Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.06.2018 року у справі №816/833/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 червня 2018 року

Київ

справа №816/833/17

адміністративне провадження №К/9901/38409/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик Ю.А., Гімон Н.М., -

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 816/833/17

за позовом Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області (далі - Регіональний сервісний центр МВС) до Виконавчої дирекції Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності [в подальшому реорганізоване в Полтавське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно], третя особа - Головне управління Державного казначейства у Полтавській області, про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою відділення Фонду

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року у складі судді Довгопол М.В. та

ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді Катунова В.В., суддів Ральченка І.М., Бершова Г.Є. -

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2017 року Регіональний сервісний центр МВС звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 14 квітня 2017 року №69 в частині неправомірно витрачених страхових коштів Фонду в сумі 2070 грн 08 коп. (ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3.) та в частині накладення фінансових санкцій на суму 3 159,17 грн, на загальну суму 5229,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що не згоден із оспорюваним рішенням відповідача в частині встановлення порушень пункту 1 частини другої статті 15 та частини першої статті 30 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV, пункту 27 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 (далі - Порядок № 1266) під час обчислення допомоги по тимчасовій непрацездатності працівникам позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 Позивач зазначив, що розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності наведеним працівникам, яка підлягала виплаті за рахунок коштів Фонду, проведено згідно із вимогами чинного законодавства. Середньоденну заробітну плату під час такого розрахунку обчислено виходячи із нарахованої працівникам за розрахунковий період заробітної плати, яка складається із розміру посадового окладу, надбавок, премій за фактично відпрацьовані дні.

Також позивач звернув увагу на відсутність факту нецільового використання коштів Фонду, натомість, виникнення недоплати застрахованим особам страхових виплат у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності. При цьому, позивач вказав, що накладення фінансових санкцій є правом, а не обов'язком Фонду, а враховуючи часткове визнання позивачем порушень та повернення Фонду коштів у відповідній частині, штрафні санкції могли не застосовуватись.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 12 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року, частково задовольнив позовні вимоги: визнав протиправним та скасував рішення виконавчої дирекції відділення Фонду від 14 квітня 2017 року № 69 в частині визначення суми неправомірних витрат, яка підлягає поверненню до Фонду, у розмірі 2070 грн 08 коп та застосування штрафу за порушення порядку використання страхових коштів у розмірі 1035 грн 04 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що відповідно до Закону № 1105-XIV та Порядку № 1266 процедура обчислення середньоденної заробітної плати передбачає застосування саме нарахованої за розрахунковий період (тобто до настання страхового випадку) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Вимог щодо встановлення складових заробітної плати до настання страхового випадку норми чинного законодавства не містять. Відтак, необґрунтованими є твердження відповідача про неправомірність врахування під час обчислення середньоденної заробітної плати сум премій, нарахованих за відпрацьований перед настанням страхового випадку час, встановлених наказом після настання страхового випадку.

21 листопада 2017 року відділення Фонду звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що включення в розрахунок середньоденної заробітної плати складових оплати праці , встановлення яких проведене поза межами розрахункового періоду, є порушенням абзацу першого пункту 3 Порядку № 1266, оскільки суперечить пункту 32 Порядку № 1266 з огляду на положення пункту 9 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Суди встановили, що Регіональний сервісний центр МВС зареєстрований як юридична особа 10 листопада 2015 року, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У період з 04 по 05 квітня 2017 року головним спеціалістом контрольно-ревізійного відділу виконавчої дирекції відділення Фонду ОСОБА_4 на підставі наказу Фонду від 20 березня 2017 року, направлення на перевірку від 03 квітня 2017 року №137 проведено планову перевірку правильності нарахування та використання коштів Фонду у Регіональному сервісному центрі МВС за період з 10 листопада 2015 року по 31 березня 2017 року, за результатами якої складено акт перевірки від 05 квітня 2017 року №13/47 (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено та зафіксовано в акті перевірки порушення позивачем пункту 1 частини другої статті 15, частини першої статті 30, пункту частини четвертої статті 19, частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV та пункту 27, абзацу другого пункту 29 Порядку № 1266.

За висновками акта перевірки неправомірні витрати склали 6 318 грн 33 коп.

Порядок та підстави перевірки позивачем не оскаржуються.

14 квітня 2017 року заступником директора виконавчої дирекції відділення Фонду ОСОБА_5 за результатами розгляду матеріалів документальної планової перевірки Регіонального сервісного центру МВС прийнято рішення № 69 про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яким встановлено, що за наслідками перевірки підлягає поверненню до Фонду сума неправомірних витрат - 6 318 грн 33 коп., а також застосовано до позивача фінансові санкції у вигляді штрафу за порушення порядку використання страхових коштів у розмірі 3 159 грн 17 коп.

28 квітня 2017 року позивачем подано до Виконавчої дирекції відділення Фонду скаргу на оспорюване рішення від 14 квітня 2017 року № 69, за результатами розгляду якої відповідачем прийнято рішення від 10 травня 2017 року № 01-08-880, яким у задоволенні скарги відмовлено, а рішення від 14 квітня 2017 року № 69 залишено в силі.

Позивач не погодився з рішенням відповідача від 14 квітня 2017 року №69 в частині неправомірно витрачених страхових коштів Фонду в сумі 2070 грн 08 коп. та в частині накладення фінансових санкцій на суму 3 159,17 грн, тобто на загальну суму 5229 грн 25 коп., у зв`язку з чим оскаржив його у відповідній частині до суду.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Зазначені правовідносини регулюються Законом № 1105-XIV, Порядком № 1266, а також іншими законами та підзаконними нормативно - правовими актами.

Статтею 19 Закону № 1105-XIV визначено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 1105-XIV за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг: 1) допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною); 2) допомога по вагітності та пологах; 3) допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві); 4) оплата лікування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм.

В силу положень пункту 1 частини 1 статті 22 Закону № 1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків, зокрема, тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.

Згідно із частиною 2 статті 22 Закону № 1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином допомога по тимчасовій непрацездатності є одним із видів матеріального забезпечення та соціальних послуг за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності.

Частиною 3 статті 30 Закону № 1105-XIV передбачено, що рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб).

За змістом положень статті 33 Закону № 1105-XIV при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1266 сума страхових виплат застрахованій особі та оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється шляхом множення суми денної виплати, розмір якої встановлюється у відсотках середньоденної заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) залежно від страхового стажу, якщо його наявність передбачена законодавством, на кількість календарних днів, що підлягають оплаті.

У свою чергу згідно із пунктом 3 Порядку № 1266 середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов'язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі - поважні причини).

Місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду.

Особливості обчислення середньої заробітної плати для призначення допомоги по вагітності та пологах, допомоги по тимчасовій непрацездатності, а також оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця визначені пунктами 25 - 30 постанови КМУ № 1266.

Так, за змістом пункту 25 Порядку № 1266 розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців перебування у трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім основним місцем роботи застрахованої особи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок; для осіб, у яких через деякий час погіршився стан здоров'я у зв'язку з раніше отриманим ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, - перед настанням тимчасової непрацездатності.

В силу приписів пункту 27 Порядку № 1266 у разі коли застрахована особа перебувала у трудових відносинах менше ніж календарний місяць за останнім основним місцем роботи, розрахунковий період визначається за фактично відпрацьований час (календарні дні) перед настанням страхового випадку.

Пунктом 32 Порядку № 1266 визначено, що середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах і допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що подаються до ДФС.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що допомога по тимчасовій непрацездатності, яка виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності, розраховується відповідними комісіями (уповноваженим) із соціального страхування на підприємстві, виходячи із середньоденної заробітної плати працівника, яка обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов'язкового державного соціального страхування на кількість календарних днів зайнятості.

При цьому у разі коли застрахована особа перебувала у трудових відносинах менше ніж календарний місяць за останнім основним місцем роботи, розрахунковий період визначається за фактично відпрацьований час (календарні дні) перед настанням страхового випадку.

З урахуванням положень статті 33 Закону № 1105-ХІV, пункту 32 Порядку № 1266 середня заробітна плата для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що подаються до ДФС.

Суди встановили, що працівники Регіонального сервісного МВС ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 до настання страхового випадку (тимчасової непрацездатності) перебували у трудових відносинах менше ніж календарний місяць за останнім основним місцем роботи, відтак розрахунковий період для обчислення середньоденної заробітної плати підлягав визначенню за фактично відпрацьований час (календарні дні) перед настанням страхового випадку.

У цій справі спір виник щодо включення позивачем в розрахунок середньоденної заробітної плати суми щомісячних премій працівників (ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2.), які були встановлені наказами підприємства поза межами розрахункового періоду.

В силу положень частини 3 статті 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» до структури заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Суди встановили, що преміювання в Регіональному сервісному центрі МВС здійснюється на підставі Положення про преміювання працівників, що виконують функції з обслуговування, та робітників Регіонального сервісного центру МВС в Полтавській області, затвердженого наказом від 16 грудня 2016 року №347 (надалі за текстом - Положення про преміювання).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Положення про примірювання розмір місячної премії встановлюється у відсотках до заробітної плати з урахуванням фактично відпрацьованого часу.

Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Положення про примірювання місячна премія виплачується в поточному місяці за результатами роботи за цей місяць не пізніше терміну, установленого для виплати заробітної плати за другу половину такого місяця, у лютому та грудні не пізніше останнього робочого дня місяця.

Пунктом 5 розділу ІІІ Положення передбачено, що підставою для виплати премії працівникам, є наказ Регіонального сервісного центру МВС про преміювання.

Таким чином премії працівників в Регіонального сервісного центру МВС є частиною заробітної плати працівників. Вказана обставина не заперечується відповідачем.

Суди встановили, що суму щомісячних премій разом з іншими складовими заробітної плати Регіональним сервісним центром МВС нараховано ОСОБА_1, ОСОБА_3 ОСОБА_2 за фактично відпрацьований час (за дні до настання страхового випадку), тобто дні розрахункового періоду для обчислення середньоденної заробітної плати для визначення допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Зазначені суми заробітної плати відображені у відомостях про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованих осіб (таблиця 6), що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що подаються позивачем до ДФС.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно, у відповідності до вимог пункту 3 Порядку № 1266, під час обчислення середньоденної заробітної плати працівників ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 враховано суми премій, нарахованих за розрахунковий період, передбачений пунктом 27 Порядку 1266 (за фактично відпрацьовані дні), премій, на які нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки зазначений Порядок не передбачає будь яких особливостей обліку щомісячного преміювання, яке є частиною заробітної плати працівників Регіонального сервісного центру.

Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неправомірність врахування під час обчислення середньоденної заробітної плати сум премій, нарахованих за відпрацьований перед настанням страхового випадку час, встановлених наказом після настання страхового випадку, оскільки такі доводи не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Суд зауважує, що за приписами Закону № 1105-ХІV, Порядку № 1266, процедура обчислення середньоденної заробітної плати передбачає застосування саме нарахованої за розрахунковий період (тобто до настання страхового випадку) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Вимог щодо встановлення складових заробітної плати до настання страхового випадку норми чинного законодавства не містять.

За таких обставин, колегія суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що розрахунки відповідача неправомірних витрат із виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на суму 2070 грн 08 коп є необґрунтованими.

Щодо доводів скаржника про можливість незастосування до нього фінансових санкцій, колегія суддів виходить із того, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 10 Закону №1105-ХІV Фонд має право накладати і стягувати фінансові санкції та адміністративні штрафи, передбачені законом за порушення вимог цього Закону.

За приписами частини шостої статті 15 Закону № 1105-ХІV у разі порушення порядку використання страхових коштів роботодавці відшкодовують Фонду в повному обсязі неправомірно витрачену суму страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг і сплачують штраф у розмірі 50 відсотків такої суми.

Зміст частини шостої статті 15 Закону № 1105-ХІV свідчить про імперативний характер норми про сплату роботодавцем штрафу у разі порушення порядку використання страхових коштів.

Частиною восьмою статті 15 вказаного Закону передбачено, що право застосовувати фінансові санкції та накладати адміністративні штрафи від імені Фонду мають директор виконавчої дирекції Фонду та його заступники, керівники робочих органів Фонду та їх заступники.

Враховуючи те, що сума неправомірно витрачених коштів Фонду у розмірі 2070 грн 08 коп., у рішенні від 14 квітня 2017 року № 69 визначено відповідачем безпідставно, застосування штрафу до позивача у розмірі 50 відсотків такої суми у розмірі 1035 грн 04 коп. є необґрунтованим.

Таким чином, правильним є висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо скасування рішення відповідача в частині визначення суми неправомірних витрат, яка підлягає поверненню до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, у розмірі 2070 грн 08 коп та застосування штрафу за порушення порядку використання страхових коштів у розмірі 1035 грн 04 коп .

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій і погоджується з їх висновками у справі про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року у справі № 816/833/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон ,

Судді Верховного Суду