Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 грудня 2018 року

Київ

справа №0870/6189/12

касаційне провадження №К/9901/27299/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2016 (головуючий суддя Олефіренко Н.А., судді: Білак С.В., Шальєва В.А.)у справі №0870/6189/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Електроснаб» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Електроснаб» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі міста Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.03.2012 №0000612302 та №000060302.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2016, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Електроснаб» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2016 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2016 скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову.

Державна податкова інспекція у Жовтневому районі міста Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області 24.06.2016 звернулась з касаційною скаргою, у якій просила постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 198 Податкового кодексу України.

Зокрема, зазначає, що первинні документи позивача виписані з порушенням вимог законодавства та не підтверджують реальність здійснення господарських операцій з контрагентом.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Торгівельний будинок «Електроснаб» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Електроснаб») з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерсервіс-Постач» за період з 01.11.2010 по 31.01.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем статей 203, 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТОВ «Інтерсервіс-Постач», пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України та підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у сумі 440397,00грн. та завищено залишок від'ємного значення ПДВ ряд. 26 по декларації з ПДВ за листопад 2010 року у розмірі 113299,00грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 05.03.2012 № 33/23-2/31831117 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.03.2012 №0000612302, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 535321,50грн. (440397,00грн. - за основним платежем, 94924,50грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); від 26.03.2012 №000060302, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за січень 2011 року на 73757,00грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентом Товариством з обмежено відповідальністю «Інтерсервіс-Постач» не мали реального характеру.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що надані позивачем документи підтверджують взаємовідносини позивача з Товариством з обмежено відповідальністю «Інтерсервіс-Постач», містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для даного виду господарських операцій, містять необхідні відомості про господарську операцію, підтверджують реальність руху активів учасників правовідносин.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Наведені нормативні приписи узгоджуються з положеннями Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що господарські операції позивача з Товариством з обмежено відповідальністю «Інтерсервіс-Постач» не мали реального характеру з огляду на не підтвердження їх належними первинними документами.

ТОВ «Інтерсервіс-Постач» здійснював діяльність, що спрямована на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, що підтверджується вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.2011 у справі №0417/1-298/2011.

Даним вироком встановлено, що протягом вересня 2008 року по 31.03.2011 громадяни ОСОБА_5., ОСОБА_2, ОСОБА_3, діючи як організатори та керівники організованої злочинної групи, переслідуючи спільну злочинну мету щодо отримання незаконних доходів на постійній основі шляхом створення фіктивних підприємств, з метою прикриття незаконної діяльності по конвертації безготівкових коштів у готівку та мінімізації податкових зобов'язань для різних суб'єктів підприємницької діяльності, із залученням інших осіб, створили ТОВ «Інтерсервіс-Постач».

Так, всі документи від імені ТОВ «Інтерсервіс-Постач» на адресу позивача підписані ОСОБА_4.

У свою чергу, ОСОБА_4 будучи призначеним на посаду директора ТОВ «Інтерсервіс-Постач», створеного з метою прикриття незаконної господарської діяльності організованої групи, контактував з представниками податкових, правоохоронних та інших органів, і тим самим забезпечував зовнішню безпеку здійснення незаконної діяльності організованої групи по наданню незаконних фінансових послуг.

ОСОБА_4, являючись директором ТОВ «Інтерсервіс-Постач», реалізуючи спільні плани організованої групи, відкрив поточні та розрахункові банківські рахунки підприємства: 07.10.2010 НОМЕР_1 та НОМЕР_2 в філії «ДРУ» ПАТ Банк фінанси і кредит», МФО 307231.

Судом першої інстанції встановлено, що по спірним операціям позивачем перераховувалися кошти саме на вказані рахунки ТОВ «Інтерсервіс-Постач».

Суд виходить із того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Отже, висновок суду першої інстанції, що подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими державною податковою інспекцією фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Електроснаб», є правильним.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтовану та законну постанову суду першої інстанції, то постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2016 підлягає скасуванню із залишенням у силі постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2016.

Керуючись статтями 341, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2016 у справі №0870/6189/12 скасувати, залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29.03.2016.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду