репутації, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності, зміни для позивача системи оподаткування та формату розрахункового документа; виникнуть додаткові підстави для призначення та проведення як камеральних, так і позапланових документальних перевірок позивача.

Також позивач зазначив, що податковий та бухгалтерський облік платника податку на загальній та спрощеній системі оподаткування ведеться за різними формами звітності, відбувається нарахування різних податків та у відмінні податкові періоди, у зв`язку з чим, для відновлення його прав та інтересів необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Зокрема, позивач повідомив, що 05 березня 2025 року в його Електронний кабінет платника податків надійшло повідомлення ГУ ДПС у Житомирській області про відмову у прийнятті від нього звітності (вих. № 7444/6/06-30-24-10 від 05 березня 2025 року), у зв`язку з тим, що він не є платником єдиного податку, а тому подана ним податкова декларація платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2024 рік від 15 січня 2025 року № 9414482632 не визнана як податкова звітність.

Вказане, на переконання позивача, доводять існування подальшої небезпеки в заподіянні шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі № 240/25672/24 у вигляді повної зупинки його господарської діяльності, розірвання договірних відносин, виникнення обов`язку перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування. У зв`язку з чим, для відновлення його прав та інтересів необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

6. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Зупинено дію рішення ГУ ДПС у Житомирській області від 03 жовтня 2024 року № 648/06-30-24-10/ НОМЕР_1 про анулювання реєстрації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 240/25672/24.

7. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 12 вересня 2025 року відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

8. Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

9. 22 вересня 2025 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу ГУ ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року - без змін.

10. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що у випадку невжиття тимчасових обмежувальних заходів, у разі реалізації відповідачем рішення від 03 жовтня 2024 року № 648/06-30-24-10/ НОМЕР_1 , позивач буде зобов`язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування. В свою чергу, зміна системи оподаткування призведе до того, що на позивача буде покладено додаткове податкове навантаження, що в свою чергу може суттєво вплинути на ведення господарської діяльності, розірвання договірних правовідносин з контрагентами тощо. Крім того, у податковому (звітному) році або попередніх періодах, такому платнику за такі періоди будуть нараховуватись податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку третьої групи та існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у вигляді зупинення господарської діяльності позивача.

12. Разом із тим, відновлення порушених прав позивача без вжиття заходів забезпечення позову вимагатиме значних зусиль, оскільки у разі задоволення позовних вимог позивач знову матиме право перебувати на спрощеній системі оподаткування, що в свою чергу потягне за собою вжиття заходів щодо зміни порядку звітування до контролюючих органів, сплати податків, тощо.

13. Відтак суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямований лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. Крім того, суди зазначили, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами, а вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення не є вирішенням спору по суті.

IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

15. Підставою касаційного оскарження ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року скаржником зазначено пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) України.

16. Зокрема, скаржник вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми процесуального права, передбачені статтею 150 КАС України та застосували зазначені норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2020 року по справі № 826/4679/18, від 06 грудня 2022 року по справі № 140/8745/21, від 28 березня 2018 року по справі № 800/521/17.

17. На переконання скаржника, обраний судами вид забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення ГУ ДПС у Житомирській області від 03 жовтня 2024 року № 648/06-30-24-10/ НОМЕР_1 про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у справі № 240/25672/24, є неправильним, оскільки фактично вирішує спір по суті до ухвалення рішення у справі, що суперечить меті застосування статті 150 КАС України.

18. При цьому скаржник наголошує, що позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Відтак, у межах цієї справи відповідних доказів позивач не надав, а самого лише твердження про можливе настання негативних наслідків для суб`єкта господарювання недостатньо.

19. З огляду на предмет спору, відповідач вважає, що вищевикладене свідчить про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про які просить позивач, а отже й про відсутність підстав для їх застосування.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

21. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Рішенням ГУ ДПС у Житомирській області від 03 жовтня 2024 року № 648/06-30-24-10/ НОМЕР_1 анульовано реєстрацію та виключено з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи зі ставкою податку 5 відсотків.

22. З посиланням на положення процесуального законодавства позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив зупинити дію вказаного рішення до набрання законної сили рішенням суду у справі.

23. В аспекті наведених у касаційній скарзі доводів Суд звертає увагу на таке.

24. Частинами першою та другою статті 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

25. Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

26. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

27. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

28. Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

29. Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

30. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

31. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

32. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

33. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у конкретній справі з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

34. Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року у справі № 705/4587/17, від 16 квітня 2024 року у справі № 120/15171/23 сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

35. За сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі № 120/15171/23, від 4 грудня 2024 року у справі № 500/3027/24, від 4 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

36. В постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

37. Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

38. Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

39. В постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 440/9568/22 Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

40. При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до оспорюваного рішення відповідач виключив позивача з Реєстру платників єдиного податку.

41. Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне виключення з Реєстру платників єдиного податку та відповідно анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями ПК України.

42. Відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акту перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

43. Згідно з підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

44. Підпунктом 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України встановлено, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

45. Відповідно до підпункту 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність з надання послуг пошти (крім кур`єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.

46. Згідно з пунктом 183.4 статті 183 ПК України у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті.

47. Пунктом 181.1 статті 181 ПК України визначено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі операцій з постачання товарів/послуг з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі (зокрема, але не виключно шляхом встановлення спеціального застосунку або додатку на смартфонах, планшетах чи інших цифрових пристроях), нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

48. Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.

49. Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

50. Позивач, як в заяві про забезпечення позову, так і у відзиві на касаційну скаргу покликається на те, що без зупинення оскаржуваного рішення він фактично буде поставлений перед необхідністю застосовувати одночасно двох принципово відмінних систем оподаткування (одну за оскаржуваним рішенням і одну на випадок його скасування) щодо всіх операцій та фактично ставити контрагентів у ситуацію потенційної невизначеності фінансових результатів (має контрагент право на податковий кредит чи ні) та у період розгляду судом справи вимушено перебувати у дуже скрутному положенні особи, яка не тільки знаходиться у проблемному стані із податковим обліком, але й створює відчутні проблеми для контрагентів. А також вказує, що у разі задоволення його позову йому доведеться анулювати реєстрацію платника ПДВ та в подальшому анулювати всі податкові накладні по всім контрагентам за весь період з початку реєстрації і, відповідно виникне необхідність подання всіма такими контрагентами уточнюючих декларацій із ПДВ з корективами, що завдасть шкоди не тільки йому, а й іншим суб`єктам господарювання.

51. З огляду на викладене за наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також забезпечення можливості реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову. Так, при анулюванні реєстрації платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків позивачу буде змінено систему оподаткування, що зумовить покладення на нього додаткового податкового навантаження у вигляді збільшеної ставки податку на прибуток. Також у позивача може виникнути необхідність реєстрації платником податку на додану вартість та виконання визначених ПК України обов`язків для платників податку на додану вартість, зокрема, зі сплати відповідного податку (збільшення податкового навантаження на 20% від всієї суми прибутку), складання податкових накладних. При цьому судами обґрунтовано прийнято до уваги покликання позивача на те, що не вжиття заходів забезпечення адміністративного позову в цьому випадку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та матиме наслідком заподіяння також шкоди правам, свободам та інтересам третіх осіб.

52. Суди першої та апеляційної інстанцій також обґрунтовано вважали, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

53. Колегія суддів зазначає, що в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.

54. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 160/11784/23, від 14 січня 2025 року у справа № 280/9045/24, від 04 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, від 06 березня 2025 року у справі № 420/25688/24.

55. Відповідач, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, покликається на правові висновки Верховного Суду та вважає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд апеляційної інстанції їх безпідставно не врахував.

56. Втім, підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували позиції Верховного Суду щодо застосування положень КАС України, які визначають правила забезпечення позову, немає.

57. Висновки Верховного Суду щодо відсутності передбачених підстав для забезпечення позову, на які зробив відповідач посилання в касаційній скарзі, фактично стосуються відмінних в порівнянні з цією справою обставин та ґрунтуються на іншому правовому регулюванні спірних правовідносин. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм.

58. Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами суди першої та апеляційної інстанцій висновків є безпідставними та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 КАС України.

59. Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому колегія суддів вважає, що висновки судів суди першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

60. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у справі № 240/25672/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді О. В. Білоус

О. О. Шишов