Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 листопада 2018 року

Київ

справа №817/569/17

адміністративне провадження №К/9901/53481/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуГоловного управління Державної фіскальної служби у Рівненській областіна постановуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року (колегія суддів у складі: І.Г. Охрімчук, М.М. Капустинський, Б.С. Моніч)у справі №817/569/17за позовомГоловного управління Державної фіскальної служби у Рівненській областідоОСОБА_5простягнення податкового боргу, ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної фіскальної служби у Рівненській області звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_5 до Державного бюджету України податковий борг в сумі 285079,24 грн.

Позов мотивований тим, що станом на 21 березня 2017 року за ОСОБА_5 перед бюджетом рахується податковий борг з орендної плати за земельні ділянки в сумі 285079,24 грн. Вказаний борг у добровільному порядку відповідачем не сплачений, що стало підставою для звернення до суду з позовом про його стягнення.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2017 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_5 до місцевого бюджету м. Рівного Рівненської області податковий борг з орендної плати за земельні ділянки в сумі 285079,24 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що оскільки відповідач не оскаржував податкові повідомлення-рішення та податкові вимоги сума податкового боргу є узгодженою і підлягає сплаті.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року скасовано постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2017 року та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Рішення обґрунтовано хибністю висновків суду першої інстанції про можливість задоволення позову, оскільки податкова вимога сформована на підставі податкових повідомлень рішень форми «Ф» №8545648 від 31 серпня 2015 року, №7337-15 від 20 червня 2014 року, №2057-1305 від 05 липня 2016 року на адресу відповідача не надсилалась та не вручалась, що в свою чергу свідчить про те, що позивачем не було дотримано процедури стягнення податкового боргу. А також, суд апеляційної інстанції відзначив, що податкові вимоги винесені у 2009 році, які в розумінні п. 101.2 ст. 101 Податкового кодексу України є безнадійним боргом, оскільки минув строк давності щодо стягнення податкового боргу протягом наступних 1095 календарних днів.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин справи.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що податковий борг в сумі 285079,24 грн - це новостворений за період 2014-2016 рр., і є продовженням боргу з попередніх років. Ця обставина підтверджується розрахунком виникнення податкового боргу згідно карток особових рахунків по відповідачу, довідкою про стан розрахунків з бюджетом, інтегрованою карткою. Також, позивач не погоджується із безпідставними висновками суду апеляційної інстанції в частині безнадійного боргу по податкових вимогах 2009 року. В постанові суду апеляційної інстанції не відзначено, на підставі яких доказів встановлено, що борг є безнадійний. Окрім того, судом не досліджено виникнення боргу та які заходи вживалися по стягненню його контролюючим органом.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами встановлено, що податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №8545648 від 31 серпня 2015 року, яким визначено відповідачу суму грошових зобов'язань по орендній платі з фізичних осіб у розмірі 86549,55 грн.;

- №7337-15 від 20 червня 2014 року, яким визначено відповідачу суму грошових зобов'язань по орендній платі з фізичних осіб у розмірі 74504,18 грн.;

- №2057-1305 від 05 липня 2016 року, яким визначено відповідачу суму грошових зобов'язань по орендній платі з фізичних осіб у розмірі 124025,51 грн. яке в матеріалах справи відсутнє.

Станом на 23 березня 2017 року за відповідачем рахується податковий бог з орендної плати за земельні ділянки в сумі 285079,24 грн.

Судом першої інстанції було встановлено, що з метою погашення податкового боргу позивачем сформовано та надіслано ОСОБА_5 першу податкову вимогу форми «Ф1» від 19 серпня 2009 року №1/71 на суму 17027,22 грн. та другу податкову вимогу форми «Ф2» від 29 серпня 2009 року №2/463 на суму 17027,22 грн.

Вказані податкові вимоги отримані відповідачем 25 липня 2009 року та 05 листопада 2009 року та у встановленому законом порядку ним не оскаржувалися.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що податкова вимога, сформована на підставі податкових повідомлень рішень форми «Ф» №8545648 від 31 серпня 2015 року, №7337-15 від 20 червня 2014 року, №2057-1305 від 05 липня 2016 року на адресу відповідача не надсилалась та не вручалась.

Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини у даній справі, касаційний суд вважає їх висновки передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно пп. 16.1.4. п. 16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

У разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.1 статті 59 ПК України).

Посилання суду апеляційної інстанцій на положення статті 102 ПК України є помилковим з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 102.4 статті 102 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Пунктом 59.5. статті 59 ПК України встановлено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Таким чином, зазначена норма містить дві вимоги за яких податкова вимога додатково не надсилається:

- сума податкового боргу змінилася;

- податковий борг не був погашений в повному обсязі.

Разом з тим, підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 ст. 60 ПК України визначено, що податкова вимога вважається відкликаною у разі, якщо сума податкового боргу була погашена самостійно платником податків або органом стягнення. У зв'язку з цим із погашенням суми податкового боргу раніше надіслана платникові податків податкова вимога є відкликаною, а тому не може бути підставою для вжиття заходів із примусового стягнення податкового боргу.

Отже, лише у разі, якщо платником податків податковий борг був погашений, а через деякий час виник знову, органу державної податкової служби слід направити (вручити) йому нову податкову вимогу виходячи з виникнення нового грошового зобов'язання.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було винесено дві податкові вимоги на одну і ту саму суму податкового боргу 17027,22 грн. та у 2017 році позивач у справі звернувся до суду з вимогою про стягнення податкового боргу у розмірі 285079,24 грн. Таким чином, сума податкового боргу, на час звернення з позовною заявою, змінилася.

Однак, судами попередніх інстанцій не встановлено з якого часу виник податковий борг, факт погашення чи непогашення суми податкового боргу зазначеного у податкових вимогах 2009 року на час звернення податковим органом з позовом до суду, а також безперервність існування такого боргу з часу направлення податкових вимог. Дана обставина має важливе значення, оскільки, як вже зазначалось, у разі відсутності заборгованості у будь-який період після направлення вимог, такі вимоги вважаються відкликаними.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні й документи, які підтверджують або спростовують вищевикладене, що вказує на порушення судами попередніх інстанцій правил збирання та оцінки доказів.

Разом з тим, суд касаційної інстанції погоджується з доводами позивача щодо ненаведення судом апеляційної інстанції на підставі яких доказів ним встановлено безнадійність боргу, не досліджено період його виникнення та які заходи вживалися по його стягненню контролюючим органом.

Відтак, належна правова оцінка податковому боргу судами попередніх інстанцій не надана, а тому під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду