Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 вересня 2018 року

Київ

справа №826/15968/16

адміністративне провадження №К/9901/36401/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2017 (суддя Літвінова А.В.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017 (судді Сорочко Є.О., Межевич М.В., Федотов І.В.)

у справі № 826/15968/16

за позовом ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.06.2016 № 699-1305.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 № 58-923 встановлено транспортний податок, однак відповідно до даного рішення автомобіль позивача не є об'єктом оподаткування. Крім того, рішення Київської міської ради від 11.02.2016 № 103/103 прийнято пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, а відтак його застосування можливе не раніше наступного бюджетного періоді, тобто не раніше 2017 року.

Суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходили з тих мотивів, що обов'язок з нарахування транспортного податку виникає у контролюючого органу з 2016 року. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень в порушення приписів частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано суду доказів того, що транспортний засіб марки Land Rover, моделі Range Rover Sport, типу загальний легковий універсал-В, об'ємом двигуна 2993, 2013 року випуску, належний на праві власності позивачу, має середньоринкову вартість понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а саме, понад 1 033 500,00 грн. Враховуючи, що ні позивачем, ні відповідачем не надано фактичний кілометраж пробігу транспортного засобу, то судом було взято для розрахунку нормативний середньорічний пробіг транспортних засобів визначений в додатку № 2 до Методики, а саме 27 тисяч кілометрів за рік.

З такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції та вважає їх передчасними, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 р. №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» (було опубліковане у газеті «Хрещатик» 06.03.2015 р.) установлений транспортний податок та затверджене Положення про транспортний податок, яке містить норми, аналогічні тим, що викладені в Податковому кодексі України.

ОСОБА_2 є власником транспортного засобу марки Land Rover, моделі Range Rover Sport, типу загальний легковий універсал-В, об'ємом двигуна 2993, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

На підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2. пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 07.06.2016 № 699-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25 000,00 грн.

Відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (в редакції закону від 24.12.2015).

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Законом України «Про державний бюджет України на 2016 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної, який станом на 01.01.2016 становив 1378 грн.

Таким чином, об'єктом оподаткування у 2016 році є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років та середньоринкова вартість яких становить понад 1 033 500 грн.

Зі змісту підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України та Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66 вбачається, що повноваження та обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація.

Колегія суддів звертає увагу на те, що така інформація в матеріалах справи відсутня. За таких обставин, впевнитись у наявності підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення неможливо.

Колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи розрахунки середньоринкової вартості автомобіля з офіційного веб-сайту Мінекономрозвитку, в розумінні статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, не є належним доказом того, що автомобіль позивача є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обрахунку середньоринкової вартості автомобіля позивача, яка впливає на віднесення такого автомобіля до об'єкта оподаткування в розумінні підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України. Судом апеляційної інстанції взагалі не оцінювався автомобіль як об'єкт оподаткування у 2016 році.

Враховуючи положення вищенаведених норм, колегія суддів Верховного Суду вважає, що відповідачем не виконано обов'язку щодо надання належних доказів на підтвердження наявності підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік. При цьому, судом, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано ані у відповідача, ані у Мінекономрозвитку, інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. В той час як розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу здійснюється Мінекономрозвитку та безпосередньо впливає на визначення об'єкту оподаткування транспортним податком. На коефіцієнт коригування ринкової вартості транспортних засобів згідно додатком 1 та додатком 2 Методики впливає строк експлуатації транспортних засобів та нормативний середньорічний пробіг транспортних засобів, який не може визначатися судом на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

При цьому, суд не позбавлений можливості витребувати докази за власною ініціативою на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2017

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017 у справі № 826/15968/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) І.А. ВасильєваСудді: (підпис) С.С. Пасічник (підпис) В.П. Юрченко