Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.07.2018 року у справі №820/2043/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 серпня 2018 року

Київ

справа №820/2043/16

адміністративне провадження №К/9901/26924/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.06.2016 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2016 року

у справі № 820/2043/16

за позовом ОСОБА_2

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.08.2015 року № 01-17Т-229-БАБАЇ форми «ф», скасування рішення від 7.04.2016 року № 44/20-23-17-42 про опис майна у податкову заставу,

ВСТАНОВИВ:

19 квітня 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, Харківська ОДПІ), в якому просив суд скасувати: податкове повідомлення-рішення від 20.08.2015 року № 01-17Т-229-БАБАЇ форми «ф» та рішення про опис майна у податкову заставу від 07.04.2016 року №44/20-23-17-42 (арк. справи 4-9).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення від 20.08.2015 року № 01-17Т-229-БАБАЇ форми «ф» за платежем транспортний податок та складене на підставі нього рішення про опис майна у податкову заставу № 44/20-23-17-42 від 07.04.2016 року є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки хоча автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 200, 2013 року випуску і перебував у власності позивача проте у 2014 році його було викрадено з володіння позивача, про що відповідно до вимог ч.1 та ч.4 ст. 214 КПК України внесено старшим слідчим СВ Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100070003042 від 04.05.2014 року відомості про кримінальне правопорушення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.06.2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2016 року адміністративний позов задоволений. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.08.2015 року № 01-17Т-229-БАБАЇ форми «ф», та рішення про опис майна у податкову заставу № 44/20-23-17-42 від 07.04.2016 року (арк. справи 51, 52-57, 83-86).

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що транспортний засіб позивача відповідає визначенню об'єкта оподаткування в розумінні статті 267 Податкового кодексу України, а відтак введення нового «транспортного податку» на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII є підставою для сплати позивачем з 1 січня 2015 року даного виду податку, у зв'язку з чим податковим органом правомірно було сформоване податкове повідомлення-рішення з визначенням до сплати позивачу транспортного податку за 2015 рік.

До того ж, зазначив, що якщо викрадений легковий автомобіль, що використовувався до 5 років з об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см не знято з реєстрації в органах внутрішніх справ (тобто обліковується у власності платника податку), то такий платник зобов'язаний сплачувати транспортний податок за ставкою та у строки, встановлені статтею 267 ПК України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2018 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, та не є спірним між сторонами, позивач є власником транспортного засобу марки TOYOTA, модель - LAND CRUISER 200, 2013 року випуску, тип - універсал - В, номер кузова НОМЕР_2, об'єм двигуна 4608, реєстраційний номер НОМЕР_1 від 10.09.2013 року за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджено наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (арк. справи 11).

Зазначений транспортний засіб позивачем було придбано на підставі договору № ВДиА-0003/235 від 23.08.2013 року, передача транспортного засобу відбулася на підставі видаткової накладної № ВДиРА-000876 від 06.09.2013 року (арк. справи 22).

З матеріалів справи вбачається, що 20.08.2015 року Харківською ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 01-17Т-229-БАБАЇ форми «ф», відповідно до якого позивачу згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 пункту 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання за призначенням платежу: транспортний податок у розмірі 25 000,00 грн.

7.04.2016 року згідно статті 89 ПК України заступником начальника Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області винесено рішення № 44/20-23-17-42 про опис майна у податкову заставу (арк. справи 16).

12.04.2016 року позивачем на адресу в.о. начальника Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області надіслано лист, в якому позивач повідомив, що ним станом на 12.04.2016 року не отримано податкове повідомлення-рішення від 20.08.2015 року, у зв'язку з чим він звертається до суду з позовом про скасування грошового зобов'язання. На підставі викладеного просив не здійснювати опис майна в податкову заставу, та не проводити заходи стягнення податкового боргу, у зв'язку з тим, що транспортний засіб знаходиться в розшуку (арк. справи 18).

У подальшому, 19.04.2016 року, вважаючи, що позивач не повинен сплачувати визначену йому до сплати суму транспортного податку у 2015 році, він звернувся з цим позовом до суду, з вимогами про скасування податкового повідомлення-рішення, та рішення про опис майна у податкову заставу.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що на момент винесення відповідачем оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення, у позивача відсутній об'єкт оподаткування в розумінні приписів ст. 267 Податкового кодексу України, внаслідок його викрадення, а саме: до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідно до вимог ч.1 та ч.4 ст. 214 КПК України, старшим слідчим СВ Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві за №12014100070003042 від 04.05.2014 року внесено відомості про кримінальне правопорушення стосовно незаконного заволодіння невстановленою особою під час перебування по вул. Фрунзе, 124 у м. Києві транспортним засобом TOYOTA LAND CRUISER 200, що належить позивачу та на разі досудове розслідування триває, а транспортний засіб так і не повернуто позивачу. Отже відсутність у позивача об'єкта оподаткування, виключає можливість визначення йому податкового зобов'язання, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Оскільки судами встановлено протиправність податкового повідомлення-рішення від 20.08.2015 року №01-17Т-229-БАБАЇ форми «ф», винесене Харківською ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області, на підставі несплати якого і виник податковий борг у позивача, то суди дійшли до висновку, що для належного захисту прав позивача, рішення про опис майна у податкову заставу підлягає скасуванню.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції з огляду на наступне.

1.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Таким чином, із набранням 1.01.2015 року чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та мають об'ємом циліндрів двигуна більше 3000 куб. см. є платниками транспортного податку (в редакції закону, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин).

Разом з тим, відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку, згідно статті 9 Податкового кодексу України, немає у переліку загальнодержавних податків та зборів. При цьому, відповідно до пункту 9.4 статті 9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість, згідно підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України, є податок на майно, який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, зокрема, і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтею 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно із підпунктом 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

В матеріалах справи відсутнє відповідне рішення місцевої ради.

При цьому, згідно пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу.

Відповідно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Таким чином, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти та офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

З огляду на те, що податковим повідомленням-рішенням від 20.08.2015 року № 01-17Т-229-БАБАЇ форми «ф» позивачу визначений до сплати транспортний податок за 2015 рік, а місцеві ради не приймали і не могли прийняти та офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення цього податку для сплати в 2015 році, суд касаційної інстанції вважає, що саме з цих підстав податкове повідомлення-рішення відповідача підлягає скасуванню.

Отже мотивувальна частина підлягає зміні.

Оскільки судами встановлено протиправність податкового повідомлення-рішення від 20.08.2015 року №01-17Т-229-БАБАЇ форми «ф», винесеного Харківською ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області, на підставі несплати якого і виник податковий борг у позивача, то суди дійшли вірного висновку, що для належного захисту прав позивача, рішення про опис майна у податкову заставу також підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.06.2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2016 року у справі № 820/2043/16, - задовольнити частково.

Мотивувальну частину постанови Харківського окружного адміністративного суду від 21.06.2016 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2016 року у справі № 820/2043/16 змінити з підстав, встановлених в мотивувальній частині даної постанови суду.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.06.2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2016 року у справі № 820/2043/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) І.А. Васильєва Судді: (підпис) С.С. Пасічник В.П. Юрченко