Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 листопада 2018 року

Київ

справа №826/15316/14

касаційне провадження №К/9901/5450/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2014 (суддя Качур І.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 (головуючий суддя - Губська О.А., судді: Парінов А.Б., Беспалова О.О.) у справі №826/15316/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестнафтопродукт» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестнафтопродукт» звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.06.2014 №0002712201 та №0002702201.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 03.12.2014 позов задовольнив у повному обсязі.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.02.2015 залишив постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2014 без змін.

Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема: пункту підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Зокрема, зазначає, що судовими інстанціями неповно з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестнафтопродукт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 03.06.2014 №1088/26-53-22-01-21-36404672.

Згідно з вказаним актом перевірки податковим органом встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестнафтопродукт»:

1) пункту 138.2, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, податку на додану вартість та витрат відповідно за операціями з придбання:

у Товариства з обмеженою відповідальністю «Барви-2007», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лек-Ойл», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Нафтова Група», Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ветек», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвестнафта» товарів (нафтопродуктів);

у Приватного підприємства «Адверса Плюс» послуг щодо підготовки і передачі інформації в периметрі спеціального розслідування, що проводиться Міністерством економічного розвитку і торгівлі України і Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі.

Відсутність у позивача права на формування даних податкового обліку за операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Барви-2007», Товариством з обмеженою відповідальністю «Лек-Ойл», Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Нафтова Група», Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ветек», Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвестнафта» контролюючий орган мотивував непідтвердженням первинними документами фактичного здійснення таких операцій. Крім того, відповідач обґрунтовував свою позицію здійсненими контрольними заходами щодо вказаних контрагентів позивача, за результатами яких складено:

акт Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві від 27.11.2012 № 1994/22-90/34967677 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Барви-2007» щодо взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Проперті Менеджмент», яким встановлено, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Барви-2007» відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам;

акт Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві від 10.01.2013 № 14/22-2/34047083 «Про результати невиїзної позапланової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Лек-Ойл», яким встановлено, що діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Лек-Ойл» спрямована на надання податкової вигоди третім особам; у вказаного підприємства відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям;

акт Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Міндоходів у Київській області від 10.09.2013 №8/22-02/34424388 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська нафтова група», яким встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська нафтова група» здійснювало безтоварні операції з продажу/придбання товарів (робіт, послуг), які в дійсності не реалізовувалися/придбавалися, а лише полягали в документальному їх оформленні з метою ухилення від сплати податків та обов'язкових платежів;

акт Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві від 16.05.2014 № 1394/26-55-22-13/38809821 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ветек», в якому вказано, що за результатами проведення почеркознавчого дослідження зразків підпису директора вищевказаного підприємства громадянина ОСОБА_2 висновком експерта встановлено, що підписи на реєстраційних документах Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ветек» були виконані не громадянином ОСОБА_2, а іншою особою; на підприємстві працює одна особа, основні засоби відсутні; фактичне місцезнаходження юридичної особи встановити неможливо.

Обґрунтовуючи неправомірність формування позивачем показників податкового обліку за операціями з придбання у Приватного підприємства «Адверса Плюс» інформаційно-консультаційних послуг на підставі договору від 01.11.2011 №01301/2011, податковий орган вказував на: непов'язаність таких послуг з господарською діяльністю позивача; ненадання звіту у письмові формі щодо результатів виконання послуг, як встановлено у пункті 1.2 договору; постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2012 Приватне підприємство «Адверса Плюс» визнано банкрутом.

2) підпункту 139.1.5 пункту 139.1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, в сумі 1293646грн.;

3) підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з нездійсненням позивачем коригування у бік зменшення показників податкового кредиту в сумі 12753грн.

За результатами вказаної перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.06.2014:

№0002702201 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1623711грн., в тому числі: в сумі 1363097грн. основного платежу та в сумі 260614грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0002712201 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 2084487грн., в тому числі: в сумі 2003088грн. основного платежу та в сумі 81399грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався, зокрема, тим, що надані позивачем первинні документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Барви-2007», Товариством з обмеженою відповідальністю «Лек-Ойл», Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Нафтова Група», Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ветек», Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвестнафта» та Приватним підприємством «Адверса Плюс»; під час укладення та виконання спірних операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість; інформація, викладена в актах перевірок контрагентів позивача щодо порушення ними вимог податкового законодавства, не є підставою для застосування до позивача негативних наслідків у вигляді позбавлення права формування податкового кредиту та витрат за операціями з такими підприємствами.

Щодо висновків податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, за операціями позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Барви-2007», Товариством з обмеженою відповідальністю «Лек-Ойл», Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Нафтова Група», Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ветек», Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінвестнафта» та Приватним підприємством «Адверса Плюс» суд касаційної інстанції звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені у межах господарської діяльності платника податку, а також підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового (грошового) зобов'язання на підставі таких операцій.

Вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (чинного з 15.12.2017), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

На обґрунтування того, що документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування ним даних податкового обліку за оспорюваними операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ветек», не є достатніми та достовірними, відповідач посилався, зокрема, на висновки експертизи за наслідками проведення почеркознавчого дослідження, згідно з якими підписи на реєстраційних документах вказаного підприємства були виконані не громадянином ОСОБА_2 (директор), а іншою особою.

В свою чергу, суди, задовольняючи заявлений позов, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи не перевірили дані щодо участі вказаної особи в діяльності очолюваної ним юридичної особи, наприклад, шляхом допиту відповідних осіб (у тому числі, директора контрагента) як свідків, що має істотне значення для правильного вирішення спору.

При цьому, в матеріалах справи наявна копія ухвали Печерського районного суду м. Києва у справі №757/11737/14-к (т. 2, а.с. 76-78), в якій зазначено про наявність кримінального провадження від 24.02.2014 №12014160020000076 за фактом неправомірних дій групи компаній «Східно-європейська паливно-енергетична компанія», що полягало у ввезенні нафтопродуктів, які реалізовувалися без сплати належних податків, зборів і платежів від імені ряду суб'єктів господарювання, зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ветек». Одним з підприємств-нафтотрейдерів, які здійснювали придбання незаконно ввезених нафтопродуктів було Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестнафтопродукт».

Суди попередніх інстанцій не надали оцінки вказаному доказу, не перевірили результатів названого розслідування/розгляду кримінальної справи, не з'ясували за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки позивача та контрагента, походження придбаних позивачем товарів (нафтопродуктів) у ланцюгу постачання.

Крім того, в даному випадку необхідно дослідити також технічну можливість контрагентів позивача виконати спірні операції з поставки товарів з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів), а також перевірити, якими силами та засобами виконувались спірні операції, хто виступав їх конкретними виконавцями, тощо.

Разом з тим, вирішуючи спір у цій справі за епізодом щодо включення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання у Приватного підприємства «Адверса Плюс» інформаційно-консультаційних послуг на підставі договору від 01.11.2011 №01301/2011, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що фактичне здійснення таких операцій підтверджується звітом (надавався позивачем разом із запереченнями на акт перевірки), що відповідає визначеним пунктом 1.2 договору умовам.

Податковий орган заперечував право позивача на формування податкового кредиту за операціями позивача з Приватним підприємством «Адверса Плюс», зокрема, відсутністю економічної мети, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту, за такими операціями.

Утім, суди залишили поза увагою з'ясування пов'язаності придбаних послуг щодо підготовки і передачі інформації в периметрі спеціального розслідування, що проводиться Міністерством економічного розвитку і торгівлі України і Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, з господарською діяльністю позивача.

З метою дослідження фактичного придбання послуг у межах господарської діяльності необхідно було аналізувати договірні умови їх поставки, належним чином досліджувати первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, порядок поставки, зміст, обсяги послуг, мету придбання.

Щодо висновків податкового органу, викладених в акті перевірки про вчинення позивачем порушень підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, в сумі 1293646грн., суд касаційної інстанції зазначає таке.

З акта перевірки (т. 1, а.с. 34) вбачається, що порушення позивачем вказаних положень податкового законодавства податковий орган пов'язує з неправомірним віднесенням до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат в сумі 1293646грн. за операціями з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Якість» робіт з ремонту орендованого офісного приміщення. На думку податкового органу, витрати на ремонт, що перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів підлягають віднесенню до первісної вартості об'єкта, що ремонтується, та подальшій амортизації за правилами, встановленими пунктом 144.1 статті 144 Податкового кодексу України.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у спірному податковому повідомленні-рішенні від 24.06.2014 №0002712201 зазначено, що підставою для його прийняття слугували висновки акту перевірки про порушення позивачем, зокрема, підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Утім, судами попередніх інстанцій не з'ясовано суті такого порушення, обставин, якими податковий орган обґрунтовує власну позицію, суми заниженого податку на прибуток за цим епізодом та не надав правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм матеріального права, що врегульовують спірні відносини.

Щодо висновків податкового органу, викладених в акті перевірки про вчинення позивачем порушень підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення податкового кредиту в сумі 12753грн.

З акта перевірки (т. 1, а.с. 50-52) вбачається, що порушення позивачем вказаних положень податкового законодавства податковий орган пов'язує з нездійсненням позивачем коригування у бік зменшення показників податкового кредиту в сумі 12753грн. Свою позицію податковий орган мотивує тим, що позивач придбав у ДТГО «Південно-західна залізниця» послуги залізничного транспортування, утім вказаним контрагентом позивача здійснено коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних за господарськими операціями з позивачем в загальній сумі 12753грн. (в тому числі: за квітень 2013 року - в сумі 4543грн., за травень 2013 року - в сумі 4780грн., за вересень 2013 року - в сумі 3430грн.).

Суди попередніх інстанцій встановили, що у спірному податковому повідомленні-рішенні від 24.06.2014 №0002702201 зазначено, що підставою для його прийняття слугували висновки акту перевірки про порушення позивачем, зокрема, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України.

Утім, судами попередніх інстанцій не з'ясовано суті такого порушення, обставин, якими податковий орган обґрунтовує власну позицію, суми заниженого податку на додану вартість за цим епізодом та не надав правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм матеріального права, що врегульовують спірні відносини.

Відповідно ж до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій постановлені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 у справі №826/15316/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк