Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 листопада 2018 року

Київ

справа №820/1173/16

адміністративне провадження №К/9901/19399/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуІндустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області (далі - ОДПІ)на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 31.03.2016(суддя - А.В. Зінченко) та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 (колегія у складі суддів: І.С. Чалий, В.В. Зеленський, Я.В. П'янова)у справі №820/1173/16за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД 2015»(далі - Товариство)доОДПІпровизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, після уточнення позовних вимог, просило визнати протиправними дії ОДПІ щодо неприйняття/невизнання податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД 2015» з податку на додану вартість за лютий 2016 року з додатками та вважати податкову декларацію Товариства з податку на додану вартість за лютий 2016 року поданою у день її фактичного отримання Індустріальною ОДПІ м. Харкова; визнати протиправними дії ОДПІ щодо розірвання в односторонньому порядку договору №1009200151 від 10.09.2015 про визнання електронних документів та зобов'язати ОДПІ поновити договір №1009200151 від 10.09.2015 про визнання електронних документів та зобов'язати ОДПІ відобразити показники (дані) податкових декларацій Товариства з податку на додану вартість за лютий 2016 року з додатками в електронних інформаційних базах даних, у тому числі в картці особового рахунку Товариства.

Позов обґрунтовано тим, що у відповідача не було законодавчих підстав для розірвання договору про визнання електронних документів в односторонньому порядку, так як і не було підстав не приймати відповідну податкову декларацію, яка подавалась платником у паперовому вигляді.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016, позов задоволено. Визнано протиправними дії ОДПІ щодо неприйняття/невизнання податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД 2015» з податку на додану вартість за лютий 2016 року з додатками та вважати податкову декларацію Товариства з податку на додану вартість за лютий 2016 року поданою у день її фактичного отримання ОДПІ. Визнано протиправними дії ОДПІ щодо розірвання в односторонньому порядку договору №1009200151 від 10.09.2015 про визнання електронних документів та зобов'язати ОДПІ поновити договір №1009200151 від 10.09.2015 про визнання електронних документів. Зобов'язано ОДПІ відобразити показники (дані) податкових декларацій Товариства з податку на додану вартість за лютий 2016 року з додатками в електронних інформаційних базах даних, у тому числі в картці особового рахунку Товариства.

Мотивами вказаних рішень стало те, що підстав для відмови посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію позивача, поданої у паперовому вигляді, не було. При цьому законодавчих умов, які б надавали право ОДПІ розірвати в односторонньому порядку договір про визнання електронних документів, який укладено з позивачем, не виникло.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та відмовити в задоволені позову. Вказується на те, що договір про визнання електронних документів, який укладено з позивачем був розірваний на засіданні робочої групи з метою проведення упереджу вальних заходів щодо недопущення необґрунтованості формування податкового кредиту та вжиття профілактичних заходів. При цьому, право на подання платником відповідної декларації у паперовому вигляді передбачено вимогами Податкового Кодексу України (далі - ПК України).

Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Товариством та ОДПІ було укладено договір № 100920151 від 10.09.2015 про визнання електронних документів з метою спрощення надання податкової звітності з використанням телекомунікаційних каналів зв'язку.

У відповідності до цього договору, його предметом є визнання електронних документів з метою спрощення надання податкової звітності з використанням телекомунікаційних каналів зв'язку.

Однак 15.02.2016 вказаний договір було розірвано в односторонньому порядку згідно Протоколу №7 засідання робочої групи з упередження схемного податкового кредиту з ПДВ від 15.02.2016.

В результаті цього позивач був позбавлений можливості реєструвати в електронному реєстрі податкові накладні та здати звіти до податкового органу.

На виконання вказаних норм, позивачем, в особі директора Сушко Н.Г., поштою, до ОДПІ було подано в податкову декларацію з ПДВ за лютий 2016 року.

Але відповідачем листом від 28.03.2016 повідомлено позивача, що податкова декларація з податку на додану вартість за лютий 2016 року, вважається не прийнятою на підставі статті 48 ПК України в зв'язку з невідповідністю податкової адреси з місцезнаходженням платника податків згідно з даними відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби.

Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначає Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року №233 (далі по тексту - Інструкція), положення якої були чинними на момент спірних відносин.

Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції передбачено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Розділом VІ додатку І Інструкції встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. З моменту укладання цього Договору всі попередні домовленості та укладені правочини між Платником податків та органом ДПС з питань електронного обміну інформацією втрачають чинність. Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо Платник податків подає до органу ДПС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей Договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів. Орган ДПС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання Платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни Платником місця реєстрації. У разі припинення дії Договору надісланий Платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.

Отже, законодавством встановлено право органу ДФС розірвати договір в односторонньому порядку - у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження існування обставин, з якими законодавство та умови угоди пов'язують можливість її одностороннього розірвання, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанції про те, що у відповідача не було законних підстав для вчинення дій по розірванню укладеного із позивачем договору в односторонньому порядку й, як наслідок, для відмови у прийнятті податкової звітності.

Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 22.08.2018 у справі № 820/392/16 (адміністративне провадження №К/9901/19407/18).

Крім того, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанції про те, що ОДПІ всупереч вимогами ПК України відмовило позивачу у прийнятті податкової декларації, яка подана у паперовому вигляді, з огляду на наступне. Відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

При цьому, у відповідності до пункту 49.1. статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно із пунктом 49.3. статті 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Положенням пункту 49.4. статті 49 ПК України передбачено, що платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

У разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті.

Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають (пункт 49.8. статті 49 ПК України).

Вказане положення кореспондується із пунктом 49.11. статті 49 ПК України згідно якого, у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

У відповідності до вимог пунктів 48.3 та 48.45 статті 48 ПК України 48.3. податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:

тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити:

відмітка про звітування за спеціальним режимом;

код виду економічної діяльності (КВЕД);

код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ;

індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

Як убачається із наданої ОДПІ відмови у прийнятті поданої позивачем декларації за лютий 2016 року, підставою для такого рішення слугувала інформація про невідповідність податкової адреси з місцезнаходженням платника податків згідно з даними відділу держаної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби. Мотивуючи вказану відмову відповідач застосував статтю 48 ПК України.

Разом з тим, Верховний Суд вважає, що визначена підстава, як і застосоване положення лише статті 48 ПК України не вказує на правомірність дій ОДПІ щодо наданих йому повноважень, які передбачені в пункті 49.11 статті 49 ПК України.

Зокрема, посилання відповідача у відмові на положення всієї статті 48 ПК України, як і на підставу для відмови у прийнятті декларації платника не охоплюються вимогами пункту 49.11 статті 49 ПК України, оскільки законодавчо-обумовленими умовами щодо можливості прийняття податковим органом вказаного рішення обмежуються пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України. Крім того, такої підстави, яка визначена відповідачем, - невідповідність податкової адреси із місцезнаходження позивача в названих пунктах статті 48 ПК України не передбачено. Суд вважає за необхідне зазначити, що пункт 48.3 статті 48 ПК України передбачає необхідність зазначення в податковій декларації лише місцезнаходження (місце проживання) платника податків.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2016 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду