Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.10.2019 року у справі №159/1509/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 жовтня 2019 року

Київ

справа №159/1509/17

адміністративне провадження №К/9901/33594/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желєзного І. В.,

суддів: Чиркіна С. М., Шарапи В. М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу № 159/1509/17

за позовом ОСОБА_2

до Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України

про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій

за касаційною скаргою Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області у складі судді Миронюк М. Г. від 23 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бенедик А. П., Мельнікової Л. В., Донець Л. О. від 12 вересня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_2 (далі також - позивач) звернувся до Ковельського міськрайонного суду Волинської області з позовом до Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, в якому просив визнати протиправною відмову відповідача у перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму та зобов'язати відповідача провести перерахунок і виплату пенсії з підвищенням її до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01 вересня 2015 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що починаючи з дати призначення пенсії - 05 вересня 2015 року розмір призначеної та виплачуваної йому пенсії є меншим за розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом, що не відповідає положенням статті 46 Конституції України. Оскільки розмір виплат пенсії не може бути меншим прожиткового мінімуму, пенсія повинна виплачуватись незалежно від підрахунку, здійсненого з урахуванням заробітку за стажем. Тобто, якщо при нарахуванні пенсії згідно з законодавством, виходячи з середнього заробітку, стажу, доплат, розмір пенсії становить нижче прожиткового мінімуму, виплаті підлягає пенсія в розмірі прожиткового мінімуму.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно з частиною 3 статті 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Ковельське об'єднане управління Пенсійного фонду України звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 02 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №159/1509/17, витребувано матеріали справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І. В., суддів Чиркіна С. М. та Шарапу В. М.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 05 вересня 2014 року перебуває на обліку в Ковельському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України та одержує державну пенсію за віком як батько дитини - інваліда в розмірі 949,00 грн.

Позивач звернувся до Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України з заявою про перерахунок і підвищення пенсії до розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, починаючи з 01 вересня 2015 року.

Однак, листом від 07 квітня 2017 року № 47/С -01 відповідач відмовив позивачу у задоволенні заяви, зазначивши, що відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" (далі - Постанова № 265) визначено певну категорію одержувачів пенсійних виплат, яким надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.

Не погодившись з діями відповідача, ОСОБА_2 оскаржив їх до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що пенсійним органом позивачу на законних підставах призначена та виплачується пенсія в порядку та у розмірі, що передбачені чинним законодавством. В свою чергу відсутність у позивача необхідного страхового стажу позбавляє Пенсійний орган можливості виплачувати йому пенсію у розмірі, не меншому ніж прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність.

Від ОСОБА_2 відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2017 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Поряд з цим, у статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6).

Правовідносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування врегульовані нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі-Закон № 1058-IV), частиною першої статті 26 якого встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до ~law19~ мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" з 01 вересня 2015 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, збільшено з 949,00 грн до 1 074,00 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність встановлено: з 1 січня 2016 року - 1074 гривні, з 1 травня - 1130
гривень, з 1 грудня - 1247 гривень.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік" встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2017 року - 1247 гривень, з 1 травня - 1312 гривень, з 1 грудня - 1373 гривні.

Пунктом 2 Постанови № 265 установлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, крім осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 949 гривень, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.

З огляду на вищенаведені норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV та Постанови №265 у разі відсутності необхідного стажу для призначення пенсії у розмірі прожиткового мінімуму (у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років), за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, розрахована пропорційно наявному страховому стажу, а щомісячна державна адресна допомога в розмірі, що не вистачає до 949,00 грн, виплачується за рахунок коштів державного бюджету.

Організовуючи в Україні систему соціального захисту, в тому числі, пенсійного забезпечення, держава, діючи в межах допустимого розсуду, заклала основу самоврядності її функціонування (абзац 2 ~law24~), що базується на принципах, закріплених у ~law25~, серед яких заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію, рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу), солідарності та субсидування в солідарній системі.

Таким чином, сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв'язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI, та розміром пенсійних виплат.

Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.

Частина 3 статті 46 Конституції України дослівно визначає гарантію, згідно з якою "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом". Вказане положення повторюється у ~law27~.

Їхнє застосування у комплексному підході до аналізу системи соціального забезпечення в Україні визначає необхідність сукупного забезпечення державою рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, як через систему пенсійних так і інших соціальних виплат ("пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування"), а отже, як за рахунок солідарно-накопичувальної системи, так і коштів Державного бюджету України в рамках виконання конституційних зобов'язань перед особою.

Таким чином, законодавством розмежовано поняття "пенсійні виплати" від інших соціальних виплат (допомоги, доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (або з коштів Пенсійного фонду з накопичувального пенсійного фонду, який формується за рахунок пенсійних внесків, сплачених учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, або за рахунок Державного бюджету України). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату.

Держава взяла на себе зобов'язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави.

Саме на виконання своїх зобов'язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі Постанови № 265, Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" тощо.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у своїй сукупності вказані норми матеріального права не суперечать одна одній та частині 3 статті 46 Конституції України і лише свідчать про право позивача звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі №607/8511/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 148/625/17, від 20 грудня 2018 року у справі № 576/802/17 та від 20 березня 2019 року у справі №127/16981/17.

Відповідно, підстави для визнання протиправними дій пенсійного органу та задоволення позову в межах розгляду даної справи відсутні.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" ( № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" ( № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" ( № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено необґрунтовані рішення, які постановлено без дотриманням норм матеріального права, у зв'язку із чим вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб'єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України задовольнити.

Постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. В. Желєзний

Судді: С. М. Чиркін

В. М. Шарапа