Історія справи

Постанова КАС ВП від 06.04.2023 року у справі №640/20537/19
Постанова КАС ВП від 06.04.2023 року у справі №640/20537/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 640/20537/19

адміністративне провадження № К/990/17219/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Калашнікової О.В.,

суддів: Губської О.А., Білак М.В.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №640/20537/19

за позовом ОСОБА_1 до Міністра оборони України Загороднюка Андрія Павловича, першого заступника Міністра оборони України Руснака Івана Степановича, за участю третьої особи - Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року (прийняте у складі судді - Поліщук О.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2022 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Ключковича В.Ю., суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.)

У С Т А Н О В И В :

І. Суть спору

1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністра оборони України Загороднюка Андрія Павловича, першого заступника Міністра оборони України Руснака Івана Степановича, третя особа - Офіс Генерального прокурора, в якому, з урахуванням зміни позовних вимог, просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Міністра оборони України Загороднюка Андрія Павловича, яке міститься у листі Міністерства оборони України від 25.09.2019 року №220/4809, в частині відкликання із Генеральної прокуратури України начальника відділу роботи з кадрами Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України полковника юстиції ОСОБА_1;

1.2. визнати протиправним та скасувати рішення першого заступника Міністра оборони України Руснака Івана Степановича, яке міститься у листі Міністерства оборони України від 24.09.2019 року №220/4791, в частині відкликання із Генеральної прокуратури України начальника відділу роботи з кадрами Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України полковника юстиції ОСОБА_1 .

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що дії Міністра оборони України та його першого заступника по відкликанню його з Генеральної прокуратури України є протиправним та безпідставним.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 з 01.08.1994 року перебував на військовій службі. З серпня 2005 року проходив військову службу на прокурорсько-слідчих посадах в органах військової прокуратури. Останній контракт укладено строком на 5 років (наказ Міністра оборони України (по особовому складу) від 26.01.2015 року №13.

3.1. ОСОБА_1 . Наказом Міністра оборони України від 26.01.2015 року №43 був відряджений до Генеральної прокуратури України.

3.2. 24 вересня 2019 року Міністерство оборони України (Перший заступник Міністра оборони України Іван Руснак ) склав лист №220/4791 заступнику Генерального прокурора Головному військовому прокурору Чумаку В.В., в якому зазначив, що у зв`язку із службовою необхідністю та відповідно до пункту 154 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153 (далі - Положення №1153), відкликаються до Міністерства оборони України полковники юстиції ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які відряджені до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі. Також висловлено прохання направити встановленим порядком ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розпорядження Міністерства оборони України для подальшого проходження військової служби.

3.3. 25 вересня 2019 року Міністерство оборони України (Міністр оборони України Андрій Загороднюк) склав лист №220/4809 Генеральному прокурору України Рябошапці Р.Г., в якому зазначив, що у зв`язку із службовою необхідністю та відповідно до пункту 154 Положення №1153, відкликаються до Міністерства оборони України полковники юстиції ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які відряджені до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі. Також висловлено прохання направити встановленим порядком ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розпорядження Міністерства оборони України для подальшого проходження військової служби.

3.4. 27 вересня 2019 року, керуючись статтею 9, частиною 2 статті 51 закону України «Про прокуратуру», пунктом 154 Положення №1153 Генеральна прокуратура України видала Наказ №1013ц, яким полковника юстиції ОСОБА_1 , відрядженого наказом Міністра оборони від 26.01.2015 №43 до Генеральної прокуратури України, звільнено з посади начальника відділу роботи з кадрами Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, виключено зі списків особового складу Генеральної прокуратури України та направлено у розпорядження Міністерства оборони України для вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби з 30.09.2019 року. Підстава: лист Міністра оборони України від 24.09.2019 року №220/4791.

3.5. 02 грудня 2019 року директор Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України Олег Яцино провів з позивачем бесіду, відповідно до якої, ОСОБА_1 не заперечує щодо його звільнення з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв`язку із проведенням організаційних заходів) пункту 2 частини 5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Продовжувати військову службу не бажає. Під час такої бесіди позивачу було запропоновано для призначення наступні посади: начальник відділу ведення баз даних організаційно-штатного управління головного управління оборонного планування Генерального Штабу ЗСУ, ВОС-2907012, шпк «полковник», тр - 47; заступник начальника відділу виявлення військових злочинів та інших правопорушень управління запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Головного управління Військової служби правопорядку ЗСУ, ВОС-8506002, шпк «полковник», тр - 46. Військовослужбовець від запропонованих посад відмовився, бажає звільнитися з військової служби у запас у зв`язку із проведенням організаційних заходів.

3.6. Також директор Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України Олег Яцино сформував подання, яким клопотав про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв`язку із проведенням організаційних заходів) пункту 2 частини 5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу.

3.7. 02 грудня 2019 року позивач подав директору Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України Олегу Яцино рапорт щодо звільнення з військової служби.

3.8. 02 грудня 2019 року пунктом 30 Наказу Міністра оборони України №686, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» полковника юстиції ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Міністра оборони України, колишнього начальника відділу роботи з кадрами Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв`язку із проведенням організаційних заходів).

3.9. Вважаючи протиправними рішення в частині його відкликання із Генеральної прокуратури України, які викладені в листах №220/4791 від 24.09.2019 року та №220/4809 від 25.09.2019 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2022 року, в задоволені позову відмовлено.

4.1. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відповідність законодавчо встановленим вимогам дій Міністра оборони України щодо відкликання із Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 листами Міністерства оборони України від 25.09.2019 року №220/4809 та від 24.09.2019 року №220/4791 (який є суто інформаційним документом).

IV. Касаційне оскарження

5. Не погодившись з рішенням суду першої та постановою суду апеляційної інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

5.1. Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування абзацу п`ятого пункту 154 Положення № 1153/2008 у взаємовідносинах військового прокурора, який обіймає адміністративну посаду в органах прокуратури, та першого заступника Міністра оборони України та абзацу п`ятого пункту 154 Положення № 1153/2008, який вступає у колізію з пунктом 14 частини 1 статті 92, частини 2 статті 131-1 Конституції України, пунктів 5, 7 частини 1 статті З, частини З, 5 статті 16, статті 41, 51 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції станом на 25 вересня 2019 року) у взаємовідносинах військового прокурора, який обіймає адміністративну посаду в органах прокуратури, та Міністром оборони України.

5.2. У зв`язку із наведеним скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.

6. У відзиві на касаційну скаргу, представник відповідача посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягають скасуванню.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

7. Відповідно до статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

9. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

10. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі також - «№2232-XII»)

11. Цей Закон визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби.

12. Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

13. Абзацом 1 частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ установлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

14. Відповідно до частини десятої статті 6 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних закладах освіти, затверджується Президентом України.

15. Відповідно до пункту 2 частини першої, частини третьої статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

15.1. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

16. За змістом підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.

17. Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі також - «Положення №1153/2008»)

18. Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

19. Відповідно до пункту 2 Розділу І Положення №1153/2008 громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

19.1. У добровільному порядку громадяни проходять:

військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти);

військову службу за контрактом осіб рядового складу;

військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

19.2. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

19.3. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

20. Згідно з пунктами 5-7 Розділу І Положення №1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

20.1. Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

20.2. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

21. Відповідно до абзацу 2 пункту 9 Розділу І Положення №1153/2008 військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.

22. За приписами пункту 153 Розділу V Положення №1153/2008 військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період) за їх згодою можуть бути відряджені в інтересах оборони держави та її безпеки до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів із залишенням на військовій службі, але зі звільненням із займаної посади з дальшим призначенням на посаду відповідно до Переліку посад, що заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, який затверджується Президентом України.

22.1. Для заміщення вакантних посад у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах їх керівники надсилають до Міністерства оборони України письмовий запит про основні характеристики зазначених посад та професійні, освітні і кваліфікаційні вимоги, яким повинні відповідати військовослужбовці для зайняття таких посад.

22.2. На підставі письмового запиту Міністерством оборони України здійснюється добір військовослужбовців для відрядження на посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах.

22.3. Рішення про відрядження військовослужбовців приймається Міністром оборони України.

22.4. Відрядження оформлюється на підставі письмового запиту керівника державного органу, підприємства, установи, організації, державного та комунального навчального закладу, рапорту військовослужбовця та відповідного подання:

на осіб офіцерського складу - наказами Міністра оборони України;

на осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу - наказами першого заступника Міністра оборони України, першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

22.5. Про призначення відряджених військовослужбовців на посади керівники державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів письмово повідомляють Міністерство оборони України.

23. Відповідно до пункту 154 Розділу V Положення №1153/2008 за погодженням із Міністерством оборони України керівник державного органу, підприємства, установи, організації, державного та комунального навчального закладу звільняє з посад відряджених військовослужбовців та направляє їх у розпорядження Міністерства оборони України: після виконання визначеного обсягу робіт оборонного характеру; за зверненням військовослужбовця; у разі невиконання військовослужбовцем обов`язків за займаною посадою.

23.1. За потреби Міністр оборони України має право у будь-який час відкликати з державного органу, підприємства, установи, організації, державного та комунального навчального закладу відряджених військовослужбовців, повідомивши про таке відкликання їх керівників з наданням відповідної заміни (абз. 5).

23.2. Звільнені з посади відряджені військовослужбовці направляються в місячний строк у розпорядження Міністерства оборони України з приписом, службовою характеристикою та наказом (розпорядженням) про звільнення з посади (абз. 6).

23.3. До зазначеного строку не включається час перебування військовослужбовців у відпустці, відрядженні, на лікуванні чи під вартою (абз. 7).

23.4. Після повернення в розпорядження Міністерства оборони України військовослужбовці призначаються на посаду з урахуванням рівня їх освіти, фізичної підготовки та стану здоров`я, але не нижчу за ту, з якої вони відряджалися (абз. 8).

24. Відповідно до пункту 155 Розділу V Положення №1153/2008 за відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів військовослужбовцями та членами їх сімей зберігаються всі гарантії та пільги, передбачені законодавством для військовослужбовців. Виплата грошового забезпечення та надання інших видів забезпечення відрядженим військовослужбовцям здійснюється у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

23. Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі також - «Закон №1697-VII)

25. Цей Закон визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

26. Указаний Закон до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (25 вересня 2019 року) передбачав існування в системі прокуратури України військових прокуратур.

27. Стосовно редакції Закону України «Про прокуратуру», яка діяла до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX, слід звернути увагу на таке.

28. Абзаци 1, 2 частини четвертої статті 27 Закону №1697-VII передбачали, що військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі. Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.

29. Абзац 5 частини четвертої статті 27 Закону №1697-VII встановлював, що військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

VI. Позиція Верховного Суду

30. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

31. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

32. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

33. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування судами норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

34. Основним нормативно-правовим актом, що регулює проходження військової служби, є Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ), який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

35. За приписами частини четвертої статті 27 Закону № 1697-VII (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 02 липня 2015 року № 578-VIII) військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

35.1. Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

36. Таким чином, на час проходження позивачем служби у Головній військовій прокуратурі Генеральної прокуратури України було встановлено подвійне регулювання статусу військового прокурора, зокрема: діяльність військового прокурора була регламентована Законом №1697-VII, а порядок проходження військової служби врегульовувався Законом №2232-XII.

37. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 з 01.08.1994 року перебував на військовій службі. З серпня 2005 року проходив військову службу на прокурорсько-слідчих посадах в органах військової прокуратури.

38. 25 вересня 2019 року набув чинності Закон України від 19.09.2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

39. Як наслідок військові прокуратури виключені зі складу спеціалізованих прокуратур, що знайшло відображення в редакції Закону №1697-VII від 25.09.2019 року.

40. Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що законодавчо встановлений порядок проходження військової служби не впливає на гарантії незалежності прокурора, що спростовує доводи скаржника, що дії Міністра оборони України Загороднюка А.П. щодо відкликання ОСОБА_1 з посади начальника відділу роботи з кадрами Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України не узгоджуються з вимогами Закону №1697-VII в частині дотримання гарантій незалежності прокурора.

41. Аналіз пункту 154 Положення №1153/2008 свідчить про регулювання ним двох можливих випадків припинення відрядження військовослужбовця до державного органу, підприємства, установи, організації, державного та комунального навчального закладу, а саме: 1) з ініціативи керівника державного органу, підприємства установи, організації, державного та комунального навчального закладу - шляхом звільнення за погодженням із Міністерством оборони України; 2) з ініціативи Міністра оборони України - шляхом відкликання з подальшим звільненням військовослужбовця.

42. Суд звертає увагу, що відкликання позивача з Генеральної прокуратури України було ініційоване листом від 24.09.2019 року №220/4791 за підписом першого заступника Міністра оборони України Руснака І., втім аналогічні вимоги були зазначені і безпосередньо Міністром оборони України Загороднюком А. у листі від 25.09.2019 року №220/4809. Зміст вказаних листів повністю збігається та в листах зазначено причини відкликання, зокрема: у зв`язку зі службовою необхідністю, що повністю відповідає приписам Положення №1153/2008.

43. Таким чином, в даному випадку до спірних правовідносин підлягає застосуванню абзац 5 пункту 154 Положення.

44. Водночас, норми пункту 154 Положення не містять обов`язку Міністра оборони України або інших службових чи посадових осіб Міністерства оборони України повідомляти підстави відкликання військовослужбовця, відтак, такі повноваження Міністра оборони України є дискреційними, а тому доводи скаржника щодо необхідності обґрунтування з боку відповідачів причин та підстав його відкликання є необґрунтованими.

45. Верховний Суд також враховує, що відкликання з державного органу військовослужбовця є дискреційними повноваженнями Міністра оборони України, втім наявність відкликання за підписом заступника Міністра оборони України дійсно не ставить під сумнів наявність службової необхідності, дискреційних повноважень військового командування щодо відкликання ОСОБА_1 у розпорядження Міністра оборони України, оскільки саме таке волевиявлення міститься і в листі Міністра оборони України від 25.09.2019 року №220/4809.

46. За наведених обставин у справі, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

47. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення судового рішення, та їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

48. Суд касаційної інстанції наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

49. Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

50. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29)

51. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

52. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

53. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VIІ. Судові витрати

54. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіО.В. Калашнікова О.А. Губська М.В. Білак