ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2020 року

Київ

справа №813/2271/17

адміністративне провадження №К/9901/55166/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.01.2018 (суддя Гавдик З.В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 ( головуючий суддя Мікула О.І., судді: Кушнерико М.П., Ніколін В.В.) у справі № 813/2271/17 за позовом Офісу великих платників податків ДФС до Державного підприємства "Львіввугілля" про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі,

ВСТАНОВИВ:

Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби звернувся в суд з позовом до відповідача Державного підприємства "Львіввугілля", в якому просив надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платників податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.01.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що внаслідок включення ДП "Львіввугілля" до переліку об`єктів приватизації відповідач і відповідно його відокремлені підрозділи, перебувають в стадії приватизації, у зв`язку з чим на застосування процедури примусової реалізації його майна розповсюджуються положення про мораторій, відповідно до Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств", то у даному випадку нормами чинного законодавства встановлено заборону на відчуження майна такого підприємства.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Офіс ВПП ДФС звернувся з касаційною скаргою. У касаційній скарзі податковий орган просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.01.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач вказує, що оскаржувані судові рішення прийнято з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням матеріального права та підлягають скасуванню. Як зазначає позивач за "Львіввугілля" обліковується заборгованість зі сплати податків на суму 266'524'628,95грн., яка виникла внаслідок несплати до бюджету самостійно узгоджених зобов`язань в адміністративному чи судовому порядку. Податковим органом прийнято рішення про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу платника податків, згідно якого контролюючим органом було вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів. Враховуючи те, що відповідачем самостійно борг не сплачено, кошти на рахунках ДП "Львіввугілля" відсутні, позивач звернувся до суду для надання дозволу на погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна ДП "Львіввугілля", що перебуває у податковій заставі. Як наголошує позивач, з правового аналізу норм, які регулюють спірні правовідносини слідує, що будь-яких обмежень стосовно надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі, законом не передбачено, зокрема, положення Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" та постанови Кабінету Міністрів від 12.05.2015 №271 "Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 -2017 роках" до спірних правовідносин не застосовуються.

Відповідачем подано заперечення на касаційну скаргу. ДП "Львіввугілля" вказує, що відповідач та його відокремлені підрозділи перебувають в стадії приватизації, тому відчужувати майно відповідно до норм діючого законодавства заборонено.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державне підприємство «Львіввугілля» зареєстроване, як юридична особа, 17.01.2003 за адресою: вул.Б. Хмельницького, 26, м.Сокаль, Львівська область, 80000; код ЄДРПОУ: 32323256, що підтверджується копією Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідача взято на облік в органах державної податкової служби як платника податків з 28.01.2003 за №02-215.

Згідно довідки про суми податкового боргу по податках та зборах, заборгованості по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне страхування та інших платежах самостійно узгоджених в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачених у встановлений строк по ДП «Львіввугілля» станом на 14.06.2017 становить всього 266' 524' 628,95 грн.

На підставі ст.95 ПК України позивачем надсилались у банки, які обслуговують відповідача, інкасові доручення про стягнення з рахунків товариства податкового боргу: №185/01 від 17.01.2017 , 174/01 від 17.01.2017, 199/01 від 17.01.2017, 701/02 від 07.02.2017, 722/02 від 24.02.2017, 1052/03 від 17.03.2017, № 768/02 від 24.02.2017, № 760/02 від 24.02.2017, № 1047/03 від 17.03.2017, які повернено без виконання.

Крім того, складено акти опису майна від 30.11.2016 №11-з, від 30.11.2016 №12-з, від 30.11.2016 №13-з, від 30.11.2016 від №14-з, від 03.03.2016 №1-з, від 20.09.2013 №6, від 01.12.2014 №2-з, від 15.07.2016 №4-з, від 04.01.2017 №2, від 10.03.2016 №2-з, від 14.06.2016 №3-з, від 10.10.2016 №5-з, від 10.10.2016 №6-з, від 10.10.2016 №7-з, від 14.11.2016 №8-з, від 29.11.2016 №9-з, від 30.11.2016 №10-з, від 11.02.2015 №3, від 22.07.2015 №9-з, від 19.02.2015 №4.

На підставі цих актів зареєстровано право податкової застави, що підтверджується наступними Витягами про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна: № 50911025 від 01.12.2016, № 50911533 від 01.12.2016, № 50911144 від 01.12.2016, № 50911232 від 01.12.2016, № 49287531 від 30.03.2016, № 41970399 від 24.09.2013, № 45907893 від 18.12.2014, 49961416 від 18.07.2016, № 51952197 від 07.04.2017, № 49287284 від 30.03.2016, № 4982545 від 15.06.2016, № 50502837 від 12.10.2016, № 50503069 від 12.10.2016, № 50502785 від 12.10.2016, № 50831950 від 22.11.2016, № 50911126 від 01.12.2016, № 50911424 від 01.12.2016, № 46331968 від 12.02.2015, № 47501658 від 24.07.2015, № 46393009 від 19.02.2015.

Позивачем надіслано на адресу відповідача податкові вимоги форми «Ф1» від 17.06.2003 №1/171 на суму податкового боргу 10398,98 грн. та від 22.07.2003 №2/173 на суму податкового боргу 9293317,82 грн.

З огляду на те, що відповідачем не надано доказів сплати податкового боргу в сумі 266' 524' 628,95 грн, позивач звернувся з позовом до суду.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положення підпунктів 14.1.39, 14.1.137, 14.1.155, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлюють, що грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

У разі невиконання платником податків грошового зобов`язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Пункти 87.1, 87.2 статті 87 ПК України передбачають, що джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, що обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, та джерела, зазначені в абзаці першому цього пункту.

Сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України.

Не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з податку на додану вартість, кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Для погашення такого податкового боргу за рахунок коштів на рахунку платника податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість центральний орган виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, за умови наявності підстав, передбачених статтею 95 цього Кодексу, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр, у якому зазначаються найменування платника, податковий та індивідуальний податковий номер платника та сума податкового боргу, що підлягає перерахуванню до бюджету.

Порядок формування та надсилання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, такого реєстру визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової і митної політики.

Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Згідно з пунктом 89.3 статті 89 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

Відповідно до пунктів 95.1, 95.2 статті 95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Згідно з пунктом 95.3 статті 95 ПК України контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Відтак, рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу.

На підставі матеріалів справи судами констатовано, що контролюючим органом дотримано встановлений порядок звернення до суду з вимогою надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває в податковій заставі.

Разом з тим, з урахуванням того, що відокремлені підрозділи підприємства відповідача перебувають в стадії приватизації, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідно до норм чинного законодавства відчужувати майно боржника, який перебуває на стадії приватизації, - заборонено.

Пункт 1 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" від 12.04.2012 №4650-VI (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює, що вугледобувне підприємство - гірниче підприємство, основним видом економічної діяльності якого є підземне або відкрите добування вугілля, до складу якого можуть входити шахти, шахтоуправління, розрізи та інші відокремлені підрозділи, що виконують допоміжні функції.

Згідно з частиною другою статті 7 цього Закону визначення способу приватизації об`єкта приватизації, включеного до переліку об`єктів приватизації, здійснюється державними органами приватизації спільно з органом, уповноваженим управляти державним майном, відповідно до критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Положення статті 13 Закону №4650-VI передбачають, що з метою недопущення банкрутства вугледобувних підприємств і збереження сировинної бази металургійного та енергетичного комплексів з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства до моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об`єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств.

На строк до трьох років з моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об`єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств, які поширюються лише на борги, що утворилися на момент завершення приватизації.

Пункт 2 статті 16 (прикінцеві та перехідні положення) Закону №4650-VI визначає, що дія норм статей 2 і 13 цього Закону поширюється виключно на вугледобувні підприємства, щодо яких прийнято рішення про приватизацію після набрання чинності цим Законом, та вугледобувні підприємства, приватизовані після набрання чинності цим Законом.

Як встановлено приписами статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 №2163-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) приватизація державного майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Згідно з частиною четвертою та шостою статті 12 Закону №2163-XII з моменту прийняття рішення про приватизацію об`єкта стосовно його майна (нерухомого майна, інших необоротних активів) та земельної ділянки державної власності, на якій розташований такий об`єкт, забороняється, зокрема здійснення операцій (дій), внаслідок яких може відбутися відчуження зазначеного майна чи зменшення його вартості або зменшення розміру земельної ділянки державної власності; обмін, іпотека або застава майна; списання основних засобів, що мають залишкову вартість; безоплатна передача та реалізація майна для погашення заборгованості; передача майна в оренду; вчинення дій, які можуть призвести до обмеження (обтяження) прав на земельну ділянку державної власності, на якій розташований такий об`єкт; прийняття рішень про припинення господарської організації шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення та інше.

Приватизація об`єкта вважається завершеною з моменту його продажу або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом приватизації (розміщення акцій), і оформляється рішенням відповідного державного органу приватизації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2015 №271 "Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015-2017 роках" затверджено перелік об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015-2017 роках, в тому числі відокремлені підрозділи ДП "Львіввугілля", а саме: "Шахта "Межирічанська", "Шахта "Відродження", "Шахта "Великомостівська", "Шахта "Лісова", "Шахта "Червоноградська" та "Шахта "Зарічна", "Шахта "Степова".

Відповідно до пункту 3 розділу 1 Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затверджено наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, необоротні активи - всі активи, що не є оборотними. Оборотні активи - гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Пунктом 4 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджено наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92, визначено основні засоби - матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Як встановлює пункт 5 для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: основні засоби (земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель, не пов`язані з будівництвом; будівлі, споруди та передавальні пристрої; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар (меблі); тварини; багаторічні насадження; інші основні засоби), інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди; малоцінні необоротні матеріальні активи; тимчасові (нетитульні) споруди; природні ресурси; інвентарна тара; предмети прокату; інші необоротні матеріальні активи).

Згідно пунктів 4-6 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 №246 запаси - активи, які: утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством/установою.

Запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов`язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Для цілей бухгалтерського обліку запаси включають, зокрема: сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, розподілу, передачі, обслуговування виробництва й адміністративних потреб; готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, в установі, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом.

Судами встановлено, що позивач просить надати дозвіл на погашення податкового боргу ДП "Львіввугілля" за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі згідно з актами опису перелік яких наведено вище.

Відповідно до актів опису, які містяться в матеріалах справи, в податкову заставу передано майно (в тому числі вугілля, відходи шахтного виробництва та інше майно), що знаходяться на складах відокремлених підрозділів ДП Львіввугілля, а саме: ВП Шахта Степова (акт №1-з від 03.03.2016, акт №11-з від 30.11.2016, акт №2-з від 01.12.2014, акт №2-з від 10.03.2016, акт №3-з від 14.06.2016, акт №5-з від 10.10.2016); ВП Шахта Лісова (акт №12-з від 30.11.2016, акт №2-з від 04.04.2017, акт №9-з від 22.07.2015, акт №4 від 19.02.2015 ); ВП Шахта Відродження (акт №13-з від 30.11.2016, акт №3-з від 14.06.2016, акт №9-з від 22.07.2015); ВП Шахта Великомостівська (акт №6 від 20.09.2013, акт №14-з від 30.11.2016, акт №3-з від 14.06.2016, акт №8-з від 14.11.2016, акт №9-з від 22.07.2015); ВП Шахта Червоноградська (акт №2-з від 01.12.2014, акт №4-з від 15.07.2016, акт №3-з від 14.06.2016, акт №10-з від 30.11.2016 , акт №9-з від 22.07.2015); ВП Шахта Межирічанська (акт №2-з від 10.03.2016, акт №3-з від 14.06.2016, акт №7-з від 10.10.2016, акт №9-з від 22.07.2015) та перебувають на їхньому балансі.

Нормами Податкового кодексу України встановлено порядок погашення заборгованості платників податків перед бюджетом та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган для стягнення податкового боргу.

Аналіз наведених вище законодавчих норм свідчить про те, що лише сукупність відповідних обставин є підставою для контролюючого органу звернутися до суду із позовом про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, а саме: наявність податкового боргу; наявність майна платника податків, описаного у податкову заставу; відсутність коштів на рахунках платника податків в обслуговуючих банках.

До об`єктів приватизації належать: вугледобувні підприємства як єдині майнові комплекси; шахти (шахтоуправління) як єдині майнові комплекси.

Тобто, об`єктом приватизації є майно (нерухоме майно, інші необоротні активи, земельні ділянки, на яких розташовані такі об`єкти), яке відноситься до основних засобів.

З моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства до моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об`єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств.

З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єкта стосовно його майна (нерухомого майна, інших необоротних активів) та земельної ділянки державної власності, на якій розташований такий об`єкт, забороняється, зокрема здійснення операцій (дій), внаслідок яких може відбутися відчуження зазначеного майна чи зменшення його вартості або зменшення розміру земельної ділянки державної власності; обмін, іпотека або застава майна; списання основних засобів, що мають залишкову вартість; безоплатна передача та реалізація майна для погашення заборгованості; передача майна в оренду; вчинення дій, які можуть призвести до обмеження (обтяження) прав на земельну ділянку державної власності, на якій розташований такий об`єкт; прийняття рішень про припинення господарської організації шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення та інше.

Готова продукція (вугілля, відходи шахтного виробництва) є оборотнім активом, відносно якої будь - яких застережень щодо реалізації, в тому числі примусової, законодавством не встановлено.

Суди першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору дійшли висновку, що, оскільки відокремлені підрозділи ДП "Львіввугілля", майно яких передано в податкову заставу, включено до переліку об`єктів державної власності, які підлягають приватизації у 2015-2017 роках, що надає їм статусу об`єкта приватизації, то відповідно на них розповсюджуються положення про мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна, а тому відчужувати майно відокремлених підрозділів Підприємства, яке перебуває на їхньому балансі, відповідно до норм чинного законодавства заборонено.

Однак, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанції, оскільки такий висновок не відповідає нормам права, що регулює спірні правовідносини. Колегія суддів зазначає, що мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об`єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження вугледобувних підприємств стосується виключно нерухомого майна, інших необоротних активів, земельної ділянки державної власності, на якій розташований такий об`єкт (основні фонди), натомість у спірних правовідносинах, згідно актів опису, в податкову заставу передано майно, в тому числі вугілля, відходи шахтного виробництва, що знаходиться на складах відокремлених підрозділів ДП "Львіввугілля", та інше майно, яке не є основними фондами, а є оборотними активами до яких може бути застосовано заходи примусового стягнення, у тому числі і надано дозвіл на погашення суми податкового боргу за рахунок його продажу.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій передчасно прийшли до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, судам попередніх інстанцій необхідно ретельно перевірити акти опису майна, та у разі, якщо відсутні законодавчі заборони щодо реалізації такого майна, то розглянути позовні вимоги про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок такого майна платника податків.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.01.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 у справі № 813/2271/17 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду