Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.2018 Київ К/9901/1853/17 813/1531/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів - Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року (ОСОБА_1.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.) у справі №813/1531/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_5.) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 28 березня 2013 року №0000111720 та №0000121720 у частині суми 13 724,33 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність порушень вимог податкового законодавства при формуванні витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів у ТОВ «Донбас Інвест ВН».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року, задоволено адміністративний позов. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 28 березня 2013 року №0000111720 та №0000121720 у частині суми 13 724,33 грн (в тому числі 10 979,46 грн - основного платежу, та 27 44,87 грн - штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 91,35 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходи з встановлення факту реального придбання ФОП ОСОБА_5 товарів у ТОВ «Донбас Інвест ВН», які використовувались ним у власній господарській діяльності та підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, у зв'язку з чим, у податкового органу були відсутні підстави для висновків про неправомірність формування позивачем витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом у період, що перевірявся.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_5 .

У доводах касаційної скарги відповідач посилається на невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій обставинам справи та неповне їх з'ясування, у частині обставин щодо прояву розумної обережності платника податків при укладенні договорів із постачальниками, натомість доводів щодо неправильного застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права не наводить.

Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведено планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_5, за період з 28 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року, про що складено акт №217/17-2015/32867029767 від 14 березня 2013 року, яким встановлено порушення позивачем вимог статті 164, статті 165, статті 167, пункту 177.2. статті 177 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим, донараховано податок на доходів фізичних осіб в сумі 14 234,60 грн; не ведення книг обліку доходів і витрат за 2011 та 2012 роки, чим порушено пункту 177.10. статті 177 Податкового кодексу України; підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14, пункту 198.1. пункту 198.4. пункту 198.6. статті 198, пункту 200.1. статті 200, пункту 201.4. статті 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим, донараховано ПДВ за січень 2012 року в сумі 10 979,46 грн; пункту 187.1. статті 187, пункту 188.1. статті 188, пунктів 200.1., 200.2. 200.3. 200.4. статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого, донараховано податок на додану вартість за 2012 рік в сумі 251 050.00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 28 березня 2013 року №0000111720, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 17 793,25 грн, у тому числі за основним платежем - 14 234,60 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 558,65 грн та податкове повідомлення-рішення від 28 березня 2013 року №0000121720, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 327 536,83 грн в тому числі за основним платежем 262 029,46 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 65 507,37 грн.

Позивач не погоджується з податковими повідомленнями - рішеннями від 28 березня 2013 року №0000111720 та №0000121720 у частині збільшення грошового зобов'язання у розмірі 13 724,33 грн (10 979,46 грн за основним платежем і 27 44,87 грн за штрафними санкціями).

Так, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно з пунктами 177.1 та 177.2 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Так, за змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у спірний період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Донбас Інвест ВН» на підставі договору постачання №200103 від 20 січня 2012 року, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцеві продовольчі товари згідно із замовленнями, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар.

Про фактичне виконання вказаних господарських відносин свідчать наявні у матеріалах справи копії рахунків-фактур від 20 січня 2012 року №00-0000140 від 12 березня 2012 року №00-0000584, видаткових накладних від 20 січня 2012 року №00-0000134 від 12 березня 2012 року №00-0000560, податкових накладних від 20 січня 2012 року №139 від 12 березня 2012 року №91, банківських виписок за 21 травня 2012 року за 01 червня 2012 року.

У подальшому, придбані товари відчужені позивачем ТОВ «Прикарпатський торговий дім» та ТОВ «Наладка Комерц», що підтверджується наявними копіями договорів постачання, видаткових і податкових накладних, що свідчить про використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності.

При цьому, матеріали справи свідчать про те, що основними видами діяльності позивача, серед інших, є оптова і роздрібна торгівля м'ясом і м'ясними продуктами, іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками, а отже, мета придбання позивачем зазначених вище товарів у ТОВ «Донбас Інвест ВН» повністю узгоджується і пов'язана з його господарською діяльністю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що надані первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкові накладні, виписані ТОВ «Донбас Інвест ВН», містили всі необхідні реквізити, передбачені чинним на момент їх виписки законодавством.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагенту, а аналіз наданих позивачем первинних податкових документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Донбас Інвест ВН», які були предметом перевірки, що спростовує доводи контролюючого органу відносно відсутності доказів фактичного виконання господарських відносин між позивачем та контрагентом.

Колегія суддів також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій відносно того, що неможливість проведення зустрічної звірки господарської діяльності контрагента позивача, не може свідчити про відсутність у нього права на формування витрат та включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, з огляду на відсутність дослідження та аналізу господарських операцій за результатами здійснення яких, сформовано позивачем витрати та податковий кредит.

Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

У ході розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року у справі №813/1531/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова