Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.10.2020 року у справі №380/1122/20
Постанова КАС ВП від 27.01.2022 року у справі №380/1122/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2022 року

м. Київ

справа № 380/1122/20

адміністративне провадження № К/9901/23633/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О. В.,

суддів - Блажівської Н. Є., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року (головуючий суддя Турецька І. О., судді - Стас Л. В., Шеметенко Л. П. ) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2020 року (головуючий суддя Старунський Д. М., судді - Качмар В. Я., Мікула О. І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення матеріальної шкоди,

УСТАНОВИЛ:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Галицької митниці Держмитслужби, яка є правонаступником Львівської митниці ДФС в якому просив: визнати протиправними дії митного органу по вилученню автомобіля марки "VOLVO" модель "V40" р/н "НОМЕР_1" без належного процесуального документального його оформлення протоколом вилучення транспортного засобу за встановленою формою; визнати протиправними дії Галицької митниці Держмитслужби щодо нарахування позивачу витрат за зберігання автомобіля марки "VOLVO" модель "V40" р/н " НОМЕР_1" у сумі 12510 євро і вимагання їх сплати; зобов'язати відповідача утриматись від наступних нарахувань позивачу витрат за зберігання автомобіля та вимог по сплаті штрафу; визнати протиправною бездіяльність Галицької митниці Держмитслужби щодо невиконання постанови Галицького районного суду м. Львова у справі № 461/3698/16 від 7 липня 2016 року в частині повернення позивачу автомобіля марки "VOLVO" модель "V40" р/н "НОМЕР_1"; зобов'язати відповідача повернути ОСОБА_1 автомобіль марки "VOLVO" модель "V40" р/н "НОМЕР_1" без оплати нарахованих митницею 12510 євро; стягнути з митного органу на користь позивача 325260 грн (12510 євро) заподіяної матеріальної шкоди (реальних збитків), які позивач повинен сплати за повернення автомобіля; стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 20000 грн моральної шкоди; зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2020 року, клопотання відповідача про закриття провадження у справі задоволено. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення матеріальної шкоди на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) закрито, у зв'язку з тим, що цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Роз'яснено позивачу його право на звернення із вказаним позовом в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити на розгляд Львівському окружному адміністративному суду. Зокрема, в обґрунтування скарги позивач посилається на те, що суди неправильно визначили, що спір не є публічно правовим. На думку ОСОБА_1, за всіма ознаками поданий ним позов є адміністративно-правовим і має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Предметом спору є незаконність дій і бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які становлять зміст і суть позовних вимог. Суди попередніх інстанцій не врахували, що митний орган у цій справі виступає як суб'єкт владних повноважень, який здійснював і здійснює відносно позивача публічно-владні управлінські функції.

Галицька митниця Держмитслужби скористалася своїм правом та надіслала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначила, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року справу №380/1122/20 за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення матеріальної шкоди разом з касаційною скаргою ОСОБА_1 та доданими до неї документами було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини 6 статті 346 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 січня 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення матеріальної шкоди повернуто для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

У зазначеній ухвалі Велика Палата Верховного Суду вказала на відсутність підстав для прийняття цієї справи до свого провадження. Зокрема, зауважила про те, що при відсутності різних правових позицій касаційних судів у справах з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах процесуальне законодавство надає всі можливості суду касаційної інстанції узгодити існуючу практику в межах своєї юрисдикції або ж заповнити її прогалини.

Таким чином, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 квітня 2016 року стосовно громадянина України ОСОБА_1 посадовою особою Львівської митниці ДФС було складено протокол № 1639/20918/16 про порушення митних правил, передбачених частиною 2 статті 483 Митного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - МК України).

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 7 червня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення № 461/3698/16-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 483 МК України, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 14500 грн, з конфіскацією товару, вилученого згідно з протоколом про порушення митних правил. Згідно з цією постановою автомобіль марки "VOLVO" модель "V40" р/н "НОМЕР_1" код НОМЕР_2,2002 року, об'єм двигуна 1870 см3, тип двигуна дизель, повернуто ОСОБА_1. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської митниці 11812,07 грн, витрат за зберігання товару на складі митниці.

У зв'язку з тим, що згідно платіжних доручень ОСОБА_1 було сплачено на користь Львівської митниці ДФС витрати за зберігання товару на складі митниці у розмірі 11812,07 грн, 27 червня 2018 року старшим державним виконавцем Червоноградського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Стельмахом А. П. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №52141919 з примусового виконання постанови Галицького районного суду м. Львова від 7 червня 2016 року № 461/3698/16-п.

ОСОБА_1 26 листопада 2019 року звернувся до Львівської митниці ДФС із заявою про повернення йому автомобіля марки "VOLVO" модель "V40" р/н "НОМЕР_1" код НОМЕР_2,2002 року, об'єм двигуна 1870 см3, тип двигуна дизель

22 січня 2020 виконуючим обов'язки начальника Галицької митниці Держмитслужби В.

Цабаком надано відповідь, що транспортний засіб буде повернуто після надання документів, що підтверджують сплату штрафу відповідно до постанови, винесеної за результатами розгляду справи про порушення митних правил, у розмірі 14500 грн, а також після сплати витрат митниці на зберігання транспортного засобу на складі.

Як на правову підставу відмови у поверненні транспортного засобу у відповіді зроблено посилання на частину 1 статті 242 МК України та пункти 9.1-9.9 Порядку роботи складу митниці ДФС, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року №627 (далі - Порядок №627).

Позивач вважаючи, що Митниця протиправно утримує автомобіль марки "VOLVO" модель "V40" р/н "НОМЕР_1" код НОМЕР_2,2002 року, об'єм двигуна 1870 см3, тип двигуна дизель, який відповідно до постанови Галицького районного суду м. Львова від 7 червня 2016 року у справі про адміністративне правопорушення №461/3698/16-п підлягає поверненню. Крім того, вказуючи на те, що вимога митного органу сплатити штраф, як і вимога про відшкодування витрат на збереження автомобіля на митному складі, як підстави відмови у поверненні автомобіля, не ґрунтується на нормах права, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Закриваючи провадження у справі Львівський окружний адміністративний суд виходив з того, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані з безпідставним, на думку позивача, не поверненням митним органом йому рухомого майна (автомобіля), тобто спір не є публічно-правовим, оскільки виникає з відносин, що регулюють право власності, а тому має вирішуватися судами в порядку цивільного судочинства.

Зазначена позиція підтримана Восьмим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з.. питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами абзацу першого пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

У відповідності до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Так, відповідно до статті 483 МК України, за порушення норм якої було складено протокол про порушення митних правил від 27 квітня 2016 року № 1639/20918/16 та вилучений вище вказаний транспортний засіб, якого стосується спір, переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням органу доходів і зборів як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи документів, одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, їх ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача, кількості вантажних місць, їх маркування та номерів, неправдиві відомості, необхідні для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка протягом року притягалася до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого цією статтею або статті 483 МК України, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 200 відсотків вартості товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил з конфіскацією цих товарів, а також товарів, транспортних засобів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для переміщення товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.

Згідно із частиною 1 статті 465 МК конфіскація як адміністративне стягнення за порушення митних правил полягає у примусовому вилученні товарів, транспортних засобів, зазначених у частиною 1 статті 465 МК , і безоплатній передачі їх у власність держави. При цьому моторні транспортні засоби та несамохідні транспортні засоби, що буксируються ними, розглядаються як самостійні об'єкти конфіскації.

У свою чергу пунктом 3 частини 1 статті 461 МК передбачено конфіскацію товарів, транспортних засобів комерційного призначення - безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів, транспортних засобів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю (крім транспортних засобів комерційного призначення, які використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України за визначеними маршрутами та рейсами, що здійснюються відповідно до розкладу руху на підставі міжнародних договорів, укладених відповідно до закону), а також транспортних засобів, що використовувалися для переміщення товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України поза місцем розташування митного органу.

За приписами частини 3 статті 465 МК України, конфіскація товарів, транспортних засобів, зазначених у частини 3 статті 465 МК України, застосовується незалежно від того, чи є ці товари, транспортні засоби власністю особи, яка вчинила правопорушення.

Системне тлумачення наведених норм свідчить, що конфіскація, як вид адміністративного стягнення за порушення митних правил, може бути застосована щодо транспортного засобу, який був безпосереднім предметом порушення митних правил, або був облаштований спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил, або використовувався для переміщення товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України поза місцем розташування митного органу.

Пунктом 4 частини 2 статті 508 та статтею 511 МК передбачено тимчасове вилучення товарів, транспортних засобів, зазначених у Пунктом 4 частини 2 статті 508 та статтею 511 МК , і документів на них як процесуальна дія, яка проводиться з метою отримання доказів, необхідних для правильного вирішення справи про порушення митних правил.

Частина 2 статті 511 МК України визначає перелік підстав тимчасового вилучення товарів, транспортних засобів, а саме: при виявленні порушень митних правил, передбачених Частина 2 статті 511 МК України, вилучення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які підлягають конфіскації відповідно до цих статей, а також відповідних документів є обов'язковим.

Відповідно до частини 3 статті 541 МК України, витрати органу доходів і зборів, пов'язані із зберіганням товарів, транспортних засобів, щодо яких прийнято постанову про конфіскацію, до моменту винесення такої постанови повинні бути відшкодовані особою, яка вчинила порушення митних правил.

Пунктом 9.8 Порядку № 627 передбачено, що видача товарів та транспортних засобів комерційного призначення зі складу Митниці здійснюється за умови подання, зокрема документів, що підтверджують відшкодування витрат Митниці на зберігання товарів і транспортних засобів на складі Митниці, а також сплату штрафу відповідно до постанови, винесеної за результатами розгляду справи про порушення митних правил.

Забезпечувальний характер тимчасового вилучення товарів, транспортних засобів на підставі частини 3 статті 511 МК України означає, що такі документи митниця має право вимагати у особи, яка вчинила порушення митних правил. В разі несплати особою штрафу, накладеного на неї за порушення митних правил, постанова органу доходів і зборів або суду про накладення штрафу підлягає примусовому виконанню, з можливим зверненням стягнення на вилучене майно в порядку, встановленому законом.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право особи, яка звертається до суду з позовом, самостійно та на свій розсуд розпоряджатися своїми правами, зокрема, і щодо визначення предмета і підстав позову є складовою диспозитивності, як одного із принципів адміністративного судочинства (пункт 4 частини 3 статті 2 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Такі повноваження суду не означають, що суд зобов'язаний розглянути будь-яку вимогу позивача, безвідносно до того, наскільки вона відповідає дійсному предмету спору та належному способу захисту порушеного права. Гарантуючи кожній особі право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, стаття 5 КАС України одночасно визначає, у який спосіб особа може просити суд їх захистити, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4 частини першої цієї статті).

Відмова митного органу у поверненні позивачу транспортного засобу свідчить про бездіяльність з боку Галицької митниці Держмитслужби щодо повернення майна.

Відтак, предметом позову у цій справі є бездіяльність відповідача, внаслідок якої порушено право позивача на майно, а способом захисту порушеного права, про який позивач може просити суд, є визнання такої бездіяльності протиправною і зобов'язання митного органу повернути майно.

Крім того, ОСОБА_1 у позовній заяві просить визнати протиправними дії щодо утримання майна на складі, щодо вимоги сплатити штраф та відшкодувати витрати на зберігання автомобіля, зобов'язати відповідача утриматися від наступних нарахувань витрат за зберігання автомобіля, визнати протиправною бездіяльність митного органу щодо невиконання постанови Галицького районного суду м. Львова від 7 червня 2016 року у справі № 461/3698/16-п, в частині повернення позивачу автомобіля марки "VOLVO" модель "V40" р/н "НОМЕР_1", зобов'язати відповідача повернути автомобіль марки "VOLVO" модель "V40" р/н "НОМЕР_1" без оплати нарахованих митницею 12510 євро.

Аналізуючи зазначені вище норми чинного законодавства, враховуючи встановлені обставини справи, а також вимоги та підстави подання позову, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що у цьому спорі митний орган відносно позивача здійснює управлінські функції, що у свою чергу є підставою для розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частин 1 -3 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Однак, враховуючи викладені вище обставини та аналізуючи норми чинного законодавства, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають зазначеним вимогам законодавства.

За приписами частини 3 статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2020 року з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 3, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2020 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Білоус

Судді Н. Є. Блажівська

І. Л. Желтобрюх